6

Лекція 11. Проблемне поле соціальної роботи в сучасному суспільстві

1. Проблема «суспільства, що старіє»

2. Проблема соціального добробуту

3. Проблема підтримки соціального миру

4. Проблема насильства

5. Проблема злиденності – бідності

6. Проблема визначення функції соціальної політики.

7. Проблема соціальної конфліктології

Література

1. Антология педагогической мысли Древней Руси и Русского государства XIV – XVII вв. – М., 1985.

2. Попович Г.М. Соціальна робота в Україні і за рубежем: Навч.-метод. посібник. – Ужгород, 2000.

3. Соціальна робота в Україні: Навч. посібние / І.Д.Звєрєва, О.В.Безпалько, С.Я.Харченко та ін.; За заг. ред. І.Д.Звєрєвої, Г.М.Лактіонової. – К., 2004.

4. Соціальна робота / соціальна педагогіка (понятійно-термінологічний словник) / Під заг. ред. І.Д.Звєрєвої. – К., 2004.

5. Теория и методология социальной работы: учебное пособие / С.И.Григорьев и др. – М., 2007.

1. Проблема «суспільства, що старіє»

Однією з центральних проблем соціальної роботи сучасного суспільства є проблема соціального розвитку «суспільства, що старіє».

За прогнозами ООН, до 2001 р. світове населення складатиме майже 6,2 млрд. чоловік; при цьому вік кожного десятого становитиме 60 років і більше. До 2025 р. населення світу збільшиться втричі (порівняно з 1950 р.), а кількість літніх людей – у 6 разів, при цьому кількість старих людей (старших за 80 років) збільшиться в 10 разів.

У цьому розумінні проблема «суспільства, що старіє» вже більше десяти років викликає стурбованість світового товариства. Так, наприклад, у Європі, починаючи з 70-х рр., практично ніхто не має сумнівів у серйозних соціальних та економічних наслідках старіння суспільства. Цей процес у світовому товаристві сьогодні сприймається як загроза соціальному розвитку, процвітанню й нормальному зв’язку між поколіннями.

На сьогодні розроблено дві основні концепції-сценарію життя суспільства літніх людей.

Перший сценарій. У його основі лежить песимістичний погляд, відповідно до якого член «суспільства, що старіє» становить собою непрацездатного громадянина, економічно неактивного суб’єкта. Логічним обґрунтуванням цього сценарію є такі положення:

– внаслідок падіння народжуваності, збільшення тривалості життя, скорочення працездатності населення і т. ін. суспільство змушено утримувати все більшу кількість непрацездатних громадян;

– суспільство літніх людей перешкоджає розвиткові економіки, оскільки сучасний розвиток технології потребує більш тривалого часу на підготовку кадрів. Тому уповільнюється вихід молоді на ринок праці. Більш того, якою б не була підготовленою молодь у прогресивному плані, вона не може перебороти консерватизму старших поколінь, які посідають в управлінні ключові пости;

– зі збільшенням кількості літніх людей збільшується й кількість людей молодих, які мають «працювати на старих». Тим самим суспільство буде змушено витрачати «економічний матеріал» на догляд за літніми людьми. Зі зростанням питомої ваги громадських товариств соціального розвитку останні будуть оплачувати абсолютно всі рахунки «старих». Це призведе до того, що все більша кількість активних громадян буде відірвана від виробничої сфери;

– усі зазначені вище обставини викличуть катастрофічне падіння трудової мотивації, продуктивності праці і, урешті-решт, призведуть до конфлікту між поколіннями й до відмови «молодих» відповідати за життя й майбутнє «старих».

У цих умовах життя старих людей – важкий тягар для суспільства.

Другий сценарій. Цей сценарій передбачає і пропагує ідею, згідно з якою літні люди можуть стати фактором стійкого розвитку сучасного суспільства. У результаті, незважаючи на зростаючу кількість літнього населення, суспільство не буде обтяженим цим тягарем. Основу цього сценарію становлять такі твердження:

– у сучасного суспільства достатній запас часу, щоб адаптуватися до змін у демографічній ситуації і знайти адекватні проблемі рішення;

– зміни у віковій структурі суспільства досить незначні порівняно зі змінами в галузі його соціально-економічної науки; змінивши соціально-економічні умови, ми тим самим змінимо й відповідну ситуацію;

– бездоказовим є порівняння зв’язку економічної активності з енергійністю молоді, так як і приверувати до певного віку рівень здатності прийняття управлінського рішення: неправильним є твердження, що літні люди обмежені в можливостях перепідготовки й перекваліфікації;

