32.Україна у складі Російської і Австрійської імперії

Боротьба між великими європейськими державами наприкінці XУШ ст. привела до перекроювання карти Східної Європи, що внесло корінні зміни й у державну підпорядкованість українських земель. Внаслідок трьох розподілів Польщі до Російської імперії відійшла Правобережна Україна та Західна Волинь, а до Австрійської імперії - Галичина. Згідно Константинопольської австро-угорської конвенції (1775 р.) Австрія отримала Буковину. Крім того, під посереднім контролем австрійської династії Габсбургів перебував ще один заселений українцями регіон - Закарпаття (Угорське королівство, до якого воно входило, підпорядкувалося Австрійській імперії).

Росія наприкінці XVШ ст. приєднала до себе Таврію, Крим, Кубань (1783), а на початку XГX ст. - Бессарабію (1812). Таким чином, українська територія була розділена між двома імперіями - Російською та Австрійською.

Російський уряд для зручності управління Україною поділив її територію на губернії та генерал-губернаторства. На початку XIX ст. В Україні налічувалося дев'ять губерній та три генерал-губернаторства. В подальшому цей поділ практично не змінювався. Західноукраїнські землі залишались адміністративно розмежованими в рамках однієї Австрійської держави. Галичина і Буковина входили до "Королівства Галіції та Лодомерії", а Закарпаття, як і раніше, входило до складу Пожонського (Братиславського) намісництва.

Для соціально-економічного розвитку всієї української території (як в цілому й для Росії та Австрії) в першій половині XІX ст. була характерна криза феодальної системи, виникнення товарно-грошових відносин, ринку, тобто протиборство двох соціальних систем - відживаючої феодально-кріпосницької та нової - капіталістичної.

На підросійській території частина поміщиків почала розвивати товарне виробництво цукрових буряків, тютюну, льону, пшениці, торгове тваринництво. Одним із симптомів розкладу феодально-кріпосницької системи і формування капіталістичних відносин стає бурхливий розвиток промисловості. Настав початковий етап промислового перевороту у 30-40-х роках. Із заснуванням базових галузей промисловості - машинобудівної, металургійної та вугільної - закладалися основи майбутнього індустріального розвитку країни. Особливо помітним був прогрес у промисловості Півдня України.

На західноукраїнських землях промисловість хоча й пробивала собі шлях, але знаходилася на початковому етапі і дуже на низькому рівні. В цілому, Галичина, Буковина й Закарпаття залишались у першій половині ХІХ ст. найвідсталішими провінціями Австрійської імперії.

