ВСТУП………………………………………………………………………........

РОЗДІЛ 1. СТАТИСТИКО-ЕКОНОМІЧНИЙ АНАЛІЗ РЕСУРСНОГО ПОТЕНЦІАЛУ…………………………………………………………….

1. Статистика земельних ресурсів;

2. Аналіз виробничих засобів;

3. Статистика трудових ресурсів;

4. Виробничий напрямок діяльності підприємства;

РОЗДІЛ 2. ДИНАМІКА ТА СТРУКТУРА ПОСІВНИХ ПЛОЩ………………

2.1 Динаміка та структура посівних площ

2.2 Аналіз валового виробництва технічних культур

РОЗДІЛ 3. АНАЛІЗ СТІЙНКОСТІ ВИРОБНИЦТВА ОЗИМОГО РІПАКУ….

3.1 Показники динаміки урожайності озимого ріпаку

3.2 Аналіз стійкості урожайності озимого ріпаку

3.3 Індексний аналіз валового виробництва технічних культур

РОЗДІЛ 4. ЕКОНОМІЧНА ЕФЕКТИВНІСТЬ ВИРОЩУВАННЯ ОЗИМОГО РІПАКУ…………………………………………………………………………

4.1 Економічна ефективність вирощування озимого ріпаку

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………

ЛІТЕРАТУРА…………………………………………………………………….

ВСТУП

Національна економіка - це наука та навчальна дисципліна, що вивчає закони і закономірності функціонування й розвитку економіки країни у взаємодії з іншими країнами, а також на підставі пізнаних закономірностей обґрунтовує пріоритети державної економічної політики. Останні мають відповідати вимогам стабільного економічного розвитку країни та підвищення якості життя населення. У відповідності до реалій функціонування глобальної економічної системи необхідною умовою визначення раціональних методів, інструментів державного регулювання економіки є перевірка їх на предмет відповідності вимогам національної економічної безпеки.

Об'єктом національної економіки як науки є економіка країни в цілому та її складові у єдності та взаємодії в контексті суспільно-природного розвитку та економічної глобалізації.

Предметом національної економіки як науки є сукупність ресурсних, економічних, інституціональних та соціальних чинників, що визначають специфіку функціонування національної економіки.

Метою національної економіки як науки є вивчення законів і закономірностей функціонування й розвитку економіки країни у взаємодії з іншими країнами.

Для досягнення зазначеної мети в представленому навчальному посібнику:

o виділено загальне та особливе в національній економічній системі шляхом дослідження її базисних інститутів, специфіка функціонування яких визначає національні моделі економічного розвитку;

o представлено систему показників оцінки економічного потенціалу країни, а також характеристику економічного потенціалу України через аналіз природно-ресурсної, інвестиційної, інноваційної його складових;

o досліджено особливості державного управління економікою в умовах глобалізації та демократизації суспільства, зокрема, з ціллю формування практичних навичок прогнозування системних наслідків використання тих чи інших інструментів державної соціально-економічної політики;

o розкрито фактори економічного зростання як економіки країни в цілому, так і окремих її регіонів через призму відповідності критеріям національної економічної безпеки;

o проаналізовано інституціональні форми інтеграції національної економіки у світове господарство.

На сьогодні Україна вийшла в лідери серед виробників Європи за посівними площами ріпаку. Площі посівів ріпаку в 2009 році досягли 1705 тис.га. У Франції посівні площі становили 1650 тис.га, в Німеччині - 1590 тис.га. Роком раніше Україна займала третє місце в Європі за посівними площами ріпаку після Франції і Німеччини та четверте місце в світі, хоча по врожайності та валовому збору насіння ми значно уступаємо цим країнам.

Як свідчать наукові дослідження, вирощувати ріпак можна у всіх грунтово-кліматичних зонах України. В районах Лісостепу і Полісся ця культура може і вже стала основною олійною культурою, а Україна – однією з провідних ріпакосіючих країн світу. Зокрема, в нашій Івано-Франківській області 2008-2009 рр. було посіяно озимого і ярого ріпаку майже 10 тис.га (9850 га), валовий збір становив 21453 тонн, врожайність -21,8/га. Але, для одержання високих і сталих врожаїв на рівні 35-45 ц/га треба впроваджувати сучасні технології вирощування ріпаку та новітні засоби виробництва. Впровадження нових прогресивних технологій вирощування та технічних засобів дасть можливість в майбутньому довести валовий збір ріпакового насіння до світового рівня, переробляти його на вітчизняних заводах, створюючи нові робочі місця та підвищуючи конкурентну здатність українського виробника на внутрішньому та зовнішньому ринках.

