4.Форми навчання.

Поняття про форми навчання

Форма (лат. forma – зовнішній вигляд, обрис) організації навчання (організаційна форми) – це зовнішній вияв узгодженої діяльності учителя та учнів, яка здійснюється в певному порядку і режимі. Форми організації навчання класифікуються за різними критеріями:

1. за кількістю учнів – індивідуальні форми навчання, мікрогрупові, групові, колективні, масові форми навчання;

2. за місцем навчання – шкільні форми: урок, робота в майстерні, на пришкільній дослідній ділянці, в лабораторії тощо; позашкільні форми: екскурсія, домашня самостійна робота, заняття на підприємстві;

3. за часом навчання – урочні і позаурочні: факультативні, предметні гуртки, вікторини, конкурси, олімпіади, предметні вечори та інші;

4. за дидактичною метою – форми теоретичного навчання (лекція, факультатив, гурток, конференція ), комбінованого, або змішаного навчання(урок, семінар, домашня робота, консультація), практичного (практикуми) і трудового навчання (праця в майстернях, у спеціальних класах, на пришкільних ділянках тощо);

5. за тривалістю часу навчання – класичний урок (45 хв.), спарені заняття (90 хв.), спарені скорочені заняття (70 хв.), а також уроки «без дзвінків».

5. Досвід педагогів-новаторів.

Новаторський педагогічний досвід — явище рідкісніше. Це педагогічні відкриття і винаходи, досвід утілення в життя оригінальних ідей, методів, прийомів навчання і виховання, і У новаторському досвіді проявляються закономірності, ще невідомі педагогічній науці. Досвід педагога-новатора вимагає від керівників шкіл, ІГГУ, працівників методичних служб, учених ретельної уваги, глибокого вивчення і обгрунтування, бо цей досвід, як правило, несе на собі прогностичні функції, випереджує передову практику.

У досвіді педагогів-новаторів чітко простежуються риси, що вирізняють їх педагогічну діяльність, розкривають індивідуальність. Проте у їхній роботі є й спільні риси, зокрема такі ідеї педагогіки співпраці: використання багатства стосунків у колективі з виховною метою; обмірковування форм і методів роботи з таким розрахунком, щоб діти взаємовиховувалися; прищеплення учням уміння аналізувати свою діяльність і стосунки; єдність педагогів і учнів у навчально-виховному процесі; навчання без примусу; оптимістичний погляд на учня, його можливості; формування в учня об'єктивної самооцінки і ставлення до навколишньої дійсності.

Новаторському досвіду властиві оригінальність, новизна.

Досвід педагога-новатора, що має експериментальний характер, називають дослідницьким. Якщо йдеться про вдосконалення форм, методів, засобів навчання і виховання на основі творчого їх використання, то такий досвід називають раціоналізаторством.

6. Сутність, структурні компоненти та умови формування світогляду учнів.

Світогляд - цілісна система наукових, філософських, політичних, моральних, правових, естетичних понять, поглядів, переконань і почуттів, які визначають ставлення людини до навколишньої дійсності і до самої себе.

Рівень сформованості одного структурного компонента світогляду неодмінно позначається на іншому і певною мірою на всій світоглядній системі людини. Важливо, щоб світоглядні уявлення, поняття були істинними, тобто правильно відображали реальну дійсність.

Погляди - прийняті людиною як достовірні ідеї, знання, теоретичні концепції, передбачення, що пояснюють явища природи і суспільства, є орієнтирами в поведінці, діяльності, стосунках.Під впливом глибшого пізнання дійсності зміст поняття "погляди" може змінюватись швидше, ніж інші компоненти світогляду - переконання, ідеали.

Переконання - психічний стан особистості, який характеризується стійкими поглядами, впевненістю у правильності власних думок, поглядів, це сукупність знань, ідей, концепцій, теорій, гіпотез, в які людина вірить як в істину. (у процесі формування переконань бере участь не тільки мислительна сфера людини, а й емоційна та вольова; силу і зміст переконання, його структуру становлять упевненість в істинності конкретного знання, почуття і звички людини). Переконання досягає повного ступеня сформованості тоді, коли учень виявляє готовність діяти, коли він діє відповідно до глибоко засвоєних світоглядних уявлень, понять. Розрізняють такі види переконань: філософські, політичні, моральні, релігійні та інші.

Ідеали - найвища мета діяльності особистості, її прагнень. Ідеали бувають суспільні (об'єднують людей, сприяють досягненню спільної мети), моральні, естетичні. Ідеали об'єднують політичні, моральні, естетичні переконання, визначають спрямованість людської діяльності.

Світогляд особистості визначається такими основними ознаками:

• науковість (істинність, багатство, стійкість і глибина знань) – пізнання закономірностей життя, причинно-наслідкових зв'язків, бачити наслідки своєї поведінки тощо;

• цілісність - якщо світоглядні знання становлять струнку систему, якщо в людини сформовані погляди, переконання з основних питань розвитку природи і суспільства, якщо всі його компоненти гармонійно узгоджуються між собою, у такому разі людина керується єдиним методологічним підходом у судженнях про предмети і явища об'єктивної дійсності;

• логічна послідовність і доказовість - коли пізнавальна діяльність людини послідовна, умотивована, повністю відповідає законам логіки, при цьому судження людини завжди правильні, достатньо аргументовані;

• узагальненість знань та зв'язки з практикою - великий обсяг знань, якими володіє людина, повинен бути узагальнений. Якщо конкретні емпіричні знання недостатньо узагальнені, людина не може глибоко розуміти дійсність, законів її розвитку і брати активну участь у громадсько-політичному житті.

