§ 4. Мова і мовлення

Поряд з словом мова (рос. язык) широко вживається й термін мовлення (рос. речь). Обидва ці терміни близькі за значенням і практично не завжди розмежовуються. Будь-яка розвинена мова — це сотні тисяч слів з їх лексичними зна­ченнями, безліч граматичних форм слів, різновидів слово­сполучень і речень, витворених народом протягом віків. Мов­лення — це процес використання мови всім народом і кож­ною окремою особою.

Кожна людина, навіть дуже освічена, геніальна, знає і користується не більше як кількома десятками тисяч слів. Тим часом у розвинених сучасних мовах, зокрема і в україн­ській, слів не менше мільйона. Отже, словник мови незрів­нянно більший за словник індивідуального мовлення.

Мова — явище загальне, всенародне, мовлення — явище часткове, індивідуальне, воно реалізується в устах окремої особи. Всі члени суспільства користуються тими самими зву­ками певної мови, словами, структурними типами речень ■ тощо. Без цього взаємне спілкування було б неможливе.

На мовленні, на відміну від мови, позначається вік лю­дини, її освіта, професія, середовище, в якому вона живе. Кожен з нас має свої мовленнєві звички, по-своєму вживає ресурси, засоби мови: іноді надміру використовує певні слова і звороти, певним чином переосмислює їх, надає їм своєрідних значеннєвих та емоційних відтінків, подекуди навіть створює нові слова. Особливо велика роль у творенні нових слів належить видатним особам. Тільки мовлення, а не мова, може бути голосним або тихим, тривалим або ко­ротким, швидким або повільним. Тільки мовлення реалізу­ється в інтонації, супроводжується жестами і мімікою.

Завдання. Наведіть і запишіть п'ять — десять слів, зазначивши в дуж­ках їх творців.

Зразок: Брунькоцвіт (Тичина); серпастий, молоткастий радянський паспорт (Маяковський).

§ 5. Основні структурні компоненти мови. Мовні одиниці

Будь-яка мова складається з таких основних структурних компонентів (частин, елементів):

а) ф он етичної (звукової) с и с т є м и, до якої вхо­дять такі мовні одиниці, як звуки, найрізноманітніші поєд­нання їх, склади слів, наголоси у словах;

8.

б) лексичного (словникового) складу, або лек­сики, що охоплює наявні в мові слова і лексичні слово­сполучення типу Радянська Армія, неозначена форма дієслова;

в) фразеологічної системи, до якої входять стійкі сполучення слів (фразеологізми): накивати п'ятами; А судді хто? (Грибоєдов);

г) граматичної будови, що складається з та­ких мовних одиниць, як форми слів і властиві їм граматичні значення (рід, число, відмінок, особа, час, вид тощо), значущі частини слова (корені, префікси, суфікси, закінчення), слово­сполучення, члени речення і речення всіх типів.

Завдання. І. Напишіть невеликий реферат на тему «Мовні одиниці, їх взаємозв'язок».

II. Скориставшись (при потребі) «Словником іншомовних слів», за­пишіть визначення слова реферат.

§6. Походження мови. Основні етапи її розвитку

Людей здавна цікавило питання, як виникла мова. У міфах і казках мова тлумачилась як витвір надприродних істот (богів), фантастичних героїв чи мудреців.

У Давній Греції і Римі, а також у пізніші часи виникло ряд гіпотез щодо походження мови, які розроблялися і видо­змінювалися аж до кінця XIX ст. Так, представники звуко­наслідувальної гіпотези вважали, що первісні люди свідомо чи несвідомо наслідували звуки навколишньої природи (крики тварин, спів птахів, шуми тощо). Згодом такі наслідування ставали назвами відповідних тварин, птахів, предметів. Прихильники вигукової (або афективної) гіпотези припус­кали, що мова утворилася на основі мимовільних криків-вигуків первісних людей під впливом певних почуттів та емоцій — болю, страху, радості тощо (наприклад, від ох — охати, від ой — ойкати). Різновидом вигукової теорії є тру­дова гіпотеза, згідно з якою мова виникла на основі мимовіль­них вигуків, що супроводили різні вияви діяльності первіс­ної людини. За договірною теорією, люди, відчувши потребу щось сказати одне одному, домовилися, як називати різні предмети, явища і процеси.

Усі ці теорії — гіпотези хибні. Прихильники звуконаслі­дувальної, вигукової і трудової гіпотез взагалі не ставили перед собою завдання з'ясувати суспільні потреби виникнен­ня мови; вони намагалися визначити, на базі якого матеріалу утворилася мова. Договірна теорія сама себе заперечує, бо для того, щоб домовитися, як називати ті чи інші речі, вже треба володати мовою.

9.

З часом фактичні й теоретичні дані багатьох наук, зок­рема еволюційної теорії про походження видів Ч. Дарвіна, археології, антропології, мовознавства, особливо розробка К. Марксом і Ф. Енгельсом діалектичного й історичного матеріалізму — вчення про найзагальніші закони розвитку природи, суспільства і мислення дали змогу по-науковому розв'язати питання про походження мови.

На науковій основі розробив і виклав проблему походжен­ня мови Ф. Енгельс у статті «Роль праці в процесі перетво­рення мавпи в людину».

