Пасивна лексика

Пасивна лексика — слова, які вийшли або виходять з активного вжитку, а також нові слова, недавно створені чи запозичені з інших мов — неологізми.

б) застарілі слова, причини їх появи, особливості функціювання; ЗАСТАРІЛІ СЛОВА — слова, а також їхні окр. значення та номінат. словосполучення, що на даному етапі розвитку мови вийшли із заг. вжитному етапі розвитку мови вийшли із заг. вжитку. За ступенем застарілості виділяють: 1) слова, що вже зовсім не вживаються в мовній практиці, напр., такі назви спорідненості, як братучадо, братанич, братичич, синовець ‘син брата’, сестричич, сестринець ‘син сестри’, нетій ‘племінник’; назви одиниць виміру —волока, корх, полуланок та ін.; 2) слова, що в сучас. мові вживаються рідко (належать до пасивного словника), з певними, переважно стиліст, настановами і здебільшого зрозумілі мовцям: брань ‘битва’, вікторія ‘перемога’, дука, панотець і паніматка як шанобливі назви батька і матері, ясновельможний і т. ін. Ряд З. с. або застар. значень лишається тільки в стійких словосполученнях: три чисниці до смерті (чисниця — три нитки), не йняти віри, нашогополку прибуло (полк — у знач, ‘сукупність людей, натовп’).

Неологі́зм (від грец. νέος — молодий, новий і λογισμός — судження, вислів) — новостворений термін, авторське слово або фраза, що перебуває в процесі входження в загальне використання і ще не включена до державної та загальновживаної мови.

Неологізми — категорія історично змінна, один з розрядів пасивного словника, тобто це одиниці, які ще не встигли ввійти (або вже не ввійдуть, оскільки, виникнувши, майже відразу ж і зникли) до активного слововжитку.

3. Класифікація лексики за стилістичним забарвленням: а) стилістично нейтральні слова; б) професійно-виробнича лексика; в) наукова та науково-технічна лексика; г) емоційно забарвлена лексика. ґ) специфічно-побутова лексика.

Тема: Лексичні норми у професійному мовленні 

Фразеологізм — семантично пов'язане сполучення слів, яке, на відміну від подібних до нього за формою синтаксичних структур (висловів або речень), не виникає в процесі мовлення відповідно до загальних граматичних і значеннєвих закономірностей поєднання лексики, а відтворюється у вигляді усталеної, неподільної, цілісної конструкції. Ще його називають «Крилатим висловом»

Фразеологія (від грецького phrasis - вираження, logos - вчення) — розділ мовознавства, в якому вивчаються лексично неподільні поєднання слів. Фразеологією називають також сукупність властивих мові усталених зворотів і висловів.

Об’єктом дослідження фразеології як розділу мовознавства є стійкі вислови, їх семантика, структура, походження, роль у мові, взаємозв’язок з іншими мовними одиницями, зокрема словом і реченням.

Фразеологія — сукупність зворотів і висловів (словосполучень, речень), фразеологізмів, властивих тій чи іншій мові.

Лексика (від дав.-гр. τὸ λεξικόν — сукупність слів якоїсь мови чи діалекту та словниковий склад мови письменника чи художнього твору^[1]) — словниковий склад мови. Наука, яка вивчає словниковий склад, називається лексикологією.

Полісемі́я (грец. πολυσημεία ‘багатозначність’) — багатозначність, наявність у мовній одиниці (слові, фраземі, граматичній формі, синтаксичній конструкції) кількох значень. Полісемія буває радіальною та ланцюжковою.

Антонімічний термін — моносемія або однозначність.

Наприклад, слово «драматургія» означає:

1. драматичне мистецтво;

2. сукупність драматичних творів письменника, літературного напряму, народу, епохи;

3. теорія побудови драматичного твору.

Метонімія (грец. μετωνυμία — перейменування) — це слово, значення якого переноситься на найменування іншого предмета, пов'язаного з властивим для даного слова предметом за своєю природою.

Наприклад, такий вислів, як «весь театр аплодував», містить у собі метонімію, виражену словом «театр». Це слово вжите тут не у прямому, а в переносному значенні, оскільки, кажучи так, ми маємо на увазі те, що аплодував не театр, а глядачі, які в ньому знаходилися. При цьому поняття «театр» і «глядачі» перебувають у тісному взаємозв'язку, виступаючи як близькі за самою своєю природою, реально, а не умовно, як це має місце в метафорі.

Метонімія часто ототожнюється з метафорою, або розглядається як її різновид. Арістотель не виокремлював метонімії з метафори. Як окремий троп метонімію вперше використав римський оратор І століття нашої ери Квінтіліан. На відміну від метафори, метонімічне зіставлення предметів відбувається не за ознакою їхньої подібності, а за ознакою їхньої суміжності, тобто належності їх до одного кола явищ, до понять одного порядку, пов'язаних часовими, просторовими, причинно-наслідковими та іншими від­ношеннями. Метонімія широко використовується у віршованому та прозаїчному мовленні як місткий зображувально-виражальний засіб.

