28.Розвиток міст,ремесел і торгівлі в Украні. Міські братства.

Основою української економіки в цей час продовжує залишатися сільське господарство.Розширюються посівні площі, що було викликано зростанням попиту на сільськогосподарську продукцію. Збільшується старшинське землеволодіння, основною формою якого було рангове (землею наділялиза службу відповідно до рангу на час обіймання посади). Процес зростання та зміцнення старшинськоїземельної власності підтримував гетьманський уряд, вбачаючи в цьому опору та гарантію автономіїУкраїни. Царський уряд також з розумінням ставився до економічного зміцнення старшини, сподіваючись утакий спосіб хоча б частково компенсувати прогресуюче обмеження політичних прав і вільностей.Характерною особливістю процесу зростання великого землеволодіння було збільшення земельноївласності в Україні російських поміщиків. Найбільшими землевласниками стали О.Меншиков, П.Потьомкін(понад 42 тисячі десятин) та інші російські поміщики, яким значно поступалися національні землевласники.Землеробство мало переважно зерновий характер. Поглиблювалася його спеціалізація: наЛівобережжі більше сіяли жита, на Півдні – пшениці. Із середини XVII ст. в Україні почали вирощуватикартоплю, що істотно вплинуло на розвиток не лише сільського господарства, але й життя українськогонаселення в цілому. Починається культивування кукурудзи, цукрового буряка, соняшника, на науковуоснову поступово переводиться садівництво і виноградарство. Великі плантації, особливо на півдні України,займав тютюн. Важливе значення набуло тваринництво, особливо племінне конярство та вівчарство.Зростання великого феодального землеволодіння супроводжувалося масовим наступом на землікозацтва і селянства. Особливо постраждали ці верстви в другій половині XVIIІ ст., коли офіційно в центрі іна місцях перестали визнавати „займанщину” юридичною підставою для володіння земельними угіддями.У другій половині XVIIІ ст., в умовах диференціації козацтва: заборонялося козакам вільнорозпоряджатися землею, примушували безплатно працювати в старшинських маєтках. Крім військовоїслужби, козаки брали участь у всіх війнах, які вела Росія, вони охороняли південні кордони від татар,будували канали і фортеці. Це призводило до прогресуючої деградації козацьких господарств.Ще гіршим було становище селянства. Селяни України у XVIIІ ст. поділялися на різні групи, щовідрізнялися між собою рівнем особистої залежності, обсягом і характером повинностей, розміром наділу.Основними групами були поміщицькі і державні селяни, але перши значно переважали.До державних селян належали ті, які жили на державних і власних землях, козаки Полтавської таЧернігівської губерній, селяни-однодворці, солдати, що відслужили військову службу, їх сім’ї. Державніселяни поділялися на дві групи: перша – оброчні, тобто ті, що платили оброк (податок грошима абопродуктами); друга – ті селяни, що знаходилися на „господарському положенні”.Посилюється феодальна експлуатація селянства. Від дводенної на початку XVIIІ ст. панщина стає 4- 5-денною у другій половині XVIIІ ст. проте поступово намічається тенденція до заміни натуральних оброківгрошовими. Крім цього, рядові козаки сплачували значні державні податки. У 1783 р. юридичнооформляється кріпосне право – забороняються переходи селян із місця на місце. У 1785 р. українськастаршина наділялася правами російського дворянства.На початку XVIIІ ст. в Україні почався процес переходу до мануфактурного виробництва. У 1719 р.було закладено першу в Україні Путивльську суконну мануфактуру. А до кінця XVIIІ ст. в Україні їхнараховувалося вже 240. У 1722 р. починається видобування кам’яного вугілля в Донбасі (Бахмут).Інтенсивно розширюються торговельні зв’язки між Україною і Росією. Україна стала основнимпостачальником хліба і м’яса, шкіри і прядива для Росії та була ринком збуту товарів із Росії (хутро, коси,папір тощо). При цьому царським урядом проводилася протекціоністська політика. Зокрема, для підтримкидержавної монополії Москви заборонялося завозити з України горілку та тютюн. Українські купці платилина українсько-російському кордоні митний податок: індикту – за ввіз товарів з Росії, а за вивіз – евекту, якійшли до української скарбниці. Суттєво збільшується кількість базарів. На Лівобережжі їх діяло понад 8тисяч, а на Слобожанщині – майже 2 тисячі. Базари збиралися раз або двічі на тиждень.Більшість населення Лівобережної України складали селяни, зокрема у 1782 р. їх було 59 %, козаків– 33 %, решта – 8 %. У 1975 р. українці становили 17 % населення імперії.У XVIIІ ст. значно прискорився процес урбанізації. Значно зростають міста. Населення Києва у1786 р. досягло 35 тис., Харкова і Ніжина – 11 тис., Сум – 10 тис., Полтави – 7 тис. чоловік.Отже, наприкінці XVIІ-XVIIІ ст. характерними рисами соціально-економічного розвиткуукраїнських земель були: зростання великого феодального землеволодіння; обезземелення селянства, йогозакріпачення; поступовий розвиток селянських промислів і міського ремесла, на базі яких виникаютьмануфактури; збільшення товарності виробництва; поява окремих елементів капіталістичного укладу векономіці; поступове формування національного ринку. Особливість цих процесів полягала в тому, що вонивідбувалися в умовах бездержавності на Правобережжі та прогресуючого згортання автономії наЛівобережжі. За цих умов українська економіка підпорядковувалася впливу іноземних держав.