15.Стан українських земель у складі Литви і Польщі

Соціально-економічне становище українських земель Литва. Основу економіки українських земель уXIV-XVI ст. складали землеробство, торгівля, традиційні промисли, ремісництво.

Сільське господарство.

Аграрний сектор до ХVІ ст. був зорієнтований на вироблення продуктівдля феодального господарства, забезпечував всім необхідним селян та потреби жителів міст. Феодальнегосподарство засновувалось на експлуатації селянства, об’єдного в громади (общини), котрі складалися зкількох дворищ, кожне з яких у свою чергу, об’єднувало кілька індивідуальних господарств. По відношеннюдо феодала дворище виступало як сукупна податкова одиниця. Сільська громада розкладала поміждворищами всі податки і побори на користь феодала і держави.Найбільш поширеними культурами були: овес, жито, ячмінь, пшениця, горох, просо, яківирощувалися для власних потреб. Частина виробленого віддавалася феодалам (як натуральний податок),або продавалась у містах (адже феодали стягували податок і грошима). Починаючи з середини ХV ст.,майже всі податки стягувалися грішми.У ХVІ ст. в Західній Європі зріс попит на продукти харчування (там відбулася своєрідна «революціяцін», коли внаслідок припливу дешевого золота й срібла з Америки підійнялись ціни на всі товари). Як зазначає О.Субтельний, ціни зросли у 4-5, а подекуди навіть у 8-10 разів. Зростання цін і попиту на зернозумовило втягнення українських земель (особливо тих, що знаходилися поблизу притоків Вісли: ЗахідногоБугу, Сяну в міжнародну хлібну торгівлю. Вони стають районами товарного зернового господарства.Вирощене зерно вивозили шляхами до Гданська. А далі – в країни Західної Європи. Вказані процеси, зодного боку, пришвидшили зміни в техніці та технології господарювання (розширення асортиментусільськогосподарських культур, поява водяних та вітряних млинів тощо), з іншого – гостро поставилипитання про земельну власність, робочі руки та форми організації праці.Розширення торгівлі хлібом та іншими сільсько-господарськими продуктами спонукало до появи ірозвитку фільваркового господарства. При цьому розширення панських господарств відбувалося за рахунокселянської землі та зростання панщини.Юридичною підставою для захоплення феодалами общинних земель стала аграрна реформа 1557 р.у Литовському князівстві, яка відбулася на основі закону „Устав на волоки” (волоки – поля). Цим закономпередбачалося для здійснення оподаткування відповідно до доходності ґрунту, землі селян і вільні землівимірювати і ділити на однакові ділянки в трьох полях – волоки, що дорівнювали приблизно від 17 до 22 га,залежно від місцевості. Кращі орні землі забиралися під державне володіння та передавалися магнатам підфільварки. А гроші – поділялися між селянськими господарствами по одній волоці на дворище.В результаті реформи було: зруйновано общину, яка ще за часів Київської Русі відігравала рольорганізаційного ядра у житті сільського населення; передані шляхті, виведені із обігу общини значні площіродючих ґрунтів; удвічі збільшилися феодальні повинності селян; всі категорії селян були позбавлені правапереходу. Джерелами зростання феодальних володінь були також великокняжі дарування, купівля маєтківта освоєння нових земель.Свої земельні володіння феодали перетворювали на фільварки: багатогалузеві господарськікомплекси, що базувалися на постійній щотижневій панщині залежних селян і були зорієнтовані на ринок,зберігаючи при цьому значні риси натурального господарства. Впровадження фільваркової системи сприялорозвиткові товарно-грошових відносин та посиленню експлуатації сільськогосподарських виробників.

Торгівля.

