2. Місто Перечин

Перечин — центр Перечинського району. Розташоване на річці Уж. Засноване у XIV столітті. Уперше згадується в 1427 році. Статус міста з 2004 року.

Місто складається з 41 вулиці, 2 площі, 6 провулків. Населення 6700 чоловік, що проживають на території 7,45 км². Це в основному українці, крім них ще проживають росіяни, словаки, угорці, німці, італійці, цигани та інші національності і народності.

В районному центрі зосереджено основну інфраструктуру Перечинщини. Тут діють понад півтора десятка підприємств, філії 5 банків, 2 кредитні спілки, розвинена торговельна мережа, ряд закладів побутового обслуговування населення.

Є декілька думок про походження назви міста. Недалеко від центру міста в ріку Уж вливається Тур'я — річка, що вінчає Турянську долину. За однією із версій, можливо, саме перетин цих двох гірських водних артерій і послужив основою для походження назви міста.

Але існують ще й інші думки щодо її походження. Зокрема, від прізвища землевласника — магната Переча. Дехто вважає, що від слова «перечити»(вирішувати спірні питання між мешканцями сусідніх сіл), або ж від слова «перечиняти»(заново переробляти). Є ще одна оригінальна версія: здавна село поділяли на дві частини — «верхній кінець» та «нижній кінець». Саме нижню частину іменували прашницею, тобто висушеним болотом, яке при пересуванні по ньому значної кількості людей чи худоби здіймало велику, далеко видиму куряву. Отож дозорцям Невицького замку прашниця «перич» (спочатку) давала сигнал про наближення можливої небезпеки. Якби там не було, але ймення села явно слов'янського походження, а кожна з версій має право на самостійне існування.

Задокументована історія Перечина починається ХІІІ ст. Вперше в 1399 році Перечин згадується як населений пункт, що входить до складу Ужгородської домінії Другетів.

В XVI–XVII ст. ст. Перечин у складі Ужанської жупи входив до Імперії Габсбургів. Пригноблені перечинці брали активну учать у повстаннях 16 -17 ст. на чолі Волкаєм, М. Пастеляком, І. Бецою. З 1671 р. Перечин став центром дистрикту Тур’янської долини, до якого увійшли сім навколишніх сіл. У 1692-1693 р. село постраждало від нашестя сарани, а в 1700-1703 рр.неврожайні роки – жителі села вмирали від голоду та спалахів холери.

Після поразки визвольної війни проти Габсбургів, колишні володіння М. Берчені конфіскували на користь австрійської казни, а всі кріпосні повинності виконувалися на користь Ужгородської казенної домінії. До 18 ст. Перечин був досить бідним селом. У 1831, 1873-х рр. у селі спалахує епідемія холери, а в 1881 р. – скарлатини. У географічному словнику Угорщини 1839 р. Перечин згадується так: “Руське село в Ужанському комітаті… 70 – римо-католиків, 759 – греко католиків, 76 – євреїв. Греко-католицька парохіальна церква. Добувається мармур і вапняк. Надвірна контора. Землевласник – державна казна”.

У другій половині XIX ст. містечко, як і все історичне Закарпаття, входило до складу Австро-Угорщини; на початку XX ст. стало центром Перечинського округу (повіту) у складі Ужанської жупи. У 1872 р. в Перечині відкрито початкову школу. В 1903 р. населення села налічувало понад дві тисячі чоловік.

У 1902 р. утворилася перечинська римо-католицька громада. Віряни не мали свого храму, тому змушені були відвідувати греко-католицький храм св. Миколая, споруджений на г. Гурка. Лісохімзавод сприяв будівництву римо-католицького костелу св. Августина. 

У 1905 р. італієць Франческо Гайотто придбав земельну ділянку біля підніжжя г. Гурка під будівництво костелу, завод виділив на будівництво 10 тис. крон, а решту грошей склали віряни. Костел було освячено в день св. Августина в 1906 р. Корпус церковного органу був виготовлений у середині 19 ст. а внутрішні частини у 1920 – 1939 рр. Храм мав тридільний вівтар – центральний присвячено св. Августину, правий – Ісусу, лівий – Пречистій Діві Лурдській. В архітектурному плані будівля костелу належить до еклектики, яка виникла у буржуазній Франції кін. 18-поч.20 ст.

Навесні 1918 р. до села почали повертатися з російського полону полонені, дезертири, поранені перечинці. У Перечині почав формуватися озброєний загін, який взяв під контроль весь округ. З хімзаводу вигнали ненависних майстрів і наглядачів. Жандарми і військові патрулі не моги нічого вдіяти. 14 січня 1919 р. Перечин окупувало чеське військо, але вже у квітні воно залишило село. Місцеві ліві намагалися встановити радянську владу, але невдовзі чехи повернулися. За нової влади відбулися позитивні зміни . 1928-30 р. збудовано школу на 400 учнів. Розгорнуло діяльність товариство “Просвіта”, а при ньому – драматичний гурток, хор, духовий оркестр.

У листопаді 1938 р. після Віденського арбітражу Перечин залишився у складі Карпатської Україні, а з березня 1939 р. село окупували війська генерала Горті, що стало для перечинців справжньою трагедією – було розстріляно вісім січовиків і просвітян. В пам’ять полеглих тут встановлено Меморіальний хрест. У травні 1942 р. у приміщенні міської школи та казарм влаштовано в’язницю, де утримувалося 600 ув’язнених. 27 жовтня 1944 р. Перечин зайняли радянські війська. Поки ситуація на кордоні була непевна, через село пройшли тисячі возів з утікачами – східняками, галичанами й закарпатцями, які втікали від радянського режиму. 1945-47 р. у районі діяла підпільна організація ОУН-УПА у складі 44 осіб. У 1946 р. в Перечині відкрито районну лікарню, утворено кооперативну спілку споживачів, відбудовано пекарню, запрацював лісопункт та районна друкарня, з’явилася районна газета. У 1947 р. створено артіль “Вапняк”, переобладнано телефонну станцію, у приміщенні колишньої синагоги відкрився будинок культури, а нині тут діє Ощадбанк. В 1947 р. Перечин отримав статусу селища і районного центру.

У 1955 р. розбудовується комплекс Перечинського лісгоспу. У 1959 р. на лісохімкомбінаті було споруджено висотну реторту, яка за своєю потужністю була найбільшою в СРСР і другою в Европі. Процеси періоду “перебудови” негативно позначилися на економіці Перечина. У 1985 р. почалася антиалкогольна кампанія, яка практично знищила місцевий соко-винний завод.

Перечин, як і всі закарпатські землі, аж до 1991 р. входив до Української РСР у складі СРСР. З 1991 р. — у складі Закарпатської області в незалежній Українській державі.