109. Формування альянсу фашистських держав (Італія, Німеччина, Японія).

Починаючи з 1936 р., Німеччина, Італія та Японія значно активізувалися на міжнародній арені: Япо¬нія у 1937 р. поширила інтервенцію на Центральний Ки¬тай; Німеччина 11 липня 1936 р. нав'язала кабальний договір Австрії, а також завдала сильного удару по позиції Франції, домігшись від Бельгії угоди, за якою та зберігала нейтралітет у разі німецько-французької війни; Італія продовжувала активно втручатися у перебіг громадянської війни в Іспанії (у жовтні 1937 р. в Іспанії перебувало до 40 тис. італійських вояків). Попри наявність певних розходжень (зокрема, Німеччина не схвалювала дії Японії в Китаї, вважаючи, що вони підштовхують Пекін до альянсу з СРСР), ці три країни поступово перетворювалися на природних союзників. Перемога на виборах у Франції Народного фронту остаточно відвернула Муссоліні від Парижа й штовхнула в обійми Гітлера. Влітку 1936 р. Гітлер ще вагався між перспективою налагодження добрих стосунків з Англією та союзом з Італією, але все ж схилився до другого варіанта. Не останню роль у ньому зіграло досьє під назвою «Німецька загроза», складене британським дипломатом Е.Іденом і передане Гітлеру зятем Муссоліні графом Г.Чіано 24 жовтня 1936 р. Між Італією й Німеччиною було підписано таємний протокол про узгоджені дії. Так, за словами Муссоліні, утворилася «вертикаль» або «вісь» Берлін—Рим.

25 листопада 1936 р. між Німеччиною та Японією було підписано угоду «проти Комуністичного Інтернаціоналу» та «додаткову таємну військову угоду», які поклали початок Антикомінтернівському пакту. 6 листопада 1937 р. до нього приєдналася й Італія, завершивши формування «вісі» Берлін—Рим—Токіо. Проте, хоча Антикомінтернівський пакт формально був спрямований проти підривної міжнародної діяльності Комінтерну й СРСР, насправді він становив загрозу західним державам. Недаремно Сталін у листопаді 1940 р. серйозно розглядатиме питання про прилучення до нього. Зокрема, відразу після підписання пакту з СРСР міністр закордонних справ Рейху Й. фон Ріббентроп запевняв Сталіна, що він був «загалом спрямований не проти Радянського Союзу, а проти західних демократій» і Берлін «знав і міг здогадатися з тональності російської преси, що радянський уряд це повністю усвідомлює». Сталін до цього додав, що Антикомінтернівський пакт злякав головним чином лондонське Сіті і дрібних англійських торговців.

110. Ідеологія фашизму і міжнародне право.

Фашизм – идейно-политическое течение, возникшее в 1919 г. в Италии и Германии и выражавшее интересы наиболее реакционных и агрессивных слоев как крупной, так и средней и мелкой буржуазии. Идеология фашизма включает идеи расового неравенства и превосходства одной расы над другой, “классовой гармонии” (теории “народного сообщества” и “корпоративности”), вождизма (“фюрерства”), всевластия геополитики (борьба за жизненное пространство). Для фашизма характерны автократический политический режим, применение крайних форм и средств подавления демократических прав и свобод, широкое использование государственно-монополистических методов регулирования экономики, всеохватывающий контроль над общественной и личной жизнью, опора на националистические идеи и социально-демагогические установки. Внешняя политика фашизма – политика империалистических завоеваний”. Фашизм как идеология есть крайне эклектичная система взглядов. К тому же при наличии общих черт он многолик, несет на себе какие-то национальные особенности. Истории XX в. известны разные фашизмы: итальянский фашизм, немецкий национал-социализм, португальский фашизм диктатора Салазара (до 1974 г.), испанский фашизм генерала Франко (до 1975 г.) и др. [c.366] Каждый из национальных вариантов отличается заметным своеобразием в идеологии.