30. Невербальні засоби професійного спілкування.

Велике значення для підсилення смислової виразності та впливу на слухачів мають невербальні засоби спілкування - міміка та жести, погляд, поза промовця. Міміка - це вираз обличчя, пов'язаний зі змінами положення м'я­зів навколо рота, очей. Жести - це рухи тулуба, голови, рук або ніг. Природна жестикуля­ція зближує промовця зі слухачами і робить зміст виступу більш зро­зумілим. Погляд - це контакт за допомогою очей. Зоровий контакт промовця з аудиторією має бути не меншим. Він потрібен для того, щоб визначити реакцію на свої слова. Виділяють такі невербальні засоби спілкування:1.Оптичні - жести, міміка, поза, хода, контакт очей, одяг, косметика.2.Акустичні - темп мовлення, тембр голосу, висота голосу, сила голосу, паузи, інтонація.3. Кінетичні - дотик, потиск руки, поцілунок.4.Ольфакторні - запах тіла, запах косметики5.Просторово-часові- відстань між спів бесідниками, розміщення в просторі, тривалість контакту, ступінь пунктуальності в часі.

31. Лексичні норми професійного спілкування.

Лексичні норми – це загальноприйняті правила слововживання, які вивчаєрозділ мовознавства – лексикологія.

Лексику української літературної мови класифікують за різними ознаками: сферами вживання, активністю і пасивністю, походженням, стилістичними особливостями тощо. З погляду вживання слова поділяють на загальновживані і спеціальні. Загальновживані використовуються постійно всіма носіями мови в різних сферах життя і діяльності, а спеціальні – окремими групами людей урізних галузях науки, культури, мистецтва тощо. Загальновживані слова належать до активної лексики української мови, а спеціальні – до пасивної. Активну лексику представляють слова, які часто функціонують у мовленні у зв’язку з найістотнішими для суспільства реаліями, поняттями і ситуаціями. До пасивної входять слова, які рідко вживаються через особливості позначуваних ними явищ (діалектизми, жаргонізми, архаїзми, евфемізми тощо).

За походженням виділяють питомо українську лексику та іншомовну. Питомо українськими є праслов’янські, східнослов’янські та власне українські слова. Найбільшу частину питомої лексики становлять власне українські слова, яких немає в інших мовах (взагалі, окремий, очолити тощо) і спільнокореневі новоутворення (пор. спільнослов’янське жінка й українське жіноцтво, грецьке грамота та українське грамотій). У різні періоди в українську мову входили слова з інших мов, підпорядковуючись законам її фонетики й граматики, пристосовуючись до правил українського словотворення й семантичної системи. Це росіянізми (завод, указ, законопроект тощо), полонізми (урядник, міщанин, достаток тощо), грецизми (архів, монографія, демагог тощо), латинізми (агітація, нотаріус, статут тощо), тюркізми (казна, базар, ярлик тощо) та інші запозичення.

За стилістичними особливостями лексика поділяється на стилістично нейтральну і стилістично марковану. Стилістично нейтральну становлять слова, які вживаються в усіх функціональних стилях сучасної української мови, а стилістично марковану – слова, які функціонують у певних стилях. Стилістично маркована поділяється на лексику високого стилю (книжну) і зниженого (розмовну).

З лексичних засобів у діловому мовленні використовуються загальновживані та частина спеціальних слів, активні і пасивні, питомо українські та іншомовні, нейтральні і книжні слова. Особливо характерні для ньоготерміни, професіоналізми, канцеляризми, неологізми, книжні слова, пароніми, рідше синоніми, антоніми.

Неологізми – слова, що позначають нові предмети, процеси, явища, напр.: телефакс, капіталовкладення, інвертована валюта. Книжні слова виражають загальнонаукові поняття і вживаються у широкому значенні, напр.: модель, експеримент, компонент.

Пароніми – слова, подібні за звучанням і написанням, але різні зазначенням, напр.: ефективний – ефектний, дипломат – дипломант – дипломник. Синоніми – близькі за значенням, але різні чи подібні за звучанням слова, напр.: процент, відсоток; заробіток, плата, платня.

Плеона́зм (від грец. πλεονασμός — надлишок, надмірність) — надлишковість засобів, що використовуються для передачі лексичного чи граматичного змісту висловлювання. Плеоназм як властивість тексту є протилежністю еліпсису і виявляє себе у повторенні чи синонімічному дублюванні лексем (лексичний плеоназм) або граматичних форм (граматичний плеоназм), а також у надто багатослівній передачі змісту, який може бути висловлено коротше. Плеоназм може реалізовуватись і в межах речення, і у більш широкому контексті: цілі речення можуть практично дублювати той самий зміст.

Плеоназм може бути обов'язковим (зумовленим мовною системою чи нормою) або факультативним, стилістичним (зумовленим експресивною метою висловлювання). Обов'язковий плеоназм є часто присутнім у граматиці різних мов — наприклад, у системах узгодження (дублювання граматичного значення іменника у формах залежних від нього слів), у деяких конструкціях дієслівного керування — дублювання просторових значень дієслівних префіксів у прийменниках («злізти з дерева») або подвійного заперечення.