Світоглядна зрілість настає тоді, коли особистість виробила і свідомо втілює в життя свої погляди, переконання, ідеали, моральні принципи тощо. Зв'язок світогляду з поведінкою, практичною діяльністю - одна з найважливіших рис людини. Гармонійна єдність названих світоглядних якостей людини свідчить про високий ступінь сформованості в неї наукового світогляду.

Реалізація завдань щодо формування в молоді науково-матеріалістичного світогляду досягається сукупністю всіх педагогічних заходів на уроках, у позакласній і позашкільній роботі, координацією зусиль школи, сім'ї і громадськості, спрямованих на виховання в учнів світоглядних якостей.

Педагогічні умови формування світогляду учнів:

1) наявність високого рівня сформованості наукового світогляду вчителя;

2) врахування рівня сформованості світогляду учня;

3) наявність відхилень учнів і оцінюваних суджень учнів у тлумаченні різних явищ світоглядного характеру;

4) формування наукового світогляду батьків з певних питань;

5) використання яскравих прикладів з життя та історії з метою ф-ня об’єктивної цілісно-орієнтаційної спрямованості учнів –залучення учнів до масових заходів світоглядної спрямованості.

7. Поняття "світогляд" можна визначити так - це система філософських, наукових, соціально-політичних, моральних, естетичних поглядів й переконань людини, що відбивають у свідомості загальне полотно світу визначають спрямованість своєї діяльності. Зазвичай, виділяють такі основні типи світоглядів. З світоглядом тісно пов'язані такі поняття: загальну картину світу, світовідчуття, світосприйняття, світогляд, світорозуміння. Між цими поняттями існує зв'язок і єдність. Іноді їхні вживають як синонімів. Також між тими поняттями є й гендерні відмінності. Ставлення поняття "світорозуміння" до світогляду таке, що його являє собою лише поняттєвий, інтелектуальний аспект світогляду. Світогляд – це система узагальнених поглядів на світ і важливе місце людини у ньому, на ставлення людей до оточуючої їх дійсності й собі. Основними структурними одиницями світогляду є погляди й переконання. Світогляд має величезний практичний сенс,т.к. впливає на інтереси, працю й побут людей. У класове суспільстві світогляд носить класовий характер, відбиває різне ситуацію і умови життя людей. За вмістом й направленості світогляд то, можливо науковим і ненауковим, матеріалістичним чи ідеалістичним, атеїстичним чи релігійним, революційним і реакційним. Основний компонент процесу формування наукового світогляду є формування знання процесі наукового пізнання. Це з тим, що наукове світогляд включає у собі як розуміння те, що з себе представляє світ довкола себе, а й того, як людина пізнає світ. У процесі розвитку наукових даних про природу й суспільство було відкрито багато методи лікування й прийоми дослідницької діяльності. У філософії їх систематизують, виділяючи такі групи:

1) Методи, які мають атрибутом загальності і застосовувані в усіх галузях діяльності отримання як повсякденного, і наукового знання. Цеобщелогические методи. До них віднести аналіз політики та синтез, індукцію і дедукцію, абстрагування і узагальнення, тощо.

2) Методи дослідження, використовувані лише у науковому пізнанні. До них належать дві основні групи: методи побудови емпіричного знання (наприклад, спостереження, вимір, експеримент) та художні засоби побудови теоретичного знання (наприклад, ідеалізація і формалізація, аналогія, моделювання, уявний експеримент, гіпотеза, сходження від абстрактного до конкретного…).

3) Спеціальні методи лікування й прийоми, процедури експериментального і теоретичного характеру, безпосередньо пов'язані з сутністю конкретного явища і застосовувані вузькому області.

Ще однією компонентом процесу формування наукового світогляду у процесі навчання формування в учнів елементів наукового мислення. Це є об'єктивної необхідністю,т.к. наукове світогляд має бути дієвим, тобто. він повинен реалізовуватися в практичної діяльності. А практична діяльність людини складає основі його мисленнєвої діяльності. «Мислення – … активний процес відображення об'єктивного світу у поняттях, судженнях, теоріях тощо. Мислення виникає у процесіобщественно-производственной діяльності покупців, безліч забезпечує опосередковане відбиток дійсності, розкриття її закономірних зв'язків… Мислення пов'язано не з еволюцією, і з громадським розвитком». (Філософський словник. /Під ред.М.М.Розенталь, – М., «Політична література», 1975 р.,стр.258).

Мислення здійснюється з допомогою розумових операцій, як-от аналіз, порівняння, синтез, абстрагування, узагальнення і умовивід. Умовиводи полягають у вигляді суджень, а судження – це твердження чи заперечення чогось.

