52.Форми і засоби виховання.

Виховання — це двосторонній процес, що об'єднує в собі діяльність учителя і діяльність учнів. Щоб виховати активну готовність до виховного впливу, необхідно поставити вихованця в певні умови, підібрати зовнішні форми і внутрішні "інструменти дотику до особистості" (А. С. Макаренко) — методи виховання.

Метод виховання — спосіб впливу на свідомість, почуття, волю, поведінку і систему відносин учня з метою формування активних громадян незалежної України. Метод виховання — спосіб взаємопов'язаної діяльності вихователів і вихованців, спрямованої на формування в останніх поглядів, переконань навичок і звичок поведінки.

Метод виховання складається з прийомів. Прийом — це частина, деталь методу, необхідна для більшої ефективності виховання.

Засобами виховання називають доцільно організовані шляхи розв'язання виховних завдань. До засобів належать книги, засоби масової інформації (преса, телебачення, радіо), засоби мистецтва (кінофільми, вистави). Проте найважливішу роль відіграє вчасно і мудро сказане слово вчителя, якого потребує учень.

Першовідкривачем методів виховання вважають німецького педагога Й. Ф. Гербарта. Теорію виховання збагатили російські педагоги П .П. Блонський, М. М. Пістрак, котрі рекомендували застосувати щоденне вправляння в поведінці, позакласне читання, приклад дорослих.

Форма виховання — це зовнішнє виявлення процесу виховання. Якщо зміст процесу виховання вказує на те, що є, то форма —у якому вигляді проявляється. Звісно, зміст викликає зміну форми і навпаки. Зміст формується, форма наповнюється змістом. Провідна роль належить змісту. Зміст виховного процесу, як вже відомо, складають якості і властивості соціально активної особистості, яка в своїй життєдіяльності керується загальнолюдськими і культурно-національними цінностями. В практичній педагогічній діяльності цей зміст втілюється в конкретну організацію, яка повинна йому відповідати. Невідповідність між змістом і формою, формою і змістом гальмує розвиток виховного процесу. Існують різні форми організації виховного процесу. Перевагу мають індивідуальні і мікрогрупові форми виховання, завдяки можливості оперативно змінювати педагогічну тактику за зміни умов.

53.Принципи навчання.

Принципи (від лат. ргіncipium — начало, основа) — основоположні ідеї, вихідні положення, які визначають зміст, форми й методи навчальної роботи відповідно до мети виховання та закономірностей процесу навчання. Принципи навчання виконують регулятивну функцію з погляду моделювання дидактичних теорій і способу регуляції практики навчання. На них ґрунтуються підходи до навчання усіх дисциплін, визначаючи певною мірою їх зміст, засоби й прийоми навчальної роботи.

Принципи тісно пов'язані із закономірностями навчання. Вони відображують дидактичні закони та закономірності. На рівні гносеологічного явища принципи об'єктивно відображують сутність законів і закономірностей навчально-виховного процесу. На основі загальнодидактичних принципів розробляють принципи фахових методик. При цьому відбувається конкретизація принципів вивчення окремих навчальних дисциплін з урахуванням їх особливостей.

Вимоги принципів навчання реалізуються через систему правил. Правила — це регулятивні судження про конкретні дії вчителя та учнів з метою реалізації вимог того чи того принципу.