6. Характеристика первісної комунікації

Знання про світ у первісної людини були зумовлені рівнем розвитку виробничих сил, характером праці, досвідом. Головні риси первісної культури - міф і ритуал. Міф часто супроводжували дії, які перетворилися на обов'язкові та стали ритуалом. Сукупність міфів складає міфологію. У первісній міфології зливаються початки мистецтва, релігії та уявлень про природу і суспільство.

Як одна з основних ознак суспільства мова почала формуватися на етапі появи первісної людини. За однією з гіпотез, це було тривале поступове перетворення біологічно зумовлених неусвідомлюваних інстинктивних вигуків в осмислені звукові засоби комунікації давніх людей. Припадало воно в основному на другу половину неандертальської фази розвитку людини (мустьєрська епоха в кінці раннього палеоліту, бл. 200-50 тисячоліть тому). Становлення мови в первісному суспільстві було закономірно підготовлене важливими об’єктивними передумовами соціального і біологічного характеру. Вирішальною соціальною передумовою був поступовий перехід до справжньої трудової діяльності, пов’язаної з виготовленням знарядь праці. Суспільний характер праці, необхідність координації дій учасників трудового процесу викликали потребу в свідомому застосуванні певних звукових сигналів. Іншою об’єктивною передумовою формування мови була здатність предка людини відтворювати ряд спадково закріплених вигуків, які інстинктивно пов’язувалися з певними типовими для стада істотними життєвими ситуаціями — небезпекою, появою здобичі, зміною напряму руху тощо. Поступово такі вигуки почали свідомо застосовуватися первісної людьми у зв’язку з відповідними діями, спочатку в самій трудовій ситуації, а згодом і поза нею як її позначення. Припускають, що до початку розвитку звукової мови на основі інстинктивних вигуків, а частково й пізніше, предки первісних людей протягом тривалого часу (можливо, 2 — 3 млн. років) спілкувалися за допомогою жестів. Потім урізноманітнення видів праці і пов’язаних з ними трудових ситуацій привело до свідомого варіювання вигуків і розширення їхньої кількості.

До нас не дійшли ніякі документальні свідоцтва того, які були засоби комунікації в стадах австралопітеків, пітекантропів і неандертальців, тим більше немає ніяких прямих даних про формування і перших етапів розвитку достовірно людського мислення.

Приблизно 60 років тому Микола Марр, радянський лінгвіст, філолог, історик культури, навіть етнограф і археолог, висунув і намагався обґрунтувати ідею кінетичної мови — мови жестів, яка була нібито властива якнайдавнішому первісному людству і передувала звуковій мові.

Проте цю теорію розкритикували і визнали ненауковою. Та все-таки логічно, що звуковий матеріал мови вимагав часу для свого розвитку, а суспільні відносини, що народжуються, потрібно було обслуговувати, в цих умовах жест набував сенс, ніс якесь повідомлення, виникла поступово сукупність жестів з певними прив'язаними до них сенсами, що утворила дозвуковий етап в розвитку мови. Та все ж гіпотеза кінетичної мови має один крупний недолік — мова жестів не дистанційна і не придатна в темряві, цим її функціональні можливості відразу ж різко обмежуються.

Якщо говорити про безпосередню основу звукової мови у давніх людей, то вона утворена вокалізом, у якому виділяються звуки, що виражають загрозу, лють, страх та інші емоції, а також так звані життєві шуми, які мавпи видають постійно, але які пов'язані більше з їх емоційним станом, задоволенням від їжі, наприклад, і не несуть інформативного навантаження окрім того, можливо, що всі члени стада, поки видаються по черзі ці звуки одним за іншими членами стада, відчувають себе в безпеці.

Мова і комунікація, що зароджувалася в первісному суспільстві, повинна була обслуговувати суспільні відносини, що формуються. Поступово росла лексика мови і удосконалювалася його операційна сфера, тобто та робоча частина мови, за допомогою якої все більш тонко виражаються відносини між мовними засобами, поняттями.

А ще комунікації сприяло мистецтво, малюнки в печерах і т.д. Так люди могли передавати інформацію іншим людям або новим поколінням.