86.Окупація західноукраїнських земель після Першої світової війни та її юридичне оформлення.

Після Першої світової війни укр. землі — Зх. Україна, Півн. Буковина, Закарпаття і Бессарабія — відійшли до Польщі, Румунії та

Чехо-Словаччини. З 1919 р. Польщею було окуповано земелі Східної Галичини та Західної Волині. Ці землі стали для Польщі

новими джерелами сировини, дешевої робочої сили та ринками збуту. Водночас вони спричинили появу і загострення зовнішніх і

внутрішніх проблем, що суттєво дестабілізувало ситуацію в польській державі. Впродовж 20— 30-х років польська політика в укр.

питанні мала свої особливості. В 1919—1923 pp. Польща ще не цілком закріпилася в Західній Україні. З погляду міжнародного

права і держав Антанти її влада тут вважалася спірною і невизначеною. 28 червня 1919 р. на Паризькій мирній конференції

Польща зобов’язалася перед державами Антанти гарантувати українському населенню автономію.

Польська конституція 1921 р. гарантувала право українців на рідну мову в публічному житті та навчанні у початкових школах.

Прийнятий 26 вересня 1922 р. закон надавав самоврядування трьом галицьким воєводствам: Львівському, Станіславському і

Тернопільському. Але ці гарантії так і залишилися на папері. Водночас вони відіграли певну роль в остаточному вирішенні долі

західноукраїнських земель Радою послів Англії, Франції, Італії і Японії 14 березня 1923 р. у Парижі, яка визнала суверенітет

Польщі над Східною Галичиною. У 1923—1926 pp. Пол..Уряд мав на меті домогтися визнання нових східних кордонів Польщі, а

згодом шляхом примусової полонізації народів створити однонаціональну польську державу.Польська влада намагалася знищити

самі поняття « Україна», «українець». Населення іменувалось «русини», а вся територія називалася «Східна Малополыца ».

Керівники Польщі заявляли, що ніякого українського,. Активній полонізації Західної України сприяв закон від 31 липня 1924 р., що

оголосив державною мовою на території Польщі польську.

На території Румунії у 1920 р. проживало майже 790 тис. україн. Основними місцями їх зосередження були Північна Буковина, Хотинський, Акерманський та Ізмаїльський повіти Бессарабії.

В лютому 1938 р. було встановлено особисту диктатуру Карол я II. Розвиток політичного руху опору румунській владі давав про

себе знати в усіх підвладних Румунії землях. Однак найбільш активно він виявив себе на території Буковини. Саме тут діяли три

основні політичні угруповання:

1) Комуністична партія Буковини. — складова частина Комуністичної партії Румунії. Боролась за возз’єднання з Радянською

Україною

2) Українська національна партія. Виступала за співробітництво і компроміс з владою. За час діяльності, до 1938 р. партії вда лося

здобути декілька місць у парламенті Румунії

3) Революційний націоналістичний табір. Сформувався в середині 30-х років охоплював молодь і студентство —спорттовариство

«Мазепа» . Користувався і підтримкою селянства.

87.Перша кодифікація законодавства УРСР 1922-1927рр.

поряд з існуванням власних законодавчих актів, активно застосовувалося законодавство РРФСР.

1923 - Цивільний кодекс РРФСР 1922 року. Визначалися загальні умови, за якими укладалися угоди. однією з особливостей

зобов’язального права було застосування статей Кримінального кодексу за порушення цивільних договірних відносин. Цивільний

кодекс дозволяв приватну власність на ненаціоналізоване майно, але свобода розпорядження ним обмежувалася інтересами

держави, яка могла розірвати невигідний для неї договір. 1926 «Кодекс законів про родину, опіку, подружжя та про акти

громадянського стану». Кодекс визнавав за дійсну лише державну реєстрацію шлюбу, регулював майнові та аліментні відносини

подружжя, правовідносини між батьками і дітьми, питання опіки й піклування. 1922 - Кодекс законів про працю УСРР. Норми

кодексу поширювалися на всіх осіб, що працювали за наймом. Земельним кодексом РРФСР від 1922. Кримінальний кодекс

РРФСР. покарання застосовуються для загальної профілактики нових правопорушень, залучення злочинця до умов співжиття

через виховні заходи (виправно-трудові роботи) та унеможливлення здійснення злочину в майбутньому. Новий Кримінальний

кодекс деталізував і уточнював злочини проти порядку управління та злочини посадові, але слід зазначити, що законодавство не

встигало за репресивною практикою, що розпочалася. 1925 - виправно-трудовий кодекс УСРР. Вперше в історії завданням

виправно-трудового права стало перевиховання злочинців за допомогою праці. 1922 - Кримінально-процесуальний кодекс УСРР.

закріплювалися принципи судочинства в кримінальних справах: гласність, усність, безпосередність судочинства, змагальність,

рівноправність сторін, право звинуваченого на захист тощо.