34. Функціональна диференціація лексики української мови.

1) Виробничо-професійна лексика - це слова чи словосполучення, які пов'язані з певною сферою виробництва (назви процесів виробницт­ва, знарядь праці) та професії. Спеціальні слова та вислови, притаманні мові певної професійної групи, називають професіоналізмами. Виді­ляють науково-технічні, професійно-виробничі, просторічно-жаргонні професіоналізми³. Звичайно вони виступають як неофіційні, розмов­ні, а тому часто емоційно забарвлені синоніми-еквіваленти до устале­ної професійної номенклатури чи слів-термінів і виходять за межі літе­ратурної мови.

2) Науково-термінологічна лексика—один з основних лексичних ком­понентів таких функціональних стилів писемного мовлення, як науко­вий, офіційно-діловий, публіцистичний. Усі слова, які належать до тер­мінологічної лексики, об'єднуються в мові загальною назвою „термін". Термінологічна лексика є важливою категорією лексики кожної мови. Становлення української спеціальної термінології відбувалося у досить складних умовах, викликаних різними обмеженнями суспільного функ­ціонування української наукової мови.

У лексичному складі української літературної мови виділяють слова, які виражають не тільки поняття, а й містять у собі відтінок емоційної забарвленості, образності (емоційно-експресивна лексика).

Емоційно-експресивна лексика - це слова, які у своєму значенні містять компонент оцінки, виражають почуття, позитивне чи негативне сприймання дійсності. Вона характеризує ставлення мовця до того, про що він говорить, до ситуації спілкування, виступає безпосереднім вираз­ником людських емоцій.

35. Професійна лексика.

Мова професійного спілкування, зокрема фахівців з економіки, фі­нансової справи, передбачає широке використання виробничо-про­фесійної та науково-термінологічної лексики.

1) Виробничо-професійна лексика - це слова чи словосполучення, які пов'язані з певною сферою виробництва (назви процесів виробницт­ва, знарядь праці) та професії. Спеціальні слова та вислови, притаманні мові певної професійної групи, називають професіоналізмами. Виді­ляють науково-технічні, професійно-виробничі, просторічно-жаргонні професіоналізми³. Звичайно вони виступають як неофіційні, розмов­ні, а тому часто емоційно забарвлені синоніми-еквіваленти до устале­ної професійної номенклатури чи слів-термінів і виходять за межі літе­ратурної мови.

2) Науково-термінологічна лексика—один з основних лексичних ком­понентів таких функціональних стилів писемного мовлення, як науко­вий, офіційно-діловий, публіцистичний. Усі слова, які належать до тер­мінологічної лексики, об'єднуються в мові загальною назвою „термін". Термінологічна лексика є важливою категорією лексики кожної мови. Становлення української спеціальної термінології відбувалося у досить складних умовах, викликаних різними обмеженнями суспільного функ­ціонування української наукової мови.

36. Омоніми, пароніми, синоніми, антоніми та їх функції в мові проф. Спілкування.

Омоніми - це слова, які однаково звучать, але мають різне значення. Явище омонімії – наслідок випадкового збігу звучання, у значенні ж два слова-омоніми не мають абсолютно нічого спільного. Джерела омонімії:

• випадковий збіг неспоріднених слів: деркач (птах) - деркач (ві­ник); термін (слово) - термін (строк);

• розпад багатозначного слова: переказати (переповісти) - пере­казати (гроші);

• ловотворчі процеси: винний (вина) - винний (вино); безділля (не­робство) - безділля (відсутність долі);

збіг абревіатури та вже наявного в мові слова: СУМ (Словник української мови - сум (смуток);

збіг українського та іншомовного слова: лава (предмет для си­діння) - лава (з італ. - розплавлена вулканічна маса);

- засвоєння з різних мов: ліга (з франц. - асоціація) -ліга (з італ. -знак над нотами у вигляді дуги);

Існує також явище міжмовної омонімії - продукт взаємодії близь-коспоріднених мов, сплутування однакових за звучанням слів, що позначають різні поняття у різних мовах.

Пароніми (грец. para - біля, поруч, опума - ім'я) - слова, які дуже близькі за звучанням, але різні за значенням і написанням. Саме ця близь­кість, незначна звукова різниця у мовленні спричиняє труднощі у засво­єнні і призводить до помилок. Паронімія - явище, поширене у всіх сфе­рах мовної діяльності.

Слова можуть мати спільні корені, але відрізнятися різними префік­сами або наявністю / відсутністю префіксів. Найчастіше це дієслова або похідні від них утворення, напр.: ознайомити — дати відомості, інформацію (зі станом справ, з пла­ном, з проектом) - познайомити - представити, рекомендувати (з при­ятелем, зі співробітниками);

Серед слів-паронімів, що відрізняються суфіксами, є дуже багато прикметників. Знати їхні значення або й невеликі значеннєві відтінки важливо, тому що можна допустити помилку тоді, коли вони вступа­ють у зв'язки з іншими словами, на рівні синтаксичних сполучень. Прикметники тут є важливим засобом уточнення інформації, напр.: виборний - орган, посада, особа; виборчий - округ, дільниця, комісія, бюлетень.

Спорідненим з паронімією є явище парономазії-спеціальний сти­лістичний прийом, що передбачає навмисне зближення слів, які ма­ють звукову подібність. Підібрані спеціально, такі слова стають засо­бом створення ритмозвукового образу, увиразнення, створення афори­зму, каламбуру, напр.: Маріє, мріє, мрієчко моя, моя Марієчко тривожна (М. Вінграновський).