Розрізняють такі різновиди метонімії:

1. Метонімія місця (в основі — заміщення назви об'єкта вказівкою на місце його знаходження). Наприклад: «Гомоніла Україна» (Т. Шевченко); «Борислав сміється» (І. Франко). Особливий випадок — заміна назви вмістимого вказівкою на предмет, що вміщує його: «Ми випили по кілька чарок, і моя голова з незвички трохи обважніла» (В. Підмогильний).

2. Метонімія часу (в основі — заміщення назви події вказівкою на час, коли вона відбувалася). Наприклад: «Як і колись, так і тепер ти // Не спромоглась на гарний плід» (В. Сосюра; йдеться про історію України).

3. Метонімія засобу (в основі — заміщення назви дії вказівкою на знаряддя, яким вона була здійснена). Наприклад: «Під дзвінкії струни гетьмани встають, // І прадіди в струнах бандури живуть» (Л. Боровиковський).

4. Метонімія належності (в основі — заміщення назви предмета вказівкою на ім'я його творця). Наприклад: «Ти довго Шекспіра перекладав сьогодні» (Є. Маланюк).

5. Метонімія матеріалу (в основі — заміщення предмета вказівкою на матеріал, з якого даний предмет зроблений). Наприклад: «Купив князь пісню Боянову, // возложив йому гривну золоту на шию — // срібні гуслі озолотив, // попліч свого злотокованого стільця // усоболях возсадовив» (І. Калинець).

Омоніми (від грец. homos - однаковий, опута - ім'я) - це слова, які однаково звучать, але мають різне значення. Явище омонімії - наслідок випадкового збігу звучання, у значенні ж два слова-омоніми не мають абсолютно нічого спільного, напр.: дід' - батьків або материн батько; дід² - будяк;дід³ - сніп соломи чи очерету; дід⁴ - їжа з пшона та борошна; дід⁵ - назва танцю; або стан¹ -стоянка; воююча сторона;стан² - талія; стан³ - умови, ситуація; стан⁴ - пристрій.

Джерелами омонімії є:

- випадковий збіг неспоріднених слів: деркач (птах) - деркач (віник); термін (слово) - термін (строк);

- розпад багатозначного слова: переказати (переповісти) - переказати (гроші); сісти (про людину) - сісти ( про батарейку);

- словотворчі процеси: винний (вина) - винний (вино); безділля (неробство) - безділля (відсутність долі); компостувати (компостер) -компостувати (компост); ІШС(Вища арбітражна комісія) -ВАК (Вища атестаційна комісія);

- збіг абревіатури та вже наявного в мові слова: СУМ (Словник української мови - сум (смуток); СТО(станція технічного обслуговування) - сто (100);

- збіг українського та іншомовного слова: лава (предмет для сидіння) - лава (з італ. - розплавлена вулканічна маса); клуб (диму) - клуб (з англ. - товариство, приміщення);

- засвоєння з різних мов: ліга (з франц. - асоціація) -ліга (з італ. -знак над нотами у вигляді дуги);клінкер (з нім.-спечені глиняні вироби у вигляді цегли) - клінкер (з англ. - вузький довгий спортивний човен).

Гі́перо-гіпонімі́я(від гр.hypér «над, поверх», hypó «під, внизу» і ónyma «ім'я») — родо-видові відношення в лексико-семантичній системі. Наприклад: береза, дуб, клен, явір, сосна — дерево; троянда, рожа, настурція, тюльпан, нарцис — квітка; корова, кінь, коза, вовк, лисиця, заєць — тварина.

Родові слова називають гіперонімами, а видові — гіпонімами.

Гіперо-гіпонімія близька до синонімії. ЇЇ навіть називають квазісинонімією (від лат.quasi «ніби, майже, немовби»), але на відміну від синонімії, яка допускає двосторонню заміну в тексті (першого синоніма на другий і навпаки), в гіперо-гіпонімії можлива тільки одностороння заміна — заміна гіпоніма на гіперонім. Наприклад: Він знайшов підберезовики. → Він знайшов гриби. Протилежна заміна тут неможлива, оскільки гриби можуть бути не тільки підберезовиками. Значення гіпоніма є складнішим, ніж значення гіпероніма, а представлений ним клас предметів — вужчим. Гіпоніми включають у себе зміст гіпероніма і протиставляються один одному певними семами. Так, слова троянда, рожа, настурція, тюльпан у своєму змісті мають спільне значення «квітка», але кожне з них протиставляється всім іншим за певними ознаками.

Паронімія (від др.-греч. παρα- - Приставка зі значенням суміжності, ὄνομα - "Ім'я") - подібність слів - паронімів за формою при відмінності за змістом. Також зазвичай помилкове вживання одного з них замість іншого. Наприклад адресат - адреси н т.

Паронімія пояснюється нетвердим знанням значення одного з слів або навіть обох, некомпетентністю говорить (пише) в тій сфері діяльності, звідки взято слово, а також парапраксісом (напр. застереження).

Деякі пароніми широко поширюються в мові і знаходять відображення в словниках. Наприклад, дієслово "порушувати" (від фр. bouder ), Що означає "дутися", "сердитися", "бути налаштованим проти чого-небудь", дуже часто вживається замість подібного дієслова "розбурхувати", і це значення занесено до словників.