10. Реформаторська діяльність Ярослава Мудрого

Ярослав Мудрий (1019-1054 рр.)

Після смерті Володимира Великого між його синами розпочалася запекла боротьба за владу. У 1015 р. київський престол зайняв Святополк. Новгородський князь Ярослав виступив проти нього і в бою під Любечем розбив. Святополк попрямував до Польщі за підтримкою батька своєї жінки – короля Болеслава Хороброго. В 1018 р. на чолі великого війська вони вторглися на Русь. В бою під містом Волинь на Західному Бузі Ярослав зазнав поразки і втік до Новгорода. Влада знову перейшла до Святополку. Але кияни, не задоволенні пануванням поляків, повстали і Болеслав Хоробрий повернувся до Польщі. Ярослав, зібравши військо виступив до Києва. Святополк звернувся за допомогою до печенігів. У вирішальній битві на р. Альті під Переяславом влітку 1019 р. переміг Ярослав. Але він змушений був визнати самостійність Тмутараканського князя Мстислава, який переміг Ярослава в битві під Лиственом. Був укладений в 1026 р. договір про розподіл Руської землі по Дніпру: Ярославу відійшло Правобережжя з Києвом, а Мстиславу – Лівобережжя з Черніговом. Лише після смерті Мстислава в 1036 р. Ярослав став одноосібним правителем Русі.

Правління Ярослава значною мірою було продовженням Володимирового: у зовнішній і внутрішній політиці він поглиблював те, що зробив батько.

За часів Ярослава розпочинається будівництво в Києві – князь прагнув перетворити його на другий Константинополь. Довжина міського валу сягала 3,5 км. Збудовані Золоті Ворота з надбрамною церквою Благовіщеня Богородиці. Територія нового міста зросла в сім разів порівняно з дитинцем Володимира. В 1037 р. збудовано Софійський собор – видатний пам’ятник світової архітектури. Також будуються храми св. Георгія та церква св. Ірини. У 1051 р. засновано Києво-Печерський монастир.

Ярослав вирішив узаконити зміни, що відбулися в громадських стосунках. На основі існуючих правових норм приблизно у 1016 р. видав Новгородську грамоту, яка отримала назву «Найдавніша правда», або «Правда Ярослава». Вона увійшла в «Руську правду» – збірку норм руського права. «Найдавніша правда» складається з 18 статей, які передбачали покарання за вбивство, бійки, псування майна, приховування чужого раба і т. ін. Збереглося право родичів на кроваву помсту за вбивство, хоча її можна було замінити грошовим штрафом. Приблизно у 1024-1026 рр. видається закон «Покон вірний», який визначав розміри данини, яку стягували з населення на користь княжих дружинників.

Ретельно займався Ярослав церковними справами. Він був змушений погодитись на приїзд у 1039 р. візантійського митрополита, який з часом повертається додому. Тоді Ярослав вирішив досягти церковної самостійності. За його наказом у 1051 р. митрополитом «Київським і всія Русі» було обрано русича Іларіона, про якого збереглося не багато відомостей. Але константинопольський патріарх відмовився затвердити Іларіона, і Ярослав погодився прийняти візантійського митрополита. Князь домігся канонізації руських князів – Ольги, Володимира, Бориса та Гліба.

За часів Ярослава розвивалась освіта, писемність, літописання та література. При Софійському соборі була створена перша державна бібліотека, яка нараховувала понад 900 книжок. Бібліотеки були також відкриті в Білгороді, Чернігові, Переяславі та ін. містах. У 1039 р. було завершено створення літописного Київського зводу. Іларіон написав «Слово про закон і благодать», яке присвячувалось Володимиру Великому.

В міждержавних стосунках Ярослав продовжував політику батька. В 30-ті роки ХІ ст., не знайшовши порозуміння з польським королем Казимиром, було укладено договір який передбачав визнання королем Перемишлю, Белза, Червенських міст та Берестейщини частиною Русі. На півночі та заході князь воював з чуддю, ятвягами, литовцями, мазовшанами.

В міждержавних стосунках Ярослав віддавав перевагу не воєнним діям, а укладанню взаємовигідних договорів. Наприкінці 40-х рр. ХІ ст. були встановленні дружні стосунки з Францією, Угорщиною, Німеччиною, Норвегією, Швецією, а також налагоджені відносини з Англією. Підкріплювалось це укладанням династичних браків. Так, наприклад, донька Ярослава Ганна стала дружиною французького короля, Єлизавета – спочатку норвезького, а потім датського короля. Троє синів уклали шлюб з представницями заможних родин в Німеччини . Тому Ярослава називали «тестем Європи».

Важливим був південний напрямок зовнішньої політики. Дуже напруженими були стосунки з Візантією, що призвело до війни 1043 р., яка стала невдалою для Русі. В 1036 р. великий князь розгромив печенігів, які с того часу більше не загрожували Русі. Таким чином, зовнішня політика Ярослава була послідовною, миролюбною. Це сприяло укріпленню міжнародного положення держави, зростанню її авторитета.

Ярослав усвідомлював неминучість боротьби за владу між синами після своєї смерті (помер 20 лютого 1054 р.). Щоб запобігти цьому, він уклав заповіт стосовно порядку спадкування княжої влади і розподілу між синами території держави – уділів. Відповідно заповіту київський престол за принципом старшинства мав послідовно переходити до старшого за віком брата. Ярослав заповів синам поважати та любити один одного, інакше «погубите землю батьків і дідів».