Способи формування переконань діляться на дві групи. У одну групу входять способи, основу яких лежить обов'язкове наявність докази вчителя, або самостійне доказ учнів. У іншу групу входять способи переконання, засновані на авторитетності джерела знання. Способи першої групи впливають на інтелектуальну сферу особистості учнів, а способи другої групи – на емоційну сферу особистості учнів.

До способів, які впливають інтелектуальну сферу особистості учнів, ставляться такі:

1) Експериментальний спосіб;

2) Математичний спосіб;

3) Логічний спосіб;

4) Історичний спосіб.

Величезну роль грають способи формування переконань, які спираються на емоційний вплив. Передбачити ці засоби неможливо, вони залежить від особистості вчителя. Але важливо сформувати у учнів вміння побачити природну, ніким не створену гармонію природи й красу її законів, упевненість у безмежної можливості людського розуму розуміння світу і це відчуття краси процесу пізнання.

1. Процес формування наукового світогляду складається з формування поглядів на картині світу, про судовий процес наукового пізнання, наукового мислення та матеріалістичних переконань.

2. Формування поглядів на картині світу полягає в глибокому засвоєнні фундаментальних понять й ідей із їх світоглядної боку, використанні понять про світу та її структурних елементів,диалектико-материалистическом тлумаченні основ, що призводить на висновках філософського характеру.

3. Формування поглядів на процесі наукового пізнання відбувається з урахуванням розкриття загальних принципів, закономірності і методів наукового пізнання. Особлива роль приділяється формуванню знань –функцій, походженню, структурі та кордонів застосовності.

4. Формування наукового діалектичного мислення складає основі розкриття основних чорт, властивих науковому мисленню.

5. Формування матеріалістичних переконань учнів складає основі докази об'єктивної істинності тих ідей, куди спирається картина світу, й створення у учнів впевненості у справедливості наукових знання світ у результаті на інтелектуальну і емоційну сферу особистості.

8. Педагогіку він розумів як служіння народові. Педагогічна література має велику користь, оскільки встановлює в суспільстві правильні вимоги до виховання. Педагогіка — найвища з мистецтв, бо намагається задовольнити найвеличнішу з потреб людини і людства — потяг до "самовдосконалення". Головними предметами в рідній школі повинні бути мова, історія, географія, бо без них учні будуть погано знати і країну, і її населення. Сотні сторінок присвятив К.Ушинський початковій школі. Його відоме "Рідне слово" — доказ тому. Він писав, що з навчанням не можна спізнитися, але й не слід поспішати, щоб не підірвати впевненості дітей у своїх силах. У початкових класах не слід задавати учням уроки додому.

Проблеми навчання дітей їхньою рідною мовою не давали спокою К.Ушинському. "Цей дивовижний педагог — рідна мова — не лише навчає багато чому, а й вчить, на диво, легко, за якимось недосяжно полегшувальним методом", — зазначав К. Ушинський. Європейська освіченість, широка обізнаність не лише з прогресивною світовою педагогічною думкою, а й зі світовими скарбами взагалі підвела К. Д. Ушинського до думки: запозичувати слід лише краще, не копіювати, а творити оригінальне для своєї національної школи.

"Готувати уми! Сіяти ідеї!... Ось наше призначення. Ми живемо не в ті роки, щоб могли діяти самі. Відкиньмо егоїзм, працюймо для нащадків! Збудімо вимоги, вкажімо розумну мету, відкриймо засоби, розбурхаймо енергію, — діла з'являться самі...", — закликав освітян Ушинський.

У статті "Про користь педагогічної літератури» (1857) К, Д. Ушинськийробить спробу підняти авторитет учителя, показати його величезнусуспільну роль. У ній був представлений яскравий образ народного вчителя ісформульовані основні вимоги до нього. Перш за все К, Д. Ушинськийзатвердив думку про те, що вчитель - найважливіший елемент у педагогічномупроцесі: «... вплив особистості вихователя на молоду душу складає тувиховну силу, яку не можна замінити ні підручниками, ні моральнимисентенціями, ні системою покарань і заохочень ». У цій же статті К. Д. Ушинський дає яскраву характеристику громадськогозначення народного вчителя: «Вихователь, що стоїть в рівень з сучаснимходом виховання, почуває себе ... посередником між усім, що булошляхетного й високого у минулій історії людей, і новим поколінням,зберігачем святих заповітів людей, які боролися за істину і за благо. Вінвідчуває себе живою ланкою між минулим і майбутнім, могутнім лицарстваістини і добра, і усвідомлює, що його справа, скромне за обличчям, - одне знайбільших справ історії, що на цій справі грунтуються царства і їм живуть ціліпоповнення ».

Високе громадське значення вчителя визначає, на думку Ушинського,серйозні вимоги до нього. Одним з найважливіших якостей, яким повиненволодіти вчитель, є переконання; _У_чітель зобов'язаний виховати у своїхвихованців певні погляди, а це можливо лише в тому випадку, якщовін має свій світогляд. «Найголовніша дорога людського вихованняє переконання, а на переконання можна тільки діяти переконанням ».