– проблема «соціального здоров’я» літніх людей також не перебуває в галузі перепідготовки кваліфікованих курсів. Справа в тому, що сучасний підприємець намагається замінити більш «дорогого» літнього працівника на більш «дешевого» молодого, якому можна виплачувати меншу заробітну плату, коли для цього є можливості на ринку робочої сили;

– сучасні дослідження доводять, що в цілому літні люди стають більш здоровими порівняно з попередніми поколіннями літніх людей. Таким чином, якщо функціональні здібності літніх людей зростають, то й проблема догляду за цими людьми не може бути катастрофічно важкою для суспільства; навпаки: у літніх людей – величезний потенціал виховання, екологічного оздоровлення молодих.

Отже, пенсійний вік – це вершина життя, період занять культурною діяльністю й відпочинком, якісної роботи з формування молоді. Це етап життя людини, справді вільної від постійних соціальних проблем і стресів, пов’язаних з роботою, відповідальністю за своїх дітей; це час, коли можна віддати себе громадській діяльності, поділитися досвідом з новим поколінням.

Природно, що будь-яку розсудливу людину, яка поважає своїх батьків і піклується про себе в старості, приваблює друга концепція, другий сценарій «покоління, що старіє». Які тут перспективи і прогноз соціального розвитку?

Відповідь на це питання в межах сучасних реалій Універсуму поки однозначна: можливості і спроможності літніх людей приносити духовно-матеріальне благо суспільству залежать від того, наскільки це суспільство готове до того, щоб прийняти відповідну «жертву» старших поколінь.

Сьогоднішній пошук і реалізація адекватних заходів щодо підтримки старих, літніх людей є смислом соціальної роботи як соціокультурного інституту.

Логічним закріпленням усвідомлення проблем старіння й дій щодо їх розв’язання на сьогоднішній день є факт установлення щорічного Міжнародного дня літніх людей (1 жовтня) і рішення про проведення в 1999 р. Міжнародного року літніх людей як «знаку визнання демографічного вступу людства в пору зрілості тих перспектив, які воно відкриває для розвитку більш зрілих уявлень і можливостей в суспільному, економічному, культурному й духовному житті – не в останню чергу в інтересах загального миру й розвитку в наступному столітті» (за рекомендацією Сорок п’ятої сесії Генеральної Асамблеї ООН, грудень 1990 р.).

Серед пропонованих конкретних заходів у галузі соціальної політики захисту старих людей особливої уваги заслуговує концепція «селективної оптимізації життєдіяльності літніх людей з компенсацією соціальних амортизаторів»:

– необхідно розрізняти нормальний, патологічний і оптимальний процеси старіння, коли мова йде про літніх людей;

– необхідно мати на увазі міжособистісну розмаїтість (гетерогенність) літнього населення;

– варто враховувати гнучкість у підходах до потенційних резервних здібностей літніх людей і рахуватися з віковими обмеженнями в розвитку цих здібностей і адаптації до навколишнього середовища, що змінюється;

– брати до уваги компенсуючі вікові обмеження можливості особистих і суспільних знань;

– ураховувати вікові негативні зміни у співвідношенні порушень «здобутків і втрат»;

– брати до уваги пластичність або гнучкість психіки літньої людини;

– здійснювати стратегію при організації соціальної практики роботи з літніми людьми на основі селекції (пошук основних складових елементів життєдіяльності літньої людини, які були втрачені у зв’язку з віком); оптимізації (знаходження нових резервів життєдіяльності літньої людини за допомогою впливу кваліфікованого спеціаліста в галузі соціальної роботи); компенсації (створення додаткових джерел, які компенсують вікову обмеженість в адаптивному процесі, у використанні нових сучасних технік і технологій, що покращують функціонування психічних процесів особистості, які забезпечують її психічну діяльність).

Таким чином, стратегія соціальної роботи в галузі соціальної діяльності з літніми людьми може полягати:

1) у якісному стані діяльності суспільного інституту соціальної роботи, опосередкованому тим фактором, який ставить питання: «Як і наскільки ефективно буде діяти система умов розвитку суспільства за рахунок його літніх членів?» і відповідає на нього;

2) у тому, наскільки сучасне суспільство прийме атрибут «старого покоління», пов’язаний з мудрістю життя цих людей, знанням і розумінням постійних життєвих цінностей.

У суспільстві літніх людей мудрість – це створення нового світу – без війн, насильства, геноциду, терору, світу істини, добра й краси.