Синоніми - це слова, що по-різному звучать, але близькі за значенням. Вони відрізняються відтін­ками значення, стилістичним забарвленням, можливістю поєднання з іншими словами або можуть бути тотожні за значенням. У зв'язку з цим синоніми можна поділити на такі групи:

а) лексичні синоніми, що відрізняються смисловими відтінками: відомий — видатний, славетний, знаменитий;

стислий — короткий, лаконічний; здобуток — досягнення, завоювання; дефект — недолік, вада.

б) стилістичні синоніми, що відрізняються емоційно-експресивним забарвленням: говорити — мовити, промовляти, ректи, верзти, балакати, базіка­ти, теревенити; щоб - аби;

в) абсолютні синоніми, які не мають відмінностей у значенні: процент - відсоток; шеф — керівник.

Абсолютних синонімів у мові небагато. Поступово вони розходять­ся у значенні або у вживанні, щоб не бути безцільними замінниками один одного. Серед таких слів-дублетів є багато українських відповід­ників до запозичених слів, часто термінологічних понять, напр.: окси­дація — окислення; лінгвістика — мовознавство; симптом — ознака. Назву "абсолютні си­ноніми" усе ж потрібно розуміти із певним застереженням, "оскільки в самій мовній практиці повних синонімів, як таких, по суті, немає, тому що за своїм фактичним становищем у стилістичній системі вони все-таки різняться, хоч і не завжди помітно на перший погляд". Однією із важливих функцій синонімів у мовленні є урізноманіт­нення викладу, уникнення монотонності, повторів. Основуючись на пев­ному значеннєвому нюансі слова, можна виділити, підсилити, уточни­ти, оцінити, а отже, висловити думку якнайдоречніше.

Антоніми (гр. anti — проти і опута — ім'я) — це слова з протилежним значенням. Антоніми характеризуються не лише протилежністю своїх значень, а й певною спільністю, на основі якої й відбувається протиставлення, тобто ці слова позначають поняття однієї тематичної групи: любов — ненависть; тривога — спокій; злий — добрий. За своїм значенням антоніми поділяються на кілька груп. Основні з них такі:

1. Антоніми, які позначають два діаметрально протилежні вияви певного поняття і при цьому не вичерпують усього його обсягу, залишаючи можливість існування проміжних ланок. Наприклад, антоніми холодний — гарячий позначають поняття температури, його протилежні вияви, але заперечення одного з цих слів не є ствердженням іншого, адже поняття температури включає ще такі проміжні ланки, як прохолодний, теплий. Ця група антонімів є найширшою.

2. Антоніми, значення яких вичерпує поняття, протилежні вияви якого вони позначають. Ці слова доповнюють одне одного і разом охоплюють увесь обсяг родового поняття. Сюди можна віднести такі антоніми, як живий — мертвий; чоловік — жінка, між якими не може бути жодних проміжних ланок.

3. Антоніми, які позначають різноспрямовані дії, оцінку ситуації з погляду протилежних суб'єктів дії, з різних точок часу і простору: продавати —купувати; переможець — переможений; уже —ще; попереду — позаду.

За структурою антоніми поділяються на різнокореневі та однокореневі. Різнокореневими антонімами в сучасній українській мові є різні щодо походження слова: багатий — бідний, лівий — правий, початок — кінець, стояти — бігти. Сюди слід віднести й ті протилежні за значенням слова, які хоч і мають різні корені, але їх антонімічність підсилюється відповідними префіксами: відрікатися — признаватися, замерзати — розтавати, поглинати — віддавати. Другим структурним різновидом антонімічних пар слід уважати однокореневі антоніми (їх ще називають граматичними, або афіксальними), у яких антонімічність виражається за допомогою приєднання до одного кореня або основи антонімічних префіксів чи суфіксів: плідний — безплідний; відчиняти — зачиняти; складений —розкладений.

37.Фразеологія фахової мови. Фразеологія (від грецького phrasis - вираження, logos - вчення) — розділ мовознавства, в якому вивчаються лексично неподільні поєднання слів. Фразеологією називають також сукупність властивих мові усталених зворотів і висловів.

Об’єктом дослідження фразеології як розділу мовознавства є стійкі вислови, їх семантика, структура, походження, роль у мові, взаємозв’язок з іншими мовними одиницями, зокрема словом і реченням.

Фразеологія — сукупність зворотів і висловів (словосполучень, речень), фразеологізмів, властивих тій чи іншій мові.

Офіційно-ділова фразеологія – це усталені звороти, що використовуються в документах, ділових паперах. Наприклад: оголосити догану, взяти до уваги, заслухавши і обговоривши.

38. Українська лексикографія. Лексикографія — це наука, що займається розробкою теоретичних проблем укладання словників і упорядкуванням та описуванням різного роду словникових матеріалів. Найчастіше словник подає зібрання слів тої чи іншої мови в алфавітному порядку. Існують також словники, в яких слова подаються за гніздовою системою, тобто в одній словниковій статті наводяться усі похідні слова, утворені від кореневого слова. Є іще словники інверсійні — у них слова подаються за алфавітом кінця слова. Отже, словник — зібрання слів (а інколи морфем, словосполучень), розташованих у певному порядку (алфавітному, гніздовому та ін.), в якому з'ясовується значення мовних одиниць, наводиться різна інформація про них або переклад на іншу мову чи подаються відомості про предмети, що визначаються словами. Залежно від призначення розрізняють словники енциклопедичні і лінгвістичні, або філологічні.