Розділ 1. СТАТИСТИКО – ЕКОНОМІЧНИЙ АНАЛІЗ РЕСУРСНОГО ПОТЕНЦІАЛУ

1. Статистика земельних ресурсів

Земельні ресурси (у ранішній географічній літературі — поземе́лля) — частина земельного фонду, що використовується або може бути використана у народному господарстві.

Земельні ресурси — сукупний природний ресурс поверхні суші як просторового базису розселення і господарської діяльності, основний засіб виробництва в сільському та лісовому господарстві.

Земельні ресурси виступають територіальною базою розміщення народногосподарських об’єктів, системи розселення населення, а також основним засобом виробництва (в першу чергу сільського і лісового господарства). Всі землі України незалежно від їх цільового призначення, господарського використання і особливостей правового режиму відносяться до земельних ресурсів і складають єдиний земельний фонд держави.

Геополітичне положення України та її високий земельно-ресурсний потенціал обумовлюють провідну роль земельного фонду як одного з важливих ресурсів держави, що виступає первинним фактором виробництва і своєрідним фундаментом економічного розвитку.

Структура

Господарське освоєння території здійснено на 92 %. При цьому с/г освоєння земель перевищує 70 % і є найвищим у світі. Високою залишається розораність території України – 57 %. Частка ріллі в загальній площі с/г угідь складає 79 %. Структура с/г угідь визначається природно-клімат умовами. В останні рр. у структурі с/г угідь зменшилася частка орних земель, а збільшилася частина багаторічних насаджень, сіножатей і пасовищ.

За цільовим призначенням земель та функціональним використанням земельний фонд України охоплює:

• сільськогосподарські угіддя;

• ліси та лісо вкриті площі;

• забудовані землі під промисловими і транспортними об’єктами, житлом, вулицями тощо;

• землі, що покриті поверхневими водами;

• інші землі .

Проблеми

На сучасному етапі економічного розвитку основними проблемами в сфері земельних ресурсів виступають:

• підвищення ефективності їх використання та охорони на основі зменшення розораності земель,

• припинення деградації ґрунтів та зростання їх родючості;

• досягнення збалансованого співвідношення угідь у зональних системах землекористування;

• формування продуктивної та високоефективної системи землекористування як надійної основи розв’язання продовольчої проблеми.

У найближчій перспективі необхідно скоротити вилучення продуктивних земель для несільськогосподарських потреб, знизити рівень земле місткості певних галузей народного господарства до нормативних величин.

Земельний фонд України у складі світових земельних ресурсів та сучасний стан його використання Україна володіє великими земельними ресурсами. її земельний фонд складає 60,3 млн. гектарів. Це безцінне національне багатство, здатне при ефективному управлінні забезпечити гідне життя її громадянам.

Майже 70% території країни займають сільськогосподарські угіддя, понад 17% – ліси і лісо вкриті площі. Міста й інші населені пункти займають більш як 6,9 млн. га земельного фонду, або 11,4%.

Більш ніж половину території нашої країни (65,4%) використовують сільськогосподарські товаровиробники, 11,9% – громадяни. Ще більшою є питома вага продуктивних угідь у їх власності і користуванні. Зокрема сільськогосподарські товаровиробники використовують 80,8% сільськогосподарських угідь, а громадяни – 16,3%.

Принципово докорінні зміни, але, на жаль, тільки структурні, відбулися у земельному фонді в 1991-1998 роках. Земельними власниками стали мільйони громадян України. Структура власності земельного фонду значно змінилась: від виключно державної власності на землю – до власності фізичних і юридичних осіб. Конституція України [16, ст.13] проголосила право власності українського народу на земельні та інші природні ресурси. Наш народ тепер має право володіти, користуватися і розпоряджатися цим багатством країни. Одночасно статтею 14 у формі загальних засад закріплюються конституційні положення щодо землі, які створюють принципово нову в Україні конституційну основу для регулювання земельних відносин.

Конституція гарантує право власності на землю, яке може існувати і як право приватної власності, і як право державної та комунальної власності. Вона підтверджує чинне земельне законодавство щодо обмеження категорії суб'єктів права власності на землю.

У зв'язку з цим питання державного управління земельним багатством України не тільки не зняті з порядку денного, але й стають сьогодні гострішими.

Економічні і соціальні проблеми країни вимагають удосконалення земельних відносин, формування нормативної бази для визначення і закріплення прав та відповідальності за використання землі. Це завдання не вирішене, не прийнята ціла низка законів ("Про державний земельний кадастр", "Про землевпорядкування", "Про реєстрацію земельних ділянок і права власності на них", "Про охорону земель", "Про іпотеку земельних ділянок" і т.д.), які є основними щодо визначення та формування земельних відносин і управління земельними ресурсами в Україні.

Земельні відносини, управління земельними ресурсами в умовах державного регулювання ринкової економіки є найважливішими проблемами.

