3. Радіоекологічний моніторинг, його складові, завдання.

Проблеми організації радіоекологічного моніторингу. У складній радіаційній ситуації, що виникла після вибуху у 1986 р. четвертого енергоблоку Чорнобильської АЕС, виникла необхідність в інформації щодо просторово-територіального розподілу радіоактивного забруднення. Відразу після Чорнобильської катастрофи урядом України була прийнята програма:

• оцінки вмісту радіонуклідів у ґрунтах територій, прилеглих до ЧАЕС;

• комплексного аналізу радіологічної інформації щодо стану водних екосистем басейну р. Дніпра;

• забруднення атмосферного повітря;

• контролю стану ядерного реактора та ін.

До виконання цієї програми були залучені науково-дослідні організації і установи, що володіють досвідом та відповідним обладнанням для радіоекологічного контролю. Однак на першому етапі радіоекологічні дослідження проводили, керуючись різними теоретичними і методичними підходами, що спричиняло до одержання практично несумісних кінцевих результатів і даних.

Критично оцінюючи помилки, яких припустилися підрозділи Національної академії наук, Державний комітет гідрометеорології, інші державні і наукові відомства України, була розроблена уніфікована методика відбору радіаційних промірів, визначення активності радіонуклідів, аналізу отриманих даних. На її основі створена дієва мережа радіоекологічного моніторингу 60-кілометрової зони довкола ЧАЕС, контролю радіаційного стану поверхневих і підтемних водних екосистем, підготовлене програмне геоінформаційне забезпечення, необхідне для прогнозу поводження радіонуклідів у системі водойм дніпровського каскаду, моніторингу біоценозів, сільськогосподарської продукції, медико-демографічного стану населення.

Разом з тим головним недоліком усіх попередніх моніторингових робіт була їхня роз'єднаність, відсутність взаємодії радіометричних спостережень і їхньої чіткої просторової прив'язки, що не давало можливості зводити й робити повторний контроль здобутих даних. Залишалося невиконаним головне завдання радіоекологічних досліджень, а саме – комплексність оцінки стану екосистеми, зокрема й характер впливу радіації на екосистеми і людину, та можливість адекватного інтегрування вихідних даних. Унаслідок багатьох політичних і економічних причин плановане на початку робіт з ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи створення єдиного інтегрованого банку радіоекологічних даних на Україні, в Білорусії і Росії не виконане й сьогодні.

Радіоекологічний моніторинг на Україні здійснюється з метою комплексної оцінки впливу нової техногенної радіогеохімічної провінції, що виникла в результаті Чорнобильської катастрофи, на екологічну ситуацію в зоні сильного радіоактивного забруднення і в Україні в цілому.

У структурі державної системи радіометричного контролю виділяються три функціональних типи радіоекологічного моніторингу: базовий (стандартний), кризовий (оперативний) і науковий (Чорнобильська..., 1996).

Базовий моніторинг проводиться систематично з оптимально вибраною кількістю радіоекологічних параметрів. Його здійснюють за допомогою мережі пунктів спостереження, яка охоплює всю територію країни, включаючи служби радіаційного контролю на ядерному виробництві.

Кризовий моніторинг формується на основі діяльності територіальних служб спостереження і контролю радіоекологічних параметрів навколишнього середовища на територіях, де виникли несприятливі радіологічні ситуації.

Науковий моніторинг призначений для науково-методичного забезпечення всіх рівнів державної системи радіоекологічного контролю в Україні, створений з метою детального аналізу окремих показників природного середовища, для прогнозування довгострокових наслідків порушення екологічної рівноваги, виявлення тенденцій зміни і синергізму антропогенного впливу на довкілля тощо. Його реалізують координуючі структури на базі науково-дослідних закладів, які розробляють методи та програми радіологічних досліджень.

Залежно від розмірів досліджуваних територій, а також характеру об'єктів антропогенної діяльності і розв'язуваних завдань моніторингові роботи виконуються на різних масштабних рівнях:

національний (масштаб 1 : 1 000 000 - 1 : 500 000), коли оцінюється радіаційна ситуація в цілому по країні;

регіональний (масштаб 1 : 200 000 - 1 : 100 000), що охоплює великі природні територіальні одиниці (регіони) чи їхні частини в певних природних або адміністративних межах;

локальний (масштаб 1 : 50 000 - 1 : 25 000) застосовується під час дослідження урбоекосистем та надто забруднених промислових районів;

детальний (масштаб 1 : 10 000 - 1 : 2 000 і крупніше), спрямований на вивчення елементів урбоекосистеми та інших природно-техногенних систем нижчих порядків.

Головними завданнями радіоекологічного моніторингу вважають:

1) спостереження і контроль за станом забрудненої радіонуклідами зони відчуження, окремих, особливо небезпечних компонентів довкілля, і розробка заходів щодо зниження їхньої небезпеки;

2) вивчення стану об'єктів природного середовища, згідно з параметрами, що характеризують радіаційну ситуацію у забрудненій зоні і за її межами;

3) виявлення тенденцій зміни рівнів забруднення довкілля в зв'язку з функціонуванням екологічно небезпечних радіаційно-ядерних об'єктів і під час реалізації реабілітаційних заходів на забруднених територіях;

4) аналіз тенденцій зміни показників здоров'я населення, що проживає на забруднених радіонуклідами територіях;

5) геоінформаційне забезпечення прогнозу радіаційної ситуації у зоні відчуження і в Україні в цілому.

Радіоекологічний моніторинг в Україні здійснюється згідно з його науково-обґрунтованими розділами, які формують основні