12. Особливості політичної комунікації сьогодні.

У узагальненому вигляді теорія політичної комунікації розглядає такі комплекси проблем:

1) суть і особливості будівлі та функціонування різноманітних коштів політичної інформації: промови, жестикуляції, друку, засобів. Відповідно, вивчаються діяльність комунікативних мереж, за принципом: “відправник - переробник - адресат політичної інформації”, проблеми взаємодії мовних і електронних каналів інформації, владного контролю за ЗМІ й ін.;

2) розробка й вдосконалення знаковою, символічною і семіотичної систем дляполитико-коммуникативних передач, способи шифровки і дешифрування політичної інформації, створення різних політичних міфологем, символічних, рекламних і пропагандистських образів і сюжетів;

3) соціально-політичні наслідки інформаційного на поведінку і діяльність суб'єктів політики, формування суспільної думки, протягом електоральних процесів, політичне управління суспільством.

Політична комунікація передбачає не односторонню спрямованість сигналів від еліт до масі, а весь діапазон неформальних комунікаційних процесів у суспільстві, які мають різний впливом геть політику. Політичне життя у суспільстві неможлива без усталених методів політичної комунікації.

Існують три основних способи комунікації: через неформальні контакти, суспільно-політичні організації (інститути), засоби інформації. До них вважати і особливі комунікативні ситуації чи дії (вибори, референдуми тощо.). У політичній комунікації зазвичай справа мають із написаним чи що їх вимовляють словом, але вона може відбуватися і з допомогою будь-якого знака, символу і сигналу, з якого передається сенс. Отже, до комунікації треба вважати і символічні акти - найрізноманітніші, такі як спалення повістки про заклику до армії, участь у виборах, політичне вбивство чи відправлення каравану судів у плавання усьому світові.

У значної своєї частини політична комунікація становить сферу компетенції спеціалізованих установ та інститутів, як-от засобу масової комунікації, урядові інформаційні агентства чи політичні партії. Проте вона можна знайти у будь-якій обстановці соціального спілкування, від розмов із оку на очей до обговорення у палатах національного законодавчого органу.

>Сущностной стороноюполитико-коммуникационних процесів є передача, переміщення, оборот політичної інформації. Під політичної інформацією розуміються дані про політику, якими обмінюються (збирають, зберігають, переробляють, поширюють й використовують) “джерела” і “споживачі” - взаємодіючі, у суспільстві індивіди, соціальні групи, верстви, класи.

Політична інформація є сукупність знань, відомостей, повідомлень про явищах, фактах та події політичної сфери суспільства. З її допомогою передаються політичний досвід, знання, координуються зусилля людей, відбувається їх політична соціалізація і адаптація, структурується політичне життя.

З допомогою комунікації передається три основних типи політичних повідомлень: спонукальні (наказ, переконання); власне інформативні (реальні чи вигадані відомості); фактичні (відомості, пов'язані з впровадження та підтриманням контакту між суб'єктами політики). Політична комунікація постає як специфічний, вид політичних відносин, з якого домінуючі у політиці суб'єкти регулюють виробництво і розповсюдження суспільно-політичних ідей свого часу.