Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Глоб ек.docx
Скачиваний:
101
Добавлен:
20.02.2016
Размер:
46.69 Кб
Скачать

Зміст

Вступ

  1. Внесок Роланда Робертсона в розробку теорії глобалізації.

Висновок

Використана література

  1. Тестові завдання

Вступ

Суспільний розвиток у сучасному світі відзначається особливим динамізмом і глобалізацією. Термін “глобалізація” з’явився в науковому обігу порівняно недавно: на початку 90-х рр. ХХ ст., після закінчення тривалого історичного протистояння двох полярних систем: радянської соціалістичної та західної капіталістичної, тобто в період, коли перша система, яка складалася з політичних, соціально-економічних та інших підсистем, зазнала краху, а друга почала утверджуватися в глобальних масштабах як універсальна форма суспільного життя. Популярності та поширення термін “глобалізація” набув завдяки Роланду Робертсону, який визначив його сутність (як “стискування світу та інтенсифікацію свідомості світу в цілому”) та виклав основні положення своєї теорії в роботі “Глобалізація: соціальна теорія і глобальна культура”, опублікованій у 1992 р. [1].

З цього часу одна за одною почали з’явля­тися фундаментальні монографії, присвячені проблемам глобалізації, авторами яких були Л. Склер, Р. Робертсон, О. Іанні, М. Уотерс, А. Аппадураі, У. Бек та інші. Зміст концептуального повороту, який відбувся в соціології, був чітко сформульований у вступі М. Фезерстоуна і С. Лаша до збірки статей «Глобальні сучасності»: дискурс глобалізації виник як «наступник дебатів про сучасності і постсучасності у розумінні соціокультурних змін» [2, с. 11—13].

В основі всіх теорій глобалізації лежить дихотомічна типологія соціальної організації: локальне/глобальне. В межах цієї типології суспільними змінами можуть виступати лише процеси, що пов’язані зі зміною просторових характеристик соціальної організації/соціальних взаємодій. Тому поява дискурсу глобалізації часто трактується як «просторовість» теорії змін. Дихотомія локальне/глобальне, що фіксує «розрив» між минулими і новими просторовими характеристиками соціальних процесів, моделює зсув початку-середини ХХ століття. Такими чином, логічна структура теорій глобалізації загалом визначається характером подій і тенденцій цього періоду. Але в теоріях глобалізації ця дихотомічна різниця стає парадигмою опису/пояснення будь-яких тенденцій і використовується для утворення теоретичних моделей змін за історичними і географічними межами зсуву.

Проте, за умов спільності логічної структури, що задається дихотомічною розбіжністю «локальне/глобальне», дискурс глобалізації є вельми різнорідним. Особливості логічної структури основних, найбільш характерних соціологічних теорій глобалізації, а також ступінь їх адекватності тенденціям, що спостерігаються після зсуву початку-середини ХХ ст., вимагають подальшого розгляду.

  1. Внесок Роланда Робертсона в розробку теорії глобалізації.

Альтернативою моделям світової системи стали моделі глобалізації, що були розроблені на базі критики теорії світ-системи і теорій глобальної системи. Зробивши ще в 1968 р. висновок про те, що сфера культури має вирішальне значення для «систематизації» світу, пізніше, в середині 1980-х рр., Роланд Робертсон висунув тезу про те, що глобальна взаємозалежність національних економік і держав, яка концептуалізується, наприклад, моделлю «системи суспільств» Уоллерстайна, є лише одним з аспек­тів глобалізації, тоді як другий аспект — глобальна свідомість індивідів — є настільки ж важливим для перетворення світу до «єдиного соціокультурного місця» [2, с. 21].

