
- •5,6,7 Структура і динаміка віку
- •8. Когорта
- •12. Теоретичне і практичне значення вікової психології.
- •13,14,15,16,17 В книжці
- •18. Поняття про педологію
- •19. Організаційні методи
- •22. Ключові питання онтогенезу психіки людини
- •23. Умови псих. Розвитку людини (89с.)
- •24. Фактори психічного розвитку Біологічні передумови психічного розвитку
- •Соціальний фактор
- •Взаємодія психологічних та соціальних факторів
- •25. Характер психічного розвитку людини
- •32. Теория экологических систем Ури Бронфенбреннера
- •Микросистема: семья.
- •Мезосистема: школа, квартал проживания, детский сад.
- •Экзосистема: взрослые социальные организации
- •Макросистема
- •Кто или что источник развития личности ребенка?
- •33. Показники психічного розвитку
- •36. Сенситивні та критичні періоди розвитку.
12. Теоретичне і практичне значення вікової психології.
Даними і висновками вікової психології користуються у філософії, зокрема У теорії пізнання. Недаремно багато філософів, обгрунтовуючи своє розуміння походження людських знань і форм мислення, вдавалися до результатів спостережень за розумовим розвитком дітей. Критикуючи, наприклад, концепції природженості ідей і обстоюючи досвідне їх походження, вони широко використовували взяті з життя дітей дані про те, як виникають у них перші уявлення й поняття про явища зовнішнього світу, перші ідеї. Сучасна дитяча психологія на основі науково перевірених узагальнень доводить, що ідеї формуються в людини під час її індивідуального розвитку в конкретно історичних суспільних умовах, у процесі пізнання нею зовнішнього світу, засвоєння набутих людством внань. Перевага психологічного дослідження походження ідей полягав у тому, що воно дає можливість вивчати процес їх утворення у живому вигляді, втручатися у нього і керувати ним.
В. І. Ленін високо оцінив теоретичне філософське значення даних і висновків вікової, зокрема дитячої психології. Визначаючи ті галузі «знання, з яких повинна скластися теорія пізнання і діалектика», він відніс до них і історію розумового розвитку дитини *.
Виходячи з основних положень загальної психології, вікова психологія їх збагачує. Спираючись на дані вікової психології, загальна психологія дістає можливість генетично підходити до основних форм людської психіки і глибше з’ясовувати їх природу і сутність. Це стосується і педагогічної психології та педагогіки. Користуючись їх здобутками, вікова психологія в свою чергу постачає їх даними і висновками про вікові й індивідуальні особливості психічного розвитку. Наукова розробка мети навчання й виховання, їх змісту і методів не може обійтися без знання й урахування цих особливостей, на що правильно вказували передові педагоги різних часів.
Найбільше значення вікова психологія має для теорії та практики навчання й виховання підростаючих поколінь. Вивчайте закони тих психічних явищ, якими ви хочете керувати, писав К. Д. Ушинський, звертаючись до вчителів і вихователів, і дійте відповідно до цих законів та тих обставин, за яких ви хочете їх застосувати. Знання вікової психології потрібні батькам, вихователям дитячих садків, учителям загальноосвітніх шкіл і професійно- технічних училищ, піонервожатим, вихователям шкіл-інтернатів, викладачам вищих навчальних закладів. Щоб успішно навчати й виховувати дітей, підлітків і молодь, треба уміти виявляти, знати їхні вікові й індивідуальні особливості, позитивні розумові, емоційні, вольові якості та недоліки, здійснювати індивідуальний підхід до кожного вихованця. Треба, щоб педагог був чуйним психологом, зазначала Н. К. Крупська, який умів би побачити, підгледіти, що робиться у душі дитини.
Особливо зростав значення даних вікової психології в світлі поставлених XXV з’їздом КПРС завдань дальшого розвитку системи народної освіти, розширення мережі дошкільних, шкільних і позашкільних закладів, підвищення рівня їх навчально-виховної роботи, дальшого поліпшення трудового, морального, ідейно-політичного виховання учнів середніх загальноосвітніх і професійно- технічних шкіл, якості підготовки і перепідготовки учительських кадрів, забезпечення готовності молодого покоління до активпої участі в науково-технічному прогресі нашої країни, в будівництві комуністичного суспільства.
Психічний розвиток здійснюється ступінчасто. Кожен віковий ступінь жаття й діяльності індивіда робить свій вклад у його формування як особистості майбутнього громадянина. Щоб успішно керувати цим процесом, треба стежити за тим, як він проходить, як вихованці сприймають поставлені перед ними цілі й завдання, як вони їх усвідомлюють, як виконують навчальні й інші завдання, на які труднощі натрапляють і як їх переборюють, які взаємовідносини складаються у дітей з учителями, вихователями та між собою, як ці відносини впливають на психічний розвиток кожпого вихованця.
Вікова психологія допомагає педагогам вивчати учнів, навчаючи й виховуючи їх, і на основі цього вивчення поліпшувати методи навчання й виховання. Знання вікових та індивідуальних особливостей вихованців— необхідна умова взаєморозуміння між ними і вихователями. Знання вікових та індивідуальних особливостей учнів, зокрема їх нахилів, інтересів, здібностей, характерологічних рис — основа індивідуалізації й диференціації навчально-виховного процесу,, забезпечення його ефективності щодо кожного учня, одна з передумов педагогічного такту учителя, майстерності керування становленням підростаючої особистості з її неповторною індивідуальною своєрідністю.
Вікова психологія служить справі професійної орієнтації і консультації молоді, її підготовки до свідомого вибору професії, справі оргапізації різних видів позашкільної діяльності (дослідницької, технічної, читацької, спортивної тощо), а також оздоровлення молодого покоління.