Важливим сектором економіки виступала торгівля. Внутрішня відбувалася на торгах(торжищах) переважно продуктами рослинництва та ремісничими виробами. Міжнародного характерунабули ярмарки Львова, Луцька, Києва та інших великих міст. Ярмарки відбувалися безперервно протягомроку.Значних змін зазнала зовнішня торгівля:– різноманітнішає експорт, провідними статтями якого стають зерно, худоба, дерево, відтісняючи надругий план шкіру, мед, віск;– збільшилися обсяги та асортимент товарів, що імпортувалися: дорогі сукна, вина та багато іншого;– змінилися великі торговельні шляхи. З середини ХV ст. із занепадом Дніпровського шляхувтрачає своє значення чорноморська торгівля. Купецькі каравани, що забезпечували торгівлю Північно- Східної Русі зі Сходом, тепер прямують до Константинополя – Стамбулу суходолом: через Молдавію таВолощину. Економічні інтереси Європи із Сходом зв’язували території Галичини, Волині та Поділля. Уже вХV ст. в Україні приживаються елементи нової торговельної культури: продаж товарів у кредит або підзаставу; укладання торговельних контрактів; започатковується іпотечна система землекористування (земляздавалася під заставу).

Розвиток суспільства.

Під впливом змін в економіці в українських землях формується становаорганізація суспільства, яка базується на підставі юридично визнаних прав, привілеїв та обов’язків.Шляхта. Верхній щабель в соціальній ієрархії займала шляхта, що включала на етапі становлення(ХІV-XV ст.) декілька груп панівного класу, які несли військову службу у князя і могли утримувати себе підчас походів (представники княжих родів литовської та давньоруської династій, члени великокнязівськоїради, найзаможніші феодали і дрібна шляхта. Питома вага шляхти серед українського населення Литвистановила майже 5%.Духовенство – окрема верства українського суспільства. Протягом XIV-XVII ст. його становище,роль і місце були неоднаковими. У литовську добу духовний стан перебував під опікою держави, мав значніправа і привілеї, і становив майже 10% населення. Духовенство було біле – світські священика, і чорне –чернецтво. Джерелами існування духовенства, окрім прибутку, що надходив в результаті церковноїдіяльності, були: десятина, дрібна данина натурою. Деякі великі церкви та монастирі володіли земельнимиугіддями, селами.Прагнучи до самостійної «церковної організації» в межах своєї держави, зусиллями литовських князів у1458 р. була відновлена київська митрополія. Вона управляла діяльністю 10 єпископів та підпорядковуваласябезпосередньо константинопольському патріархові. Однак, в XVI ст. у церкві сталося багато подій, якіпринижували авторитет православної церкви, свідчили про її кризи. На соборах православної церкви (зокрема,віленський – 1508-1509 рр., Берестейській – 1596 р. та ін.) було засуджено: купівлю парафій замість соборногообрання; єпископів та священників-двоєжонців; розглядалися питання про позбавлення сану порушників,занепад церкви та ін.З XVI ст. активно розгорнули свою діяльність засновані при церквах братства: вони рішучевиступали проти патронату литовських та українських панів над церквою (їхня благодійна діяльність посутті перетворилася на патронат, який з XV ст. набуває форми звичайного володіння церквою або монастирем); проти польсько-католицької пропаганди національних і релігійних обмежень українців, протиаморальності серед духовенства. Братства боронили інтереси православної церкви в судах і перед королем.Опікувалися її матеріальними проблемами, контролювали діяльність єпископів та митрополита, засновувалиі утримували школи, допомагали знедоленим.Міщанство. Протягом XIV-XV ст., в процесі перетворення міст в самостійні організації, їхнаселення формується в окрему спільність – міщанство. Однією з причин усамостійнення міст був рістнаселення, що займалося виключно ремеслом і торгівлею. Представники окремих професій об’єднувалися уцехи будівельників, шевців тощо. Перша цехова організація в українських землях виникла у 1386 р. у шевцівПеремишля. У XV ст. цехи поширилися на всю Україну. Вони стали самоуправною, досить замкненоюгромадою із власним статутом, судом і виборним «цехмайстром» на чолі. Подібна організація сприялапідвищенню якості продукції, вводила контроль над нею тощо.Міщанство поділялося: на декілька головних прошарків: патриціат (найбагатші та найвпливовішігородяни й промисловці); бюргери (цехові майстри та торговці середнього рівня залежності) та плебс(ремісники, дрібні торговці та селяни).