7. Філософія як тип світогляду.

Якщо релігія опирається на віру, то філософія в пошуку відповідей на ті ж світоглядні питання опирається на розум.

Філософія, як тип світогляду, інтерпретує основне питання будь-якого світогляду - питання про відношення людини і світу (дивись схему 3).

Основне питання філософії виникає із самопізнання, саморефлексії людини. Куди повинна була подивитися людина, щоб задатися запитанням про співвідношення матеріального і духовного? Очевидно, що вона подивилася вглиб себе і помітила, що є носієм двох сутностей - матеріальної і духовної - душі і тіла. "Звідки взялися в мені ці дві сутності? - задає собі людина наступне питання - "Тіло те саме що природа, а душа?" Звідси і пішла філософія. Тому основне питання філософії можна визначити і як головне, і як вихідне, а філософію, як один зі способів самопізнання людини, самоствердження її у світі. В основному питанні фіксуються різні аспекти відносин матеріального і духовного. Два перших аспекти називаються першою і другою сторонами основного питання. Залежно від відповіді на питання: що первинно: матерія або свідомість? - всі філософи відносяться до одного із трьох напрямків:

■ матеріалізм - філософи, які обґрунтовують первинність матеріальної сутності світу; увесь світ - матерія, яка рухається; свідомість залежить від матерії і не може існувати без її;

■ ідеалізм - філософія, що обґрунтовує первинність духовної сутності світу; виділяється об'єктивний ідеалізм - визнання первинним світового, об'єктивно - (незалежно) - існуючого духовного початку (бог, дух, "абсолютна ідея", "світовий розум") і суб'єктивний ідеалізм, що стверджує, що первинне - свідомість окремої людини (суб'єкта);

■ дуалізм - філософія, яка обґрунтовує рівноправну єдність у світі двох початків - матерії і духу.

Слід зазначити, що первинність у філософії розуміється у двох аспектах:

1) первинно те, що з'явилося раніше (або існувало завжди), наприклад, у матеріалізмі - матерія нескінченна, несотворима, незнищувана; в ідеалізмі цією ж якістю володіє дух, свідомість;

2) первинно те, що важніше, головніше; те, що визначає, від чого залежить все інше; так в ідеалізмі дух може існувати сам по собі і маючи нескінченний творчий потенціал, на певному етапі розвитку створює матерію (природу).

8. Філософія і наука.

Існують принаймні три аспекти щодо інтерпретації питання про співвідношення філософії і науки.

Перший аспект. Не можна заперечувати науковий характер філософії взагалі як один із грандіозних проявів людського знання і культури. Якщо розглядати філософію не тільки стосовно конкретних концепцій, а й з позицій історії, то можна виявити спадкоємність розвитку філософського знання, його проблематики, спільність категоріального апарату і логіки дослідження. Ще Арістотель виділив зі свого вчення логіку - науку про правильне мислення; психологію - науку про душу; етику - науку про моральне вдосконалення; метафізику - власне філософію. Він вважав метафізику «царицею всіх наук», що було зумовлено вищим рівнем її розвитку (на той час) порівняно з іншими науками. Гегель розглядав філософію насамперед із точки зору «науки логіки».

Висновки, одержані у філософії, не тільки служать засобом отримання наукового знання, але й самі входять у зміст науки. Не випадково багато відомих вчених у галузі конкретних наук є видатними представниками філософської думки. Досить назвати імена Піфагора, Арістотеля, Бруно, Коперника, Декарта, Паскаля, Лейбніца, Фрейда, Рассела, Ейнштейна, Вернадського і багатьох інших. Філософія має свою специфічну мову і свій категоріальний апарат. Вона здійснює науковий пошук і вже завдяки цьому має науковий характер.

Другий аспект - взаємодія філософії і конкретних наук. Сучасна філософія вже не може претендувати на роль «науки наук», містити всі знання. Із XVI ст. наука почала виділятися у самостійний соціальний інститут. Відбувається диференціювання конкретних наук, які освоюють окремі аспекти розвитку природи і суспільства, спираючись на емпіричні методи дослідження. Філософія ж вбачає своє завдання в синтезі людських знань, у формуванні цілісної картини світу. її основним методом виступає теоретичне мислення, яке спирається на досягнення конкретних наук. У цьому виявляється її специфіка як форми універсального теоретичного світогляду, оскільки вона має справу з фундаментальними характеристиками людського буття.

Великі відкриття в конкретних науках сприяли інтенсивному розвиткові філософії. Досить згадати величезний вплив, який справили успіхи природознавства в Новий час або наприкінці XIX - на початку XX ст. на розвиток філософського знання. Разом з тим і філософія впливає на розвиток конкретних наук, причому як позитивно, так і негативно. Філософський світогляд так чи інакше впливає на позицію вченого, а отже на його ставлення до необхідності розвитку тієї чи іншої конкретної галузі знання (наприклад, ядерної фізики, євгеніки, генетики, кібернетики тощо).

Третій аспект - філософія і позанаукове знання, під яким розуміється паранаука (антинаука, «альтернативна наука»), магія тощо. Позиція світоглядного плюралізму, нейтральності наукового світогляду щодо псевдонауки веде до інтелектуального анархізму, що може спричинити перемогу марновірства та забобонів.

Найбільший вплив паранаука має саме в критичні моменти розвитку суспільства та індивіда. Це пов'язано з тим, що паранаука справді виконує певну психо- та інтелектуально-теоретичну функцію, служить засобом

«Величні інтереси людської культури вимагають утворення строго наукової філософії; разом з тим якщо філософський переворот у наш час повинен мати свої права, то він повинен бути одухотворений прагненням до новообгрунтування філософії в значенні строгої науки. Це прагнення-зовсім не чуже для сучасності».

Філософію вважають матір'ю науки, і перші вчені-природознавці були одночасно філософами, а сама філософія прагне використати теоретичні методи дослідження, логічний інструментарій для обґрунтування своїх положень, вироблення достовірних, загальнозначущих принципів і законів. У процесі нагромадження емпіричного матеріалу і вдосконалення методів наукового дослідження відбувається розділення форм теоретичного освоєння дійсності. У XV-XVII ст., відповідаючи на запитання часу, наука починає визначатися у самостійний соціальний інститут. Відбувається виділення конкретних наук, які освоюють окремі аспекти природи і суспільства, спираючись на дослідні методи пошуку.

Філософія ж вбачає своє завдання в синтезі людських знань, у формуванні єдиної картини світу. Вона має справу з фундаментальними характеристиками людського буття.