
- •Визначення поняття "філософія". Предмет філософії, методи та її значення.
- •3. Поняття світогляду. Структура світогляду.
- •4. Історичні типи світогляду (загальна характеристика).
- •5. Міфологія як тип світогляду.
- •6. Релігія як тип світогляду.
- •7. Філософія як тип світогляду.
- •8. Філософія і наука.
- •9. Досократівська філософія.
- •10. Антична філософія класичного періоду (загальна характеристика).
- •11. Перші грецькі мудреці. Мілетська школа.
- •13. Антропологічний поворот в античній філософії. Сократ.
- •14. Античний атомізм. Загальна характеристика і представники.
- •17. Вчення про матерію і форму в Арістотеля.
- •18. Основні етапи розвитку та напрями середньовічної європейської філософії (загальна характеристика).
- •19. Поняття патристики. Філософія Августина Аврелія.
- •20. Поняття схоластики. Філософія Фоми Аквінського.
- •21. Суперечка про універсалії в середньовічній філософії: номіналізм та реалізм.
- •22. Проблема людини в християнському віровченні.
- •24. Космологія Дж.Бруно.
- •25. Філософські погляди в працях природодослідників: м.Коперник, г.Галілей, л. Да Вінчі.
- •26. Філософія доби Відродження (основні ідеї та представники).
- •27. Загальна характеристика Нового часу.
- •28. Проблема методу пізнання в філософії Нового часу: емпіризм та раціоналізм
- •29. Філософія ф.Бекона (концепція "ідолів", індуктивний метод пізнання).
- •30. Філософія р.Декарта (методологічний сумнів, теза "мислю - отже існую", дедуктивний метод пізнання).
- •31. Філософія доби Просвітництва. Загальна характеристика, основні проблеми та представники.
- •32. Загальна характеристика та основні проблеми розгляду в німецькій класичній філософії.
- •33. Теорія пізнання і.Канта (поняття "річ в собі", апріоризм та трансценденталізм).
- •34. Основні ідеї філософії й.Фіхте.
- •35. Філософська концепція ф.Шеллінга.
- •37. Антропологічний матеріалізм л.Фейєрбаха.
- •38. Філософська думка доби Київської Русі.
- •39. Формування та розвиток українського романтизму г. Сковороди
- •40. Філософія в Києво-Могилянській Академії.
- •41. Питання. Сучасний філософський ірраціоналізм
- •42. Філософія Життя
- •43. Основні етапи розвитку уявлень про буття: античність
- •44. Основні етапи розвитку уявлень про буття: Середньовіччя.
- •45. Основні етапи розвитку уявлень про буття: Новий час та німецька класична філософія
- •46. Метафора свідомості в культурі та філософії античності.
- •47. Християнська концепція внутрішнього духовного світу.
- •48. Проблема свідомості у філософії Нового часу.
- •49. Уявлення про природу людини в античній та середньовічній філософії.
- •52. Сучасна філософська антропологія.
17. Вчення про матерію і форму в Арістотеля.
Арістотель (384 - 322 pp. до Р.Х.) провів в Академії Платона близько 20 років і мав славу одного з найкращих його учнів. Але, прийнявши цілу низку думок учителя, Арістотель не прийняв його теорії ідей ("Платон мій друг, але істина дорожча").
За Арістотелем, філософія поділяється на такі частини: теоретичну, що вивчає проблеми буття, різноманітні його сфери, походження всього сущого, причини різноманітних явищ («первинна філософія»); практичну, що вивчає діяльність людини та складові частини держави; поетичну, а також умовно виокремлену частину філософії — логіку.
Вчення про буття. Найважливішою частиною теоретичної філософії стала критика ідеалістичного вчення Платона про ідеї як першооснову та істинне буття. Головною помилкою Платона Арістотель вважав відрив світу ідей від реального світу без будь-яких зв’язків з оточуючою дійсністю. Арістотель говорив, що немає чистих ідей, не пов’язаних з навколишньою дійсністю, насправді існують лише одиничні й конкретні предмети матеріального світу, які називаються індивідууми.
