1. Визначення поняття "філософія". Предмет філософії, методи та її значення.

Термін «філософія» має давньогрецьке коріння. Він походить від двох грецьких слів: «філео» — любов і «софія» — мудрість і означає любов до глибоких теоретичних міркувань, а в дослівному перекладі — «любов до мудрості». Г. Сковорода, позначав філософію словом «любомудріє». Вперше термін «філософія» з’явився у вжитку відомого давньогрецького мислителя Піфагора, який вважав, що «мудрість» — це якість, притаманна лише богам, а люди здатні тільки до неї прагнути, поважати, любити її. А як назву специфічної галузі знань його вперше вжив славетний давньогрецький філософ Платон. Трактувань терміну «філософія» існує багато, адже як наука вона формувалася досить довгий період часу. Ось декілька з них:

Філософія – система загальних теоретичних поглядів на світ в цілому, місце в ньому людини, з’ясування відносин людини до світу, людини до природи.

Філософія — це система світоглядних знань про буття людини, найсуттєвіші взаємовідносини з природою, суспільством і духовним життям у всіх його основних формах існування. Вона раціональним способом прагне створити щонайбільш узагальнену картину світу й визначити в ній місце людини.

Філософія — теоретичний світогляд, вчення, яке прагне осягнути всезагальне у світі, в людині і суспільстві.

Предметом філософії є світ загалом, у щонайбільш узагальнених закономірностях, які характеризуються суб ’єктно-об’єктними відношеннями («людина — світ»); філософія досліджує природу та сутність світу,сутність і призначення людини, систему «людина — світ» загаломі стан існування цієї системи, включаючи дослідження граничних засад, найбільш загальних і глибоких ідей і принципів, які людина повинна використати в своєму житті та діяльності, в розумінні дійсності та ставлення до неї.

Методи: спекулятивний (міркувальний), індуктивний (роздуми від одиничного до загального), дедуктивний (від загального до одиничного), діалектика(якому явища, а також речі розглядаються критично, гнучко, дуже послідовно), метафізика (аналізує об’єкт пізнання окремо, у відриві, без взаємозв’язку з іншими об’єктами, статично, без саморозвитку, протилежний діалектиці), догматизм (сприйняття довколишнього світу через призму догм, засвоєних у результаті інтуїтивного прозріння або божественного одкровення), еклектика (заснований на нелогічному об’єднанні різноманітних фактів, понять, концепцій, у результаті чого виникають поверхневі, зовні правдоподібні, але хибні висновки), софістика (ґрунтується на виведенні з помилкових тверджень нового висновку, що видається за істину), герменевтика (метод правильного прочитання й тлумачення змісту текстів), матеріалістичний (орієнтує на сприйняття дійсності, у якій первинним є матерія, а вторинним — духовне), ідеалістичний (визнання як першопричини духовного, нематеріального, а матерії як вторинної), емпіризм (в основі пізнавального процесу лежить досвід, здобутий у результаті чуттєвого пізнання), раціоналізм (істина досягається за допомогою розуму, без впливу досвіду та відчуття людини.

Філософія виступає як теоретична основа світогляду, а також тим, що вона вирішує проблему пізнаваності світу, нарешті, питання орієнтації людини у світі культури, у світі духовних цінностей. Філософія є загальнотеоретичною і загально-методологічною основою наук, озброює їх знаннями принципів, законів, категорій науково творчого мислення, дає їм найголовніші пізнавальні орієнтири. Вона дає відповіді на походження бутя, сутність бутя, питань природи, духовного світу людини, суспільства, взаємин свідомості і матерії, особливостей пізнання, несвідомого, свідомого, соціальної сфери суспільства і так далі. Тому для того щоб будь-який вчений був на висоті вимог сьогодення, йому необхідно володіти глибокими філософськими знаннями.

2.  Основні підрозділи філософського знання. Значення філософії для людини. За свідченням античних авторів (Диоген Лаэртский), слово "філософія" трапляється уперше у Піфагора, а в якості назви особливої сфери знання, термін "філософія" уперше вживався Платоном. Перші філософи античного світу (Древня Греція) прагнули головним чином відкрити єдине джерело різноманітних природних явищ. Тому природа (по греч. фюсис; фізика) стала першим загальним об'єктом, до якого звернулася філософії, і у зв'язку з цим сформувалося перше філософське вчення - натурфілософія (філософія природи), яка стала першою історичною формою філософського мислення, першою філософською дисципліною в структурі філософії (першими фізіологами були Фалес, Анаксимандр, Анаксимен, Гераклит). У міру накопичення науково-філософських знань (природних, особових і громадських) і вироблення спеціальних прийомів дослідження (аналітичних - логічних, математичних) почався процес спеціалізації нерозчленованого знання, виділення математики, астрономії, медицини. Спочатку ці науки входили до складу філософського знання. Але поступово починається і обмеження круга проблем, якими займається філософія, відбувається розвиток, поглиблення, збагачення власне філософських представлень, виникають різні філософські теорії і течії. В ході предметного самовизначення філософії і її внутрішньої диференціації (спеціалізації) сформувалися наступні філософські підрозділи:

1. онтологія (від греч. онтос - буття, суще) - вчення про буття (чи про першооснови усього сущого) : проблема буття розуміється тут в універсальному (всеосяжному) сенсі, аналізуються буття (сам принцип існування), небуття (чи можливе неіснування, ніщо), буття матеріальне (природа) і ідеальне (ідея, думка, дух).

2. гносеологія, эпистемология (від греч. гносис, эпистеме - знання) - теорія пізнання, аналіз найбільш загальних питань пізнання: пізнаваний або непізнанний (агностицизм) світ, які можливості, методи і цілі пізнання; у чому суть пізнання і що є істина; хто суб'єкт і що є об'єктом пізнання;

3. логіка (від греч. логос - думка і слово одночасно) - наука про форми правильного (тобто зв'язного, послідовного, доказового) мислення; формами такого правильного були поняття, судження, висновки;

4. етика (від греч. эйкос - що відноситься до устоїв, характеру, поведінки) - наука про моральність, моралі як формам суспільної свідомості, про належне і правильну поведінку людини серед собі подібних; проблеми етики пов'язані з проблемами свободи волі, природи моральної поведінки і його принципів, справедливості, доброчесності, вищого блага, користі і щастя як наслідків людської поведінки;

5. естетика (від греч. аестетикос - що відчуває, чуттєвий) - наука про художнє і ціннісне освоєння світу : вивчає принципи і умови творчого перетворення і зображення світу в таких категоріях, як краса, прекрасне, піднесене, потворне, естетичне сприйняття, смак, трагічне і комічне.

6. Аксіологія – розділ філософії, який вивчає цінності.

7. філософія історії (освоєння закономірностей історичного процесу), філософія політики та філософія права, філософія релігії та ін.. Вже в 20 столітті усередині філософії сформувалися різні нові спеціальні дисципліни, пов'язані з характерним для філософії узагальненим і абстрактним способом розгляду явищ дійсності, : філософія мови (проблеми співвідношення мови і дійсності, мови і думки, виразимої думок в мові), філософія науки (проблеми наукового знання, розвитку науки, методів науки), філософська антропологія (дослідження найбільш загальних і істотних питань людини, його природи і еволюції).