Визначення глобалізації як серії змін, що емпірично фіксуються, різнорідних, але об’єднаних логікою перетворення світу на «єдине місце», дозволило Робертсону концептуалізувати більш широкий спектр тенденцій, ніж теоретикам глобальної системи. Єдність місця в даному разі означає те, що умови і характер соціальних взаємодій у будь-якій точці світу можуть бути умовами чи навіть елементами одного процесу соціальної взаємодії. Світ «стискається», стає єдиним, позбавленим існуючих бар’єрів і розбиття на специфічні зони соціальним простором. У глобалізації Робертсоном виявляються два спрямування: глобальна інституціоналізація світу і локалізація глобальності.

Глобальна інституціоналізація світу розглядається як організація повсякденних локальних взаємодій і соціалізації під безпосереднім (минаючи національно-державний рівень) впливом мак­роструктур світового порядку. Макроструктурування світового порядку (системи взаємозалежності суспільств, що існують у межах національних держав) відбувається, за думкою Робертсона, під впливом трьох факторів: експансії капіталізму, західного імперіалізму, розвитку глобальної системи мас-медіа. Для світу індивідів і локальних спільнот сукупна дія трьох факторів обертається експансією «загальнолюдських цінностей», розповсюдженням стандартних символів, естетичних і поведінкових зразків глобальними мережами ЗМІ і ТНК.

Інше спрямування глобалізації дано в моделі Робертсона — локалізація глобальності є покликаним віддзеркалити тенденцію становлення глобального не «згори», а «знизу», тобто через локальне — через перетворення взаємодій з представниками інших держав і культур до рутинної практики, через включення до повсякденного життя елементів інонаціональних локальних культур. У мультикультурних спільнотах категорії «міжнародні відносини», «зіткнення цивілізацій», «транснаціональна корпора­ція» стають практичної категоріями взаємодії. В цьому разі термін «глобальне» означає не тільки «інтернаціональне», а й «субнаціональне» і, навіть, «локальне» в тому ступені, в якому останнє глобалізує — перетворює повсякденне життя людини до від­чуття глобального. Для того щоб підкреслити дворівневість глобалізації, співвідношення і взаємопроникнення глобального і локального, узгодження тенденцій до гомогенності і гетерогенно- сті, Робертсон навіть пропонує спеціальний термін «глокалізація» [2, с. 157]. Те, що він виділяє в глобалізації два аспекти (глобальна взаємозалежність і глобальна свідомість) і два спрямування (глобальна інституціоналізація світу і локалізація глобаль­ності), свідчить про спроби розглядати суспільні зміни з точки зору як макросоціологічної (система/структура), так і з точки зору мікросоціологічної (соціальна дія/актор). Тому модель глобалізації, що представлена в теорії Робертсона, може бути реалізованою за формулою «структурна гомогенність + соціальна гетерогенність». Це є тією парадигмою змін, яка задає єдність різнорідним тенденціям, що емпірично фіксуються

Теорія Робертсона пропонує модель глобалізації, яка істотно відрізняється від моделей глобальної системи за ступенем адекватності тенденціям, що спостерігаються. Модель Робертсона дає можливість концептуалізувати глобалізацію не тільки як структурні зміни, а й як зміни в міжіндивідуальних взаємодіях. Термін «глобальне» у Робертсона означає не тільки «інтернаціональне» і «транснаціональне», а й «транскультурне» і «транслокальне». Поняття глобального охоплює увесь простір соціального, глобальне і локальне співвідносяться і не є розділь­ними. Тому цю модель глобалізації можна назвати моделлю глобальної соціальності.

З другого боку, в моделі глобальної соціальності відбулося «розмиття» базової дихотомії «локальне/глобальне». Категорії «культура», «свідомість» порушують вихідну референцію концепції глобалізації до просторової експансії і гомогенності цілого. Проте саме ця модифікація вихідної метаформи і глобалізаційної парадигми дала змогу Робертсону концептуалізу­вати тенденції, які не були концептуалізованими теоріями глобальної системи.

Підхід Робертсона до розгляду глобалізації був сприйнятий у 1990-х р. багатьма дослідниками. Наприклад, власні моделі глобальної соціальності розробили такі теоретики, як У. Бек і Г. Терборн, які стали відомими завдяки дослідженням модернізації.