Щодо забезпеченості громадян України землею, на 1.01.1996р. на душу населення припадало 0,80 га сільськогосподарських угідь і 0,64 га ріллі. Порівнюючи Україну з невеликими за територією державами, такими як Бельгія, Швейцарія, Великобританія, де на 100 тис. населення припадає ріллі в декілька разів менше, ніж у нас, чинник малоземелля відчувається гостро саме в Україні. Чому?

На нашу думку, цьому с декілька пояснень. Серед визначальних чинників малоземелля слід відзначити насамперед нерівномірність розподілу сільського населення щодо земельних ресурсів, зокрема в Західному регіоні України, та нерозвиненість у сільській місцевості інших виробництв – легкої промисловості, різноманітних обслуговуючих підприємств тощо. Нині в малоземельних регіонах домінуючою галуззю є сільське господарство, кризовий стан якого може бути джерелом соціального напруження через необхідність звільнення значної кількості працівників колишніх радгоспів та колгоспів. Тому, на нашу думку, головною проблемою малоземельних регіонів є стимулювання розвитку підприємств несільськогосподарського напрямку.

Такі підприємства акумулюють надлишок робочої сили і сприятимуть рівномірній зайнятості жителів сіл протягом року. Зрозуміло, що розвиток підприємств несільськогосподарського призначення в селах безпосередньо пов'язаний з ринковими реформами сільськогосподарського виробництва. Одним із наслідків цих реформ буде зміна структури зайнятості сільського населення в напрямі зменшення працюючих безпосередньо в сільськогосподарському виробництві. Поки що за цим показником Україна, як і більшість постсоціалістичних країн, належить до держав аграрно-індустріальної економіки. У країнах такого типу 20-30% населення зайнято в сільському господарстві. У країнах індустріальної економіки кількість зайнятих у сільському господарстві є в межах 10% (у Великобританії – лише 2%).

В Австрії та Франції кількість населення, зайнятого в сільському господарстві, значно менша, ніж в Україні (відповідно 8%, 6% і 19%). Водночас густота населення на 1 м кв в Україні менша – відповідно на 8 та 21% (див. табл. 3.2.). Це свідчить про те, що в сільській місцевості цих країн несільськогосподарські підприємства розвинуті набагато краще, ніж в Україні, і саме вони займають домінуюче становище в сільських поселеннях, а не сільськогосподарські підприємства. В Україні поки що спостерігається протилежна картина.

Серед причин, що зумовлюють таку невідповідність між природним продуктивним потенціалом земель і рівнем його використання в регіонах, слід назвати екологічну неузгодженість структури територіального розміщення підгалузей сільського господарства із зональними ґрунтово-кліматичними умовами, невідповідність ґрунтових умов біологічним вимогам культур у сівозмінах, високу сільськогосподарську освоєність та розораність агроландшафтів, деградацію екосистем ґрунтового покриву.

Порівняльний аналіз даних показує, що продуктивність землекористування визначається не стільки за рівнем забезпеченості кожного мешканця землею, зокрема орними землями, скільки ефективністю її використання у землеробстві. Так. у США під культурами, що вирощуються для виробництва продуктів харчування, у розрахунку на 1 жителя зайнято 0,6 га, під технічними культурами – 0,4 га. Однак індекс урбанізації та індустріалізації території в середньому в країні не перевищує 0,2.

Площа ріллі що припадає на одного мешканця, у Німеччині та Великобританії складає всього 0,12; у Нідерландах і Бельгії – 0,14 га. Проте ці країни не тільки сповна забезпечують себе продуктами харчування, але й експортують їх у значних обсягах. У табл. 3.3. наведено виробництво сільськогосподарської продукції на душу населення. Найбільше виробляють на душу населення зернових і зернобобових культур (1602 кг), цукрових буряків (619 кг), картоплі (351 кг) – Данія, соняшнику (35,6 кг) – Франція.

Дані про склад і співвідношення угідь наводяться в таблиці 1.1

Таблиця 1.1

Склад та структура земельних угідь в ДПДГ «Каховське»

Види угідь	2010р.			2012р.
	Площа, га	Структура, %		Площа, га	Структура, %
		загальної площі	с.-г. угідь		загальної площі	с.-г. угідь
1. Сільсько госоподарські угіддя вт.ч.
рілля
перелоги
багаторічні насадження
сіножаті
пасовища
2. Несільськогосподарські угіддя
Всього
Наявність зрошуваних земель

Розглянувши таблицю по складу та структурі земельних угідь в ДПДГ «Каховському»,можна зробити висновок, що підприємство має значні земельні ресурси та ефективно їх використовує.

У період за 2010 – 2012 роки площа та структура земельних угідь майже не змінилась. Незначна частина площі багаторічних насаджень була переведена у ріллю. Площа зрошуваних земель збільшилася і у 2012 році становила 4602 га.