Внутрішня міграція в Україні.
Внутрішня міграція — це переміщення населення в межах однієї країни.
Рисунок 2 – Динаміка міграції в межах України за 2002-2013 роки
Загальна кількість мігруючого населення в межах країни за останні одинадцять років не змінювалась і у середньому складала 688 323 людини на рік.
Найбільша міграція за чисельності переміщення населення за період з 2002 по 2013 рр відбувалася в Донецькій області. На сам перед це обумовлено великою кількістю населення області. Але на Донеччині приріст населення завжди був позитивний, що обумовлено великою кількістю робочих місць на попитом на робочу силу.
Найбільший негативний приріст спостерігався у Дніпропетровській, Луганський та Закарпатській областях. Міграція західного населення на схід зберігається і на сьогоднішній день.
1.2. Зовнішня міграція в Україні.
До зовнішньої міграції відносять такий рух населення через державні кордони, який пов’язаний зі зміною місця проживання.
З 2005 року в України кількість прибулого населення перевищує кількість вибулого і з роками різниця між цими показниками зростає.
Рисунок 3 – Динаміка показників зовнішньої міграції населення України
Найбільший стрибок показника прибулого населення відбувався у 2012 році. Порівнюючи з попереднім роком чисельність прибулого населення збільшилась на 141 відсоток і склала 76 361 осіб. Така велика кількість прибулого населення була обумовлена Чемпіонатом Європи з футболу 2012, який проходив в Україні.
2. Причини міграції
Причини міграції можуть бути економічні, національні, політичні, екологічні тощо. Найбільш типовими причинами міграції є:
бажання кращих умов і якості життя;
можливість реалізації своїх професійних орієнтацій: отримання роботи в іншому місці проживання на кращих умовах оплати, за фахом і на омріяній посаді;
потреба в оновленні життя, визначеній культурі і знаннях;
зміни в регіональному розміщенні виробництва, його реструктуризації;
стан здоров'я і необхідність змін кліматичних умов;
сімейно-шлюбні відносини, об'єднання з близькими;
соціальні і етнічні конфлікти, війни;
трудові конфлікти і конфлікти в сім'ї;
випадкові обставини та інше.
3. Класифікація трудового мігруючого населення
3.1. За кількістю мігрантів на одно домогосподарство
Згідно з результатами обстеження трудової міграції, кількість громадян, які з початку 2005 року до 1 червня 2008 року хоча б один раз виїздили за кордон з метою працевлаштування, склала майже 1,5 млн. або 5,1% населення працездатного віку, що проживали у 1,2 млн. домогосподарств.
Серед зазначених домогосподарств більшість мали одного мігранта. Також доволі поширене явище сімейної трудової міграції – де були виявлені трудові мігранти, які виїздили на заробітки по двоє і більше членів домогосподарств. Частіше такі домогосподарства зустрічаються у сільській місцевості (20,8% загальної кількості сільських домогосподарств з мігрантами проти 11,9% у містах). Це пов’язано як з більшим середнім розміром домогосподарств у сільській місцевості, так і з гіршим станом там ринку праці.
Рисунок 4 – Співвідношення господарств, за кількістю мігрантів.
Із загальної кількості домогосподарств, що мали трудових мігрантів, майже у кожному другому проживали діти. Здебільшого це були домогосподарства з одним мігрантом (84,3%) та 14,1% – з двома мігрантами. Трудові міграції значно більше поширені серед чоловіків – вони складають дві третини загальної кількості трудових мігрантів.
Міські мешканці становили більше половини трудових мігрантів (54,4%).
Однак рівень участі сільського населення у трудових міграціях удвічі вищий щодо міського: до них залучено 8,0% сільського населення працездатного віку проти 4,0% міських мешканців. Це спричинено тим, що сільське населення є більш сильно вмотивованим щодо пошуку роботи за кордоном, оскільки у нього значно менше можливостей працевлаштуватися за місцем проживання.