18.Захопл. Литов. Князівством Волині, Чернігово-Сіверщини, Поділля і Київщини

У XIII ст утворилася Литовська держава зі столицею у Вільнюсі.. Значно зміцнилася Литовська держава при князеві Гедиміні

(1316-1341 рр.).Другий син Гедиміна Ольгерд (1345-1377 рр.) узяв курс на захоплення українських земель. Це полегшувалося й

тим, що Золота Орда після смерті хана Джанібека в 1357 р. помітно ослабла: почалися міжусобиці й фактично утворилося кілька

улусів. Протягом 1355-1356 рр. Ольгерд захопив Чернігівсько-Сіверську землю, а в 1362 р. — Київ. Того ж року він розгромив

загони татарських військ на р. Сині Води і поширив свою владу на Поділля. В усіх цих землях Ольгерд залишив княжити своїх

синів і племінників. Так, у Києві правив його старший син Олександр. Місцеві феодали зберегли окремі свої володіння, а руські

землі — Чернігівська, Київська та Волинська — залишалися автономними. Руські князі й бояри були васалами литовського князя.

Водночас князь брав на себе обов’язки захищати їх від татар. Литовські князі проголосили правило: «Старого ми не змінюємо, а

нового не впроваджуємо». Українська аристократія підтримувала ВКЛ, оскільки його зовн. політика (саме у боротьбі з монголо -

татарами) збігалася з інтересами України. Українське населення вважало литовців союзниками у боротьбі із Золотою Ордою.

Зміцненню позицій литовських можновладців на українській території сприяли династичні зв’язки з галицько-волинськими князями,

що давало їм змогу бути законними претендентами на місцеві княжі престоли. Виникає пит: Чому ж ВКЛ вдалося так шв.

підпорядкувати собі рус.землі?

Тут можна назвати декілька причин:

По-перше, руські землі були роз’єднані і значно ослаблені міжусобицями та золотоординською навалою, що поклало початок

„проникнення‖ на початку XIV ст. на Русь без особливих перешкод.

По-друге, дії литовців по захопленню українських земель не мали характеру експансії,

По-третє, успішному просуванню Литви на руські землі сприяло ослаблення Орди та її розкол на ворогуючі частини (ханства)

внаслідок феодальних усобиць в другій половині XIV ст.

Від середини XIV ст. і до 70-х років XV ст. знову посилюється значення Київського князівства, де княжила династія Гедиміновичів.

У ті роки межі Київського князівства розширилися внаслідок приєднання частини земель сусідніх князівств, зокрема за рахунок

колонізації південних степів.Київський князь був васалом Великого литовського князя, проте зберігав за собою верховну владу в

землі. Так, у його підпорядкуванні були старости, він здійснював верховнекомандування військовими силами, мав право

роздавати землі в користування боярам. Протягом 1362-1395 рр. у Києві княжив Володимир Ольгердович. При ньому значно

зміцнилася влада, почалося карбування власних монет, з’явився герб Києва — архангел Михаїл на червоному щиті. На прапорі

був зображений Київський герб на зеленому тлі.Останнім київським князем був Семен Олелькович. Після цього Київська

феодальна держава перестала існувати. Київською землею почали керувати литовські воєводи.

19. Захоплення Галичини Польщею у 1349 році та його наслідки.

У 1340р. польський король Казимир вирушив походом на Галичину, здобув Львів, встановив свою владу, вивіз у Польщу величезні

цінності, зокрема коронаційні відзнаки галицьких королів і князів. Не встиг Казимир повернутись до Польщі, як у Галичині

вибухнуло повстання. Очолив його воєвода Дмитро Дедько. Казимир змушений був визнати його фактичним правителем

Галичини, а Дмитро Дедько — владу польського короля. У 1349р. Казимир напав на Галичину вдруге і ввів її до складу Польщі,

присвоївши собі титул «пана королівства Руського». Ставлення до некатоликів як до людей морально і культурно неповноцінних,

було стрижнем польської політики впродовж кількох століть. Після завзятої польсько-литовської війни за Галичину і Волинь,