Арістотель проголосив, що ідея та річ -це те ж саме, тільки річ існує у реальності, а ідея — у нашому пізнанні і позначає передусім не єдине, а загальне в різних речах. Якщо ідея і річ тотожні, то пізнання слід спрямувати на вивчення внутрішньої будови речей та їх причин і дій. За своєю будовою речі складаються з матерії і форми. Матерія є пасивним матеріалом; поза формою вона лише чиста можливість; разом із формою матерія постає у визначеності матеріалу (субстрату) для певної форми (як мідь, глина, мармур для скульптора). Отже, дійсність речей більше пов'язана з формами, що їх продукує "форма всіх форм", або світовий розум, який, мислячи себе самого, й утворює усі можливі форми. Буття ж конкретних речей зумовлене дією чотирьох причин: причина матеріальна, формальна (вже згадані), причина дійова (з'єднує форму та матерію) і фінальна, або цільова, причина. Остання, за Арістотелем, є найважливішою, бо вона визначає місце конкретної речі в універсумі, тобто її сенс та виправданість. Рух речей зумовлений насамперед тим, що всі вони прагнуть виконати своє призначення.
Ототожнивши річ та ідею, Арістотель справедливо вважав, що ми можемо здобувати певні знання про реальність, оперуючи лише ідеями / не звертаючись до речей. Він створив науку про закони та форми правильного мислення, назвавши її логікою. В основу логіки покладено вчення про три форми (поняття, судження та умовиводи) та про три закони мислення (закон тотожності предмета думки, неприпущення суперечності та виключеного третього). Крім того, Арістотель розробляв етику, політію, поетику, вчення про душу. У 335 р. до Р. X. він відкрив в А фінах свою вищу школу під назвою Ліцей.
18. Основні етапи розвитку та напрями середньовічної європейської філософії (загальна характеристика).
Головною особливістю середньовічної філософії став міцний союз із теологією, визнання Бога як найвищої першопричини, а існування довколишнього світу й людини — як результату його творіння. Епіцентром духовної культури та освіти стає християнська церква. Філософія була засобом вирішення проблем церкви, раціональною дисципліною, конгломератом знань, які можуть привести до вищого рівня осягнення Божих істин. Більшістю тогочасних філософів були представники духовенства, філософія, вирішуючи свої власні філософські проблеми, об’єктивно отримувала певну корекцію з боку теологічних (богословських) знань.
Середньовічна філософія розвивалася впродовж великого проміжку часу — з II по XVI ст.
У розвитку релігійно-філософського знання Середніх віків можна виокремити два головних етапи: патристику й схоластику. Патристика із самого початку набула форми апологетики (II—VІІ ст.) представником цього часу був Августин Блаженний, який пристосував платонізм для розбудови християнської теології, а згодом виокремилися два напрями — східний (грецький) і західний (латинський). Схоластика пройшла ранній (XI— XII ст.), зрілий (XII—XIII) і пізній (XIII—XIV ст.) в якому поширюються ідеї Фоми Аквінського, який пристосував вчення Арістотеля до потреб зміцнення позицій католицизму. За іменем фундатора цей період схоластики отримав назву томізм. Тонімізм практично вирівнює в значущості віру і розум. На думку її прихильників, знання яке осягається в акті віри, можна передати розумом. Суттєве значення для подальшого розвитку європейської філософії мала дискусія між номіналістами і реалістами, яка тривала в схоластиці протягом кількох століть.
Реалісти вважали, що людина осягає сутності речей в поняттях розуму. Отже універсаліям спершу надавався статус реального буття – сутності речей, а вже відтак – загальні поняття розуму.
Номіналісти – вважали, що речі одиничні, не приховують ніяких універсалій. Загальні поняття є тільки назвами одиничного, вони – творіння людського розуму.