Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
каті відповіді.docx
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.05.2025
Размер:
2.28 Mб
Скачать

45. Поведінковий підхід до лідерства і керівництва: основні представники та їх теорії.

Розчаровані неспроможністю визначити універсальні людські риси, дослідники почали вивчати інші напрями лідерства, а саме: поведінку і вчинки лідерів. Згідно з поведінковий підхідом, поведінка лідерів є не такою, як поведінка не лідерів.

Учені Мічиганського університету, очолювані Р.Лайкертом, визначили дві головні форми лідерської поведінки, одна з яких зосереджена на роботі, а інша на працівниках.

Відповідно до поведінкового підходу до лідерства ефективність визначається не особистими якостями керівника, а його манерою ставлення до підлеглих (стиль керівництва).Менеджери, що використовують у своїй практиці лідерську поведінку зосередження на працівниках, зацікавлені у налагодженні тісних робочих контактів. Вони дбають про те, щоб працівники буди задоволені умовами праці, їх турбує добробут підлеглих.

46. Ситуаційний підхід до лідерства і керівництва: основні представники та їх теорії.

Ситуаційні підходи до лідерства свідчать про те, що застосування відповідних форм лідерської поведінки не є універсальним. Визначено ситуації, у яких можливе застосування різних форм поведінки.

Теорія найменш привабливого співробітника Фідлера – лідерська поведінка має бути зорієнтована або на завдання, або на стосунки, залежно від сприятливої ситуації. При найбільш і найменш сприятливих ситуаціях можливе лідерство, орієнтоване на завдання, тоді як при помірно сприятливих – є потреба у лідерстві, орієнтованому на стосунки.

Теорія життєвого циклу Херсі і Бланшара – ситуаційні стилі керівництва залежать від зрілості виконавців (тобто від здатності відповідати за свою поведінку), бажання досягнути мети, а також від освіти, кваліфікації, досвіду. На думку цих вчених, зрілість є динамічною характеристикою, що змінюється відповідно до управлінської ситуації.

Модель Врума-Єттона-Яго визначає різні ступені участі підлеглих у ухваленні рішень, залежно від ситуації. Вона є дещо звуженою, порівняно з іншими ситуаційними підходами, оскільки зосереджує увагу лише на одній частині процесу лідерства, а саме: наскільки глибоко має бути участь підлеглих в ухваленні рішень.

Теорія «шлях-мета» Мітчела і Гауса. Головний обов’язок лідера – забезпечення можливості отримувати працівниками цінні або бажані винагороди і роз’яснення підлеглим типу поведінки, що приведе до визначеної мети або очікуваної винагороди.

47.Основні стилі керівництва та їх характеристики.

Авторитарний стиль управління: для нього характерне тверде одноосібне прийняття керівником всіх рішень, жорсткий тотальний контроль за виконанням рішень із погрозою покарання, відсутність інтересу до працівника як до особистості. За рахунок постійного контролю цей стиль управління забезпечує цілком прийнятні результати роботи, але недоліків більше, ніж переваг: 1) висока ймовірність помилкових рішень; 2) придушення ініціативи, творчості підлеглих, уповільнення нововведень, застій, пасивність співробітників; 3) незадоволеність людей своєю роботою, своїм положенням у колективі; 4) несприятливий психологічний клімат

Демократичний (колективний) стиль управління: управлінські рішення приймаються на основі обговорення проблеми, врахування думок і ініціатив співробітників, виконання ухваленого рішення контролюється і керівником, і самими співробітниками, керівник проявляє інтерес і доброзичливу увагу до особистості співробітників, до їхніх інтересів, потреб, особливостей. Демократичний стиль є найефективнішим, тому що він забезпечує високу ймовірність правильних рішень, високі виробничі результати праці, активність співробітників, задоволеність своєю роботою тощо.

Ліберальний (пасивний, нейтральний) стиль управління

Характеризується, з одного боку, можливістю кожного висловлювати свої позиції, але реального врахування і узгодження цих позицій не прагнуть досягти, а з іншого боку, навіть ухвалені рішення не виконуються, немає контролю за їхньою реалізацією, все спущено на "самоплив", внаслідок чого результати роботи зазвичай низькі, люди не задоволені своєю роботою, керівником, психологічний клімат у колективі несприятливий, немає ніякого співробітництва, немає стимулу сумлінно трудитися, частини роботи складаються з окремих інтересів менеджерів підгруп, можливі приховані і явні конфлікти, іде розшарування на конфліктуючі підгрупи.