1. Перші цивілізації на території України

Територія України заселена людьми з найдавніших часів. Учені вважають, що понад мільйон років тому найдавніші люди (архантропи) прийшли на південь Європи. Близько 800 тис. років тому вони з'явилися в Закарпатті (стоянка с. Корольово), понад 300 тис. років — у Подністров'ї (Лука-Врублівецька), а потім в інших регіонах України. Процес розселення, освоєння людиною нових земель тривав на всіх етапах кам'яного віку, який археологи поділяють на давній кам'яний вік (палеоліт), середній кам'яний вік (мезоліт) і новий кам'яний вік (неоліт).

Найтривалішим етапом був палеоліт (від появи людини до 10—11 тисяч років тому). Первісні люди в цей час користувалися примітивними знаряддями праці, які виготовляли з дерева і каменю (загострені палиці, скребла, гостроконечники тощо). Вони займалися збиральництвом і полюванням. У пошуках їжі часто переходили з місця на місце, їх колективи не були сталими. Цей період в історії людського суспільства багато дослідників характеризує як час первісного людського стада. На думку вчених, тільки завдяки колективному співіснуванню людина змогла вижити в непростих кліматичних умовах. Знайдені матеріали свідчать, що первісні люди знали вогонь, уміли споруджувати житла, використовуючи кістки та шкіри тварин.

Крім згаданих, на території України найвідомішими стоянками епохи палеоліту були Коба, Холодний Грот, Заскельне (в Криму); Кодак і Орел (в Надпоріжжі); Деркул (на Сіверському Дінці); Амросіївка (в Донбасі); УмІнка (під Одесою), Радомишль і Ракта (на Волині).

Близько 35—40 тис. років тому на зміну неандертальському приходить кроманьйонський тил, що дістав назву людини розумної. З його появою дородову громаду замінює родова організація суспільства. Кожен рід включав кровноспоріднених членів колективу. Спорідненість у роді визначалася за материнською лінією. Жінка виступала в ролі берегині сімейного вогнища. Усе це зумовило виникнення матріархату.

У пізньому палеоліті вже існує релігія, були обряди поховання. Поряд з релігією виникає палеолітичне мистецтво (ритуальні малюнки, рІзб'ярство).

Близько 10—11 тис. років тому палеоліт змінився мезолітом (IX—VI тис. до н. е.). У цей час з'являються великі знаряддя для обробки дерева — кам'яні сокири і тесла (макроліти), а також мікроліти (пластини завтовшки 1 мм). Їх використовували для вкладишєвих знарядь (наконечники списів, стріл, гарпунів, ножів).

У період мезоліту було винайдено лук і стріли; мисливство було провідною галуззю господарства, людина розпочала приручати тварин. Розвивається рибальство з використанням човнІв, сіток, гарпунів.

У мезоліті формується племінна організація, з'являються відмінності в способі життя різних груп людей.

Родоплемінний лад, що склався в мезолітичну епоху, розвивається упродовж нового кам'яного віку — неоліту (кінець VI—III тис. до н. е.). Саме в неолітичній епосі, на основі особливостей кераміки та крем'яних виробів, виготовлення яких збагатилося новими засобами (розпилювання, шліфування, свердління), на території України вчені виділяють буго-дністровську, сурську, днІпро-донецьку, лінійно-стрічкову та млино-гребінцеву культури кераміки.

Дослідження пам'яток неолітичної епохи в Україні дали підстави для висновку, що саме в цей час людина переходить від споживацького господарства до відтворюючого (землеробства і скотарства).

Корінним зламом в Історії людства було освоєння металів. Першим металом, який використала людина, була мідь. Але ще довго мідь співіснувала з кам'яними виробами, тому цю епоху називають мідно-кам'янннм віком - енеолітом.

У період неоліту та енеоліту територію України заселяли дві основні групи племен: землероби, котрі освоїли Правобережжя, і скотарі, які мешкали в степових і лісостепових зонах Півдня і Південного сходу, тобто відбувався перший великий суспільний поділ праці.

Змінюється соціальна структура суспільства: має місце майнове розшарування, посилюється інститут батьківського права в роді. З цієї доби відомі перші заможні поховання. В епоху енеоліту з'являється обряд курганних поховань, що набув особливого поширення в степовій частині Європи.

Велике значення для вивчення енеоліту в Україні має трипільська культура, яка була відкрита наприкінці XIX ст. поблизу с. Трипілля на Київщині. Сфера Й поширення в IV— III тис. до н. е. — Лісостепове Правобережжя і Подністров'я, Волинь і Степове Причорномор'я. Основними галузями господарства трипільців були землеробство і скотарство. Знаряддя праці виготовляли переважно з каменю, рогу, кісток.

Трипільські племена займалися керамічним виробництвом господарського І побутового посуду, різного за формою, із спіральним орнаментом. Особливого розвитку набула пластика. Трипільці виліплювали з глини жіночі статуетки, фігури тварин, моделі жител. Свої будинки — одно- або двоповерхові — споруджували з глини на дерев'яному каркасі. Вони мали прямокутну форму розміром від 20 до 50 кв.м. Забудова поселень здійснювалась по колу. На поселенні Майданецьке на Черкащині площею 300—400 га будинки стояли десятьма концентричними колами, розділеними вулицями; зафіксовано залишки близько 2 тис. жител. Такі самі поселення-гіганти, що їх умовно називають «протомістами», виявлено поблизу сіл Доброводи і Талянка (Черкащина).

Розвиток суспільних відносин і знарядь праці в період енеоліту сприяв створенню передумов для вступу людства в епоху бронзи. У межах Східної Європи її датують II—1 тис. до н. е. На півдні України вона змінюється скіфською добою раннього залізного віку. Бронзові знаряддя швидко витіснили мідні. Протягом ЇЇ тис. до н. е. на нинішніх українських землях існувало понад 10 археологічних культур, серед яких катакомбна, зрубна та культура багатоваликової кераміки. В епоху бронзи відбувався подальший розвиток продуктивних сил і виробничих відносин, внаслідок чого суспільство поступово переходило від первіснообщинного ладу до станово-класового. Подальшого розвитку набували ремесла: бронзоливарне, гончарне, ткацьке, обробки каменю, різьб'ярське, плетіння. Так відбувався другий суспільний поділ праці — відокремлення ремесла від землеробства. Поглиблюється процес суспільного розшарування, що призводило до сутичок між різними племенами.

У ці часи зростає роль батьківського права в роду, що зумовлює встановлення патріархальних відносин. Шлюб став патріархальним, споруджують малі будівлі, придатні для проживання однієї сім'ї, з'являється моногамна форма шлюбу.

У І тис. до н. е. на території України з'являються перші залізні знаряддя праці. Перехід до залізного віку означав створення передумов для розкладу родоплемінного ладу, хоча не всюди одразу виникло класове суспільство