63. Органи крайового і місцевого самоврядування у складі Австро-Угорщини

В Галичині і Буковині поряд з урядовими органами існували також установи крайового та місцевого самоврядування.

Антидемократичність австрійської моделі виявлялася у розчленуванні завдань і функцій урядового управління і самоврядування.

У 1861 p. австрійський імператор Франц-Йосип І для посилення впливу на Галичину і Буковину створив відповідні крайові сейми.

Безпосереднє керівництво сеймом та головування на його засіданнях було передано найважливішому урядовцю — крайовому

маршалку або його заступнику, призначалися імператором. Пост маршалка - один з представників польських магнатів, його

заступник- львівський уніатський митрополит. Відповідно буковинський сейм-одним з румунських магнатів, а заступником

призначався буковинський православний митрополит. Уся діяльність сейму підпорядковувалася. Отже, він був частиною

колоніального апарату Австро-Угорщини.

В галузі місцевого самоврядування сейм здійснював вищий нагляд за управлінням господарством органами повітів, міст та сіл,

рішення яких у багатьох випадках вимагали затвердження сейму. Безпосередній нагляд за повіт/міс/сіл. органами

самоврядування здійснював крайовий комітет, який був викон. та розпорядчим органом сейму.

У 1862 p. було видано державний закон про місцеве самоврядування. На його підставі у 1866 p. було прийнято галичанський

крайовий закон про громади. Згідно з цим актом створювалися повітові громади (гмини), які територіально збігалися з

адміністративними повітами. Органами повітової громади виступали повітова рада як керівний і повітовий комітат, і як виконавчий

орган. Головою повітового комітату, звичайно, був повітовий староста (на свою посаду він заступав тільки після затвердження

імператором). Повітові органи самоврядування перебували під повним контролем органів урядової адміністрації.

64. Галицьке намісництво: склад, компетенція і діяльність.

У 1849 р. на базі губернського правління в Галичині було утворено намісництво на чолі з намісником, якого призначав імператор і

який представляв його в крайовому сеймі. намісник був єдиноначальним главою краю, підлеглим безпосередньо міністру

внутрішніх справ Австрії. Майже всі галицькі намісники (11 з 17) були польські магнати, які вороже ставились до українс ького

населення краю. Галицьке намісництво поділялося на департаменти. При галицькому намісництві існувало чимало інших установ:

командування жандармерії, крайова шкільна рада, крайова фінансова дирекція, крайова комісія у справі стягнення податків від

продажу спиртних напоїв, дисциплінарна комісія, крайова рада охорони здоров’я, крайова аграрна комісія. Компетенція:

підтримання встановленого правопорядку, поліцейського нагляду, питання освіти, релігійних культів, торгівлі, промисловості,

сільського господарства, будівництва. Не підлягали наміснику справи спільних для Австро-Угорської монархії міністерств

(військового, закордонних справ і фінансів), а з австрійських міністерств – фінансові, торгові і судові справи.

Влада намісника поширювалася на всю територію краю. Діяло до жовтня 1918 р. в зв’язку з розпадом багатонаціональної Австро-

Угорщини.

65. Галицький крайовий сейм: структура, компетенція і діяльність.

Внаслідок австрійської революції у березні 1848 р. австрійський уряд 25 квітня видав першу Австрійську конституцію 1848 р., яка

проголосила Австрію конституційною монархією і закріпила деякі демократичні права і свободи громадян; однак вже 16 травня

вона припинила свою дію. Користуючись конституційними свободами, представники галицької інтелігенції і духовенства заснували

2 травня 1848 р. у Львові Головну руську раду.

Австрійський монарх Франц-Йосиф І у березні 1849 р. видав нову антидемократичну Конституцію, яка створювала централізовану

владу, в якій уся влада зосереджувалась в імператора і його міністрів та урізувала права громадян і повноваження парламенту на

користь уряду. За Березневою конституцією 1849 р. передбачалось отримання усіма 14 коронними краями власних крайових конституцій.

Галицькому і Буковинському краю Крайові конституції були надані цісарськими патентами 29 вересня 1850 р. Крайова конституція

Галицького краю поділила його на 3 округи: Краківський – польський, Львівський – змішаний , і Станіславський – український.

Начальником Галицької крайової адміністрації -намісник, якому підпорядковувались призначені Сеймовими куріями президенти

округів. Крайове управління Буковини - крайовий президент. 3 округи Галичини і територію Буковини було розділено на повіти, які

у деяких місцевостях називались староствами: у Львівському окрузі – 19, Краківському – 26, Станіславівському – 18, на Буковині –

6.

Галицький крайовий представницький орган складався з 3 Сеймових курій: Львівської , Краківської і Станіславівської; депутати

обирались прямими виборами за майновим цензом. Компетенція курій зводилась, головно, до господарських питань, і їх рішення

вимагали санкції імператора. Виконавчим органом усіх 3 курій був спільний Крайовий виділ (комітет) з 15 членів, обраних порівну

куріями. Спільним законодавчим органом курій був Центральний виділ у складі 33 членів , компетенція якого зводилась до

розгляду спільних для усього краю питань. Намісник краю та президенти округів і призначені ними комісари контролювали

діяльність Сеймових курій і Центрального виділу, беручи в обов`язковому порядку участь у їх засіданні.