23.Період Руїни в України

Після смерті Б.Хмельницького (1657р.) події розвивалися у вкрай несприятливому для України напрямі. Настали часи розбрату серед українців, іноземної інтервенції і спустошення краю. Цей майже 25-річний період одержав в історії назву "Руїни". Україна розділилася на два гетьманства - Лівобережжя та Правобережжя. Останнє згодом все більше перетворювалося на справжню руїну.

Гетьмани змінюють один одного; при цьому Лівобережжя обирає свого гетьмана, Правобережжя - свого, іноді між ними відбуваються збройні сутички.

Після гетьманства Юрія Хмельницького, Івана Виговського Україна розділяється на Лівобережну і Правобережну. На Правобережжі гетьманами були П.Тетеря, П.Дорошенко, знов Ю.Хмельницький.

На Лівобережжі - І.Брюховецький, Д.Многогрішний, І.Самойлович. Розколом серед українців скористалися сусідні держави, і за Андрусівським миром 1667р. Україна була поділена: Правобережжя відійшло до Польщі, Лівобережжя - до Росії. Згодом був укладений договір Москви з Туреччиною (Бахчисарайський мир 1681р.) і знов з Польщею (1686р.). В результаті на кінець XVII ст. українські землі виявились поділеними між сусідніми державами.

Серед причин, подібного розвитку подій назвемо такі обставини:

1. Вкрай несприятливі зовнішньополітичні умови - жорстка централізаторська політика російського царизму, втручання іноземних держав, які претендували на українські землі.

2. Внутрішня боротьба за владу між окремими гетьманами та угрупуваннями.

3. Загострилися болючі соціально-економічні проблеми, оскільки козацька старшина поступово займала місце шляхти. Політична ситуація в цей період загострюється через народні повстання.

4. Мали місце розходження в поглядах щодо зовнішньополітичного курсу, а саме: якої орієнтації слід дотримуватися - пропольської чи промосковської.

Всі ці несприятливі обставини ускладнювали процес державного будівництва. Події розвивалися неоднаково в Правобережній та Лівобережній Україні.

Таким чином, ціла низка обставин призвела до політичної нестабільності українського суспільства після смерті Б.Хмельницького внаслідок чого було втрачено сприятливі можливості для політичного самовизначення українців.

24.Гетьман України І.Мазепа

У 1687 р. унаслідок старшинської змови І.Самойлович був зміщений з гетьманської посади ізасланий до Сибіру. 25 липня 1687 р. у козацькому таборі під м.Коломаком гетьманом був обранийгенеральний осавул Іван Мазепа (1687-1708 рр.). Новообраний гетьман підписав з представникамиросійського уряду Коломацькі статті, в основі яких лежали Глухівські статті 1669 р. з додатками.Коломацькі статті передбачали подальше посилення в Гетьманщині влади царя і ще більше обмеження правгетьмана та гетьманського уряду. Згідно із статтями:– гетьман не мав права зміщувати генеральну старшину без царського дозволу, а старшина –переобирати гетьмана;– козацькій старшині надавалися різні привілеї: свобода від будь-яких податків і натуральнихповинностей, повне володіння своїми землями, лісами, млинами тощо;– найбільш заслуженим із числа старшин обіцяно було надавати дворянські звання;– на гетьмана накладалося зобов’язання суворо заборонити українським купцям торгівлю тютюномі горілкою в Росії (це порушувало царську монополію), а також усяку торгівлю з Кримом;– гетьману заборонялося мати зносини з іноземними державами;– старшина і козаки повинні були стежити за гетьманом, і доносити цареві про спроби зради з йогобоку;– російські воєводи з царським військом залишалися в Києві, Чернігові, Переяславі, Ніжині й Острі;– заохочувалися шлюби між українцями і росіянами тощо.Тобто, Коломацькі статті визначали гетьманський уряд як слухняне знаряддя для здійснення вУкраїні царської політики.

Зовнішня політика І.Мазепи. На початку гетьманування І.Мазепа вважав, що може втілити своїзадуми щодо України тільки в спілці з Москвою. Пов’язаний угодою з царем, він брав активну участь узовнішньополітичній діяльності Петра І. Козацькі загони надавали допомогу царській армії у походах протиКриму.На початку весни 1689 р. більше ніж 100-тисячна російська армія під командуванням Голіцина та 40тисяч українських козаків на чолі з Мазепою знову вирушили в похід на Крим (другий кримський похід).Здобувши перемогу в кількох битвах війська підійшли до Перекопу, але не змогли його взяти, і повернулиназад. Невдале завершення другого кримського походу було зумовлено несприятливими обставинами:погана підготовка війська; повільне просування армії; бездоріжжя; нестача корму для коней, води йпродовольства; відверте небажання союзників допомагати тощо.

Внутрішня політика. Ставши гетьманом, І.Мазепа проводив політику, спрямовану на об’єднання підсвоєю владою Лівобережжя, Правобережжя, Запорожжя і Слобожанщини. Основною метою було прагненнязберегти автономію гетьманської влади, створити віддані гетьманові верстви української аристократії, пожвавитигосподарське життя і відродити національну культуру.Гетьман при зміцненні своєї влади спирався на старшину, шляхту, духовенство, активно роздаючиїм військові і селянські землі. При покровительстві Мазепи була відновлена панщина, власники одержалиправо бити своїх селян нагайками, заковувати їх в ланцюги і саджати до в’язниць. Почастішали випадкипрямого насильницького захоплення старшиною і шляхтою селянських наділів. Тисячі селян вільних сілгетьман передав у володіння своїм прихильникам. Податок на земельну власність рядових козаків за рокиправління Мазепи збільшився в 2 рази.Усе більш виразною ставала тенденція перетворення тимчасових дарування (на час заняття даноїпосади) маєтків на постійні. Генеральні і полкові старшини ставали власниками великих латифундій. Сам Мазепа володів більш ніж 120 тис. селян, які знаходилися у його маєтках. У 1698 р. майнова нерівністьсеред козацтва була узаконена: відповідно до майнового стану, всіх козаків розділили на виборних (якінесли військову службу) і підпомічників (які господарювали, забезпечуючи виборних спорядженням ікоштами для несення служби).За 20 років перебування на посаді гетьмана Мазепа зосередив у своїх руках величезну особистувладу, жорстко придушуючи конкурентів із числа старшин, незадоволених його авторитарним правлінням,та виступи запорожців, котрі називали його „вітчимом України”. Свою владу він захищав усіма засобами, утому числі і за допомогою каральних експедицій, провокацій і страт.Посилення експлуатації низів розширювало прірву між старшиною і рядовими козаками, що у 1692 р.послужило причиною повстання в південних полках під проводом канцеляриста Петра Іваненка. Але арміяМазепи за допомогою російських військ розбила його нечисленні загони, котрі складалися в основному іззапорозької голоти.Одним із найважливіших напрямків загальної державної політики Мазепи була культурно-освітнядіяльність. У розвиток української освіти, науки, мистецтва гетьман вкладав великі кошті. Завдякипожертвуванням гетьмана змінилися архітектурні обриси багатьох міст, зокрема, Києва, Чернігова,Переяслава, Глухова, Бахмача та ін. У 1690 р. завдяки його підтримці було зведено нове приміщення Києво- Могилянської колегії, а в 1701 р. вона одержала статус академії. Мазепа заклав більше десятка нових храмів,сприяв відновленню багатьох стародавніх церков.