15. Становлення асоціативної психології ( Дж. Берклі, д. Гартлі, т. Гоббс, Дж. Локк та ін.)

Дж. Беркли (1685 - 1753) йшов від сенсуалізму до суб'єктивного ідеалізму. Розробив теорію зорового сприйняття простору - "Досвід нової теорії зору" (1709), згідно з якою зорове сприйняття є комбінація зорових і відчутних відчуттів від руху очних м'язів. Казав про зір як про мову дотику - підкреслював його знаковий характер. 

Д. Гартлі (1705 - 1757) у праці "Про людину, його будову, його обов'язки і його сподіваннях" (1749) розвинув вчення про психіку як природний початок. Він виділив три основних найпростіших елемента душевного життя: відчуття, ідеації (ідеї відчуттів, або повторення відчуттів без предметів), аффекціі - задоволення / незадоволення. З цих елементів за допомогою механізму асоціації будується душевна життя. В основі цього механізму лежать вібрації - фізіологічні процеси, що відбуваються у речовині нервів і мозку під впливом зовнішніх впливів. Вони розрізняються за ступенем, родом, місцем і напрямком. Асоціації можуть бути одночасними або послідовними. Розуміння слів - це утворення асоціації між словом і значенням, воно встановлюється в дитинстві з досвіду. Мислення, як процессу, в системі Гартлі немає. Істини пасивно відображаються свідомістю на основі механізму асоціацій, нові думки - комбінації або розклад старих ідей. Пам'ять - це відтворення відчуттів по асоціації в тому порядку і відношенні, в якому вони були отримані. Якщо цей порядок порушується, ми маємо справу вже з уявою. Відтворення відбувається об'єктивно без участі суб'єкта. Пристрасті розглядаються як рушійна сила поведінки. Досягаючи певного порогу вони можуть іменуватися бажаннями чи відрази. Усі психічні явища виводяться із зовнішніх вражень.

Локк (1632 - 1704) - англійський філософ, педагог, лікар; вперше ввів термін "асоціація ідей". Асоціація для нього - з'єднання неспоріднених ідей (наприклад, симпатії і антипатії). Такий зв'язок набувається в силу виховання і звички, а руйнується з плином часу. Асоціація ідей - механізм працює в нашій свідомості без нашої активної участі, що полягає у зв'язку ідей у ​​свідомості з об'єктами. За допомогою цього механізму утворюються зв'язки в силу об'єктивних умов (забобони). 

15. Становлення емпіричної французької психології (в. Кондильяк, ж. Ламетрі, к. Гельвецій та ін.)

Відмінні риси французької емпіричної психології - увага до проблем активності людської свідомості та обумовленості її суспільними умовами. Е. Кондільяк (1715 - 1780) відкинув поділ Локка на два джерела досвіду, визнаючи лише один - відчуття. Він ставив завдання пояснити походження самих психічних процесів - відчуттів. В "Трактаті про відчуття" він виводить всі психічні здібності з нюху. Природа потреби, вважає він, вторинна, вона - результат пізнання. 

Ламетрі (1709 - 1751) відкинув дуалізм Декарта і приписував матерії разом з протяжністю здатність до руху, відчуття і мислення. Він вважав, що немає душі як особливої ​​субстанції: властивості "душі" викликаються самою організацією мозкової тканини. На противагу Декарту він вважав, що тварини здатні відчувати. Він вказував на наступність у розвитку від тварин до людини. Процес виховання він трактує механістично. Він також розвиває ідеї про залежність душевних здібностей від тілесної організації. Він поділяє думку Локка про те, що тільки досвід і спостереження є джерелом пізнання. Ламетрі сенсуаліст: він не розділяє чуттєве і уявне в людині.

Ламетрі належить заслуга у виділенні потреб душевного життя і підкреслює їх особливі ролі в поведінці. Потреби і розум прямо пропорційні. Потреби він розумів натуралістично, як задоволення органічних потреб і тілесних задоволень, вищі задоволення похідні від чуттєвих і доступні небагатьом людям. 

Гельвецій (1715 - 1771) вивчав відмінності в розумі. Він як і Кондильяк вважав, що тільки з відчуттів формуються інтелектуальні здібності. Всі розумові операції зводяться до відчуттів. Виконувати розумові операції можна тільки за наявності уваги. Увага припускає зусилля. Робити це зусилля спонукає інтерес. Він заперечував зв'язок між пам'яттю і розумовим розвитком. Він ставив питання про зв'язок розуму з расою, місцем проживання, темпераментом, їжею і т.д. Всі люди володіють однаковими передумовами для розвитку своїх розумових здібностей. Відмінності в успішності людей пояснюються випадком, положенням і силою пристрасті до слави. Саме пристрасті є джерелом розумової активності. Нерівність розуму у людей він пояснював вихованням. 

Дідро (1713 - 1784) стверджував врожденість здібностей, на противагу Гельвецію, критикував його сенсуалізм(пер. з фр. – сприймання, відчуття, почуття; - це направлення в теорії пізнання, згідно з яким відчуття та сприймання – основна і головна форма правильного пізнання), підкреслюючи специфічність мислення.