Характерною ознакою людського суспільства, яка від­різняє його від тваринного світу, є праця, що розпочинається з виготовлення знарядь, праця в колективі, де потрібне узгодження дій багатьох, організованість. Розвиток праці зу­мовлював тісніше згуртування членів колективу, оскільки спільними зусиллями легше здобувати все, необхідне для за­доволення потреб, протистояти стихійним лихам, боротися з ворогами. У таких умовах «виникла потреба щось сказати одне одному. Потреба створила собі свій орган: нерозвинута гортань мавпи повільно, але неухильно перетворювалась шля­хом модуляції для все більш розвинутої модуляції, а органи рота поступово навчались вимовляти один членоподільний звук за другим».

Процес перетворення високорозвиненої мавпи в людину був тривалим і складним. На шляху цього розвитку австра­лопітеків витіснили пітекантропи, що трансформувалися піз­ніше в синантропів, синантропи перетворилися в неандер­тальців, останні поступилися кроманьйонцям. Вони й стали безпосереднім попередником homo sapiens («розумної люди­ни»). З погляду суто біологічного homo sapiens, яка жила 40—50 тис. років тому, фактично уже нічим не відрізняється від сучасної людини.

Найдавнішою первісною суспільною організацією був ро­доплемінний лад, основу якого становив рід. Рід являв со­бою тісно згуртований колектив кровних родичів. Приватної власності ще не було.

Кілька споріднених родів утворювали плем'я. Племена поступово розросталися, розселялися на придатній для жит­тя території і з часом поділялися. Спершу мова племені була єдиною, але з часом виникали територіальні лексичні відмінності. Це зумовлювалося тим, що племена жили в не­однакових природних умовах (у степах, лісах, горах, поблизу рік та озер) і займалися різними промислами. Пізніше в племінних мовах

10.

з'явилися фонетичні і граматичні відмінності. Так у процесі поділу і розселення племен утворювалися генетично споріднені мови — мови, які вийшли з одного джерела. •]

Групи племен могли об'єднуватися для боротьби з воро­гами у союзи, до складу яких іноді входили і неспоріднені племена.

На зміну родоплемінній суспільній організації приходить класове суспільство, яке характеризується виникненням дер­жави. Утворюється держава шляхом об'єднання споріднених племен, але були держави з різноплемінним населенням.

З виникненням феодальних держав на основі племінних діалектів утворюються діалекти територіальні, які в нових умовах подекуди перегруповувалися. Відбувався поділ одного племені між двома-трьома князівствами або два племені вхо­дили до складу одного князівства, або одне князівство скла­далося з частин різних племен.

У кожному князівстві вироблявся свій діалект. У фео­дальних державах, що складалися з кількох чи багатьох князівств, діалектний поділ населення не збігався з пле­мінним.

Для загальнодержавних потреб потрібна була спільна мо­ва, особливо писемна. Утворювалися такі мови по-різному. В одних випадках на основі центральних діалектів склалася писемна мова (наприклад, у Київській Русі давньоруська мова сформувалася на основі говорів Києва та інших міських громад), в інших випадках літературною мовою ставала мертва писемна мова (латинська — в країнах Західної Євро­пи, арабська — в країнах Сходу). У ряді слов'янських країн використовувалася старослов'янська мова.

Як відомо, в процесі формування капіталізму формують­ся нації, що характеризуються єдністю території, економіки і мови. В. І. Ленін з приводу цього зазначив: «Нації неми­нучий продукт і неминуча форма буржуазної епохи суспіль­ного розвитку»¹.

Процес утворення націй і національних мов проходив неод­наково у різних ^народів і в різні часи, що залежало від багатьох причин. Шляхи утворення національних мов були також різні. К. Маркс і Ф. Енгельс підкреслювали: «... В усякій сучасній розвинутій мові природно виникла мова піднеслася до національної мови почасти завдяки історичному розвитку мови з готового матеріалу, як в романських і гер­манських мовах, почасти завдяки схрещуванню і змішанню націй, як в англійській мові, почасти завдяки концентрації

11.

діалектів в єдину національну мову, зумовленій економіч­ною і політичною концентрацією» ^х.

З готового матеріалу формувалася, наприклад, французь­ка мова, в основу якої покладено і закріплено державними актами діалект давньої області Іль-де-Франс з центром у Парижі.

Англосакська мова схрещувалася і змішувалася внаслі­док завоювань із датською і французькою мовами, що й при­вело до утворення англійської мови.

Шляхом концентрації (об'єднання) діалектів утворилися російська, українська і білоруська мови. На основі провід­них або центральних говорів виникали літературні мови.

Сфера застосування літературних мов поступово розши­рювалася, охоплюючи державно-адміністративне управлін­ня, освіту, науку, культуру, торгівлю.

У багатонаціональних капіталістичних країнах мова тієї - нації, панівний клас якої стоїть при владі, силоміць нав'язу­ється іншим націям. Мови національних меншостей штучно обмежуються в офіційному вжитку або й зовсім забороня­ються. Так, у царській Росії було заборонено українське друковане слово.

У колоніях у ролі державної мови насильно запроваджува­лась мова метрополії.