33.Кирило-Мефодіївське товариство і його значення

У січні 1846 р. у Києві виникла таємна політична організаціяКирило-Мефодіївське братство (товариство). Воно ставило собі за мету об’єднання слов’янських земельнавколо України на принципах демократичної федерації. Засновниками братства були професор Київськогоуніверситету історик М.І.Костомаров, учитель В.М.Бєлозерський і службовець канцелярії Київськогогенерал-губернатора М.Гулак. У квітні 1846 р. до братства приєднався Тарас Шевченко. Всього утовариство увійшло 12 чол. (дрібна українська шляхта, службовці та ін.).Програмні положення братства було викладено у „Книзі буття українського народу” і „СтатутіСлов’янського братства”, написаних М.Костомаровим. Вони, зокрема, передбачали: створеннядемократичної федерації рівноправних слов’янських республік; знищення самодержавства й скасуваннякріпосного права та суспільних станів; утвердження в суспільстві демократичних прав і свобод длягромадян; рівноправність національних мов, культур та освіти для всіх слов’янських народів; побудовумайбутнього суспільства на засадах християнської моралі, шляхом здійснення низки реформ.Головною метою товариство вважало досягнення державної незалежності України з демократичнимладом на зразок США або Франції. Державну незалежність країни братчики уявляли у федеративній спілцітаких самих незалежних слов’янських держав, кожна з яких мала б становити штат, або складалася б ізкількох штатів.При цьому погляди окремих членів товариства не були однорідні. М.Костомаров і йогоприхильники припускали домогтися здійснення своїх політичних ідеалів мирним реформістським шляхом,згідно з „Євангельскими правилами любові, лагідності і терпіння”. Т.Шевченко стояв на революційно- демократичних позиціях, закликаючи до насильницького скасування існуючого ладу. Найбільш поміркованупозицію займав П.Куліш, який обмежувався ідеями відродження української культури і національнихтрадицій.Братчики поширювали ідеї товариства через розповсюдження його програмних документів,прокламацій, писали наукові праці й виступали з лекціями у навчальних закладах Києва в якихпроповідували свої погляди; пілкувалися про розвиток народної освіти; збирали кошти на відкриттянародних шкіл, написання й видання нових книг. Особливу роль відіграв збірник поезій Т.Шевченко„Кобзар”, що вийшов у Санкт-Петербурзі у 1840 р. і здобув колосальну популярність та відіграв винятковуроль у розвитку національної свідомості українців.Кирило-Мефодіївське братство проіснувало 14 місяців. У березні 1847 р. за доносом студента- провокатора організацію було викрито, а її членів заарештовано й вивезено до Петербурга. Слідство тривалопротягом березня-травня 1847 р. і були присуджені різні покарання. Шевченко віддали у солдати й відіслалидо Оренбургського корпусу із забороною писати і малювати. На трирічний термін було ув’язано уШліссербурзьку фортецю М.Гулака. Протягом року відбував ув’язнення М.Костомаров. Інших членівбратства царський режим вислав у віддалені губернії імперії під нагляд поліції.Значення Кирило-Мефодіївського братства полягало в тому, що воно вперше розробило широкуполітичну програму національно-визвольного руху, фактично започаткувавши перехід від культурницькогодо політичного етапу боротьби за національний розвиток України. То була спроба передової частининаціональної еліти осмислити й усвідомити місце й роль українського народу в тогочасному світовомуісторичному процесі. Кирило-Мефодіївське товариство сформувало основні постулати українськогонаціонального відродження, визначило форми й методи досягнення поставленої мети.В українському національному відродженні виняткову роль відіграв Т.Шевченко. Він народився у1814 р. в сім’ї селянина-кріпака в с.Моринцях на Черкащині. Рано лишився сиротою. Був „козачком” у дворіпоміщика П.Енгельгарда, який переїхав до Петербурга. 1832 р. відданий у науку до художника Ширяєва. У1838 р. російськими художниками К.Брюловим та іншими митцями юнака було викуплено з кріпацтва. Утому ж році Шевченко вступив до імператорської Академії мистецтв. Писав вірші. У 1840 р. вийшла друкомзбірка поезії під назвою „Кобзар”. Після закінчення Академії приїхав до Києва, де познайомився зМ.Максимовичем, П.Кулішом, М.Костомаровим та ін. У 1845-1846 рр. обіймав посаду члена Київськоїархеографічної комісії, збирав етнографічні матеріали, історичні документи. У березні 1847 р. за участь уКирило-Мефодіївському товаристві та за антисамодержавні поезії заарештований і засланий солдатом доОрської фортеці Оренбурзького корпусу. У 1857 р. звільнили із заслання. У 1858 р. він прибув до Москви,потім до Петербурга. У 1859 р. приїхав на Україну, де перебував під наглядом поліції. Тяжка десятирічнезаслання, хвороби спричинили передчасну смерть поета. 10 березня 1861 р. він помер. Поховано його уПетербурзі, а у травні 1861 р. прах перевезли на Чернечу (тепер Тарасову) гору поблизу Канева.Виняткове значення Шевченка як поета. Його поетична спадщина стала цілою добою в історіїукраїнської літератури. З ім’ям Шевченка пов’язане утвердження української літературної мови. Однак,поезія Шевченка не обмежувалася оплакуванням героїчного минулого, а будила національні почуття йдавала бачення майбутнього: якщо Україна в минулому користувалася правами самостійної держави, то цемало служити підставою для здобуття політичної незалежності в майбутньому. Великою заслугою Шевченка було те, що його творчість сприяла згуртуванню українського народу.Він активно виступив проти соціальної несправедливості. Він був першим, хто сформулював українськунаціональну ідею і через свої твори зробив її надбанням усього українського загалу, чим посприявзгуртуванню українців у боротьбі за національне визволення.