26. Оцінка ризиків. Статистичні методи виміру ризику.

Існують такі методи аналізу ризику: 1.Якісний аналіз. 2. Кількісний аналіз: - економіко-статистичні методи, - розрахунково-аналітичні, - експертні, - аналогові методи.

Кількісний аналіз полягає у визначенні конкретного обсягу грошових збитків від окремих видів фінансових ризиків. Для цього можна використовувати економіко-статистичні методи, розрахунково-аналітичні, експерт­ні, аналогові. Більш детально розглянемо зміст цих методів.

Економіко-статистичні методи оцінки ризику передбачають вивчення статистики втрат і прибутків на цьому або аналогічному підприємстві за попередні періоди. На базі масиву зібраного стати­стичного матеріалу визначають величину і частоту отримання ви­годи та виникнення фінансових втрат. При цьому активно викори­стовують такі інструменти статистичного методу як: дисперсія, стандартне (середньоквадратичне) відхилення, коефіцієнт варіації.

Дисперсія — це середньозважена величина з квадрата відхи­лень дійсних фінансових результатів від середніх, визначається формулою

де о²—дисперсія;

хі — значення можливого фінансового результату;

х — середнє значення можливого фінансового результату;

Р— імовірність виникнення можливого фінансового резуль­тату.

Середньоквадратичне (стандартне) відхилення (а) визначаєть­ся за формулою

Економічний зміст середньоквадратичного відхилення з погля­ду теорії ризиків полягає в характеристиці максимально можли­вого коливання досліджуваного параметра від його середнього очікуваного значення.

Чим більша величина дисперсії і середньоквадратично­го відхилення, тим ризикованіше управлінське рішення.

Коефіцієнт варіації (V) — це відносна величина і розраховуєть­ся як відношення середньоквадратичного відхилення до середньо­го фінансового результату (математичного очікування):

V=σ / x_ср.

Оскільки коефіцієнт варіації є відносною величиною, з його допомогою можна порівнювати рівень коливань окремих пара­метрів, виражених різними одиницями вимірювання. Коефіцієнт варіації може змінюватися від 0 до 100 %.

Чим менше значення коефіцієнта варіації, тим більша стабільність прогнозної ситуації і, відповідно, менший ступінь ризику.

Розрахунково-аналітичні методи застосовуються для оцінки окремих видів ризиків і полягають у виборі ключових показників, від яких залежить ступень ризику, та порівнянні їх фактичних значень з критичними для певного підприємства.

У світовій практиці інвестиційного ризик-менеджменту ши­рокого поширення набув такий показник ступеня ризику, як бета-коефіцієнт р (або коефіцієнт чутливості). Він використо­вується для оцінки систематичного (недиверсифікованого) ри­зику, пов'язаного зі зміною ринкових цін і рівня дохідності цінних паперів.

Якщо β = 0 - ризику немає 0 < β < 1 - Ризик менший від середньо ринкового.Β=1- Ризик перебуває на рівні середньо-ринкового для такого виду вкладень. 1 < β< 2 - Ризик вищий за середній.

Експертні методи оцінки ризику базуються на суб'єктивній оцінні розмірів можливих фінансових результатів окремими екс­пертами (консультантами, спеціалістами з окремих питань). Застосовується цей метод у випадку, коли отримати необхідний ма­сив статистичної інформації з якихось причин неможливо або якщо аналогів такого розвитку подій ще не було. Особливістю методу експертних оцінок ризику є відсутність математичного підтвердження оптимальності рішень.

Всі експертні методи базуються на бальній оцінці факторів ризику.

Аналогові методи баз. полягають у використанні інформації про розвиток аналогічних напрямків діяльності у минулому. Але при цьому не можна не враховувати ризик екстраполяції минулих тенденцій на майб фін-госп процеси. Користуватись цим методом можна із великим застереженням.

Аналіз чутливості дає точну оцінку того, наскільки зміниться ефективність проекту при зміні деяких параметрів проекту. Чим більша ця залежність, тим більший ризик реалізації проекту, тобто навіть незначне відхилення від вихідного замислу буде мати суттєвий вплив на успіх всього проекту.

Аналіз сценаріїв - це техніка аналізу інвестиційного ризику, що дає змогу врахувати як чутливість NPV до зміни вхідних змінних, так і інтервал, в якому перебувають їх імовірні значення.

Для проведення сценарного аналізу аналітик має одержати інформацію про кількісні характеристики „негативної” множини станів (низький рівень продажів, низькі ціни збуту, високі змінні витрати тощо) та „позитивної” множини станів. Для цих значень змінних розраховується NPV, а відтак порівнюється з очікуваним базовим значенням NPV. Тобто, проводиться розрахунок NPV за песимістичним, оптимістичним та базовим сценаріями.

Метод Монте-Карло найбільш повно відображає всю міру невизначеності, з якою може зіткнутися реальний проект, і в той же час через задані обмеження враховує усю інформацію, яка є у аналітиків проекту. Ще одна перевага методу полягає в тому, що він дає змогу одержання „інтервальних” характеристик показників ефективності проекту.

На практиці метод реалізується тільки з використанням комп’ютерних програм, які дозволяють описувати прогнозні моделі і розраховувати велику кількість випадкових сценаріїв.