21. Методи групового ухвалення рішень у менеджменті: загальна характеристика, переваги та недоліки

З метою підвищення ефективності ухваленого рішення менеджери часто вдаються до групового ухвалення рішень, створюючи групи взаємодії, «дельфі», номінальні групи або команди.

Групи взаємодії – найпоширеніша форма. Наявній або новоствореній групі дають завдання ухвалити рішення. Усі члени групи після певного періоду роботи повинні дійти спільного висновку й ухвалити рішення. Перевага методу у тому, що взаємодія працівників часто приводить до появи нових ідей та сприяє порозумінню, а недолік – чиїсь інтереси можуть відігравати у цьому процесі надто важливу роль.

Групи «дельфі» створюють для досягнення консенсусу в експертних оцінюваннях. Цей метод передбачає надання можливості висловити свої думки експертів, що працюють індивідуально у різних місцях. Надані ними оцінки усереднюють та виробляють варіант оптимального рішення. Особливості цього методу не дають можливості використовувати його у щоденній роботі, однак під час ухвалення важливих стратегічних рішень він є доволі ефективним.

Номінальні групи. На відміну від попереднього методу, членів номінальної групи збирають разом. Однак вони не розмовляють між собою, як у групі взаємодії. Члени групи оголошують усій групі свої пропозиції, їх обговорюють та голосують щодо кожного варіанта. Пропозиція, що має найвищий рейтинг, і є тим рішенням, яке ухвалює група. Такі групи варто використовувати для розроблення творчих та альтернативних ідей.

Перевагами групового ухвалення рішень є: використання більшого обсягу інформації та знань, зростання кількості можливих альтернатив, ухвалене таким способом рішення ліпше сприймається колективом, зміцнення зв’язків між менеджерами різних ланок управління, ухвалення більш оптимальних рішень.

Недоліками – витрачання більше часу та коштів; велика ймовірність виникнення компромісних рішень, що не задовольняють усіх вимог; думка однієї людини може домінувати під час ухвалення рішення, що зумовлює примус і тиск; велика ймовірність виникнення групового мислення; ймовірне нечітке визначення відповідальності за реалізацію ухваленого рішення.

22. Загальна характеристика функцій менеджменту, їх види та класифікація за різними підходами

Під функціями менеджменту розуміють види управлінської діяльності, що забезпечують формування способів управлінського впливу. Вони відображають сутність і зміст управлінської діяльності на усіх рівнях управління і виникли внаслідок поділу і спеціалізації управлінської праці.

Вперше управлінську діяльність як сукупність функцій почав розглядати ще Анрі Файоль, він виділяв такі функції менеджменту: планування. Організування, розпорядництво, координування і контролювання.

Класичний американський менеджмент (Майкл Мескон) виділяють лише 4 функції менеджменту: планування, організація діяльності, мотивація і контролювання.

У межах колишніх соціалістичних країн говорили про 6 функцій управління: планування, організування, координування, стимулювання, регулювання і контролювання.

Сучасний американський менеджмент розрізняє такі функції як планування і ухвалення рішень, організація діяльності чи організування, мотивація і лідерство, контролювання.

За ознакою місця і ролі у менеджменті розрізняють загальні і конкретні функції.

Загальні (основні) функції беруть участь в будь-яких управлінських процесах і до них традиційно відносять планування,організування,мотивування, контролювання і регулювання.

Конкретні (часткові) функції реалізуються через основні на засадах керівництва і мають за мету управління окремими параметрами основних об’єктів. До них належать управління фінансами, персоналом, якістю, інформацією, функція обліку, аналізу.

Функції менеджменту в організаціях є взаємозалежними і взаємопов’язаними, а безперервне їх виконання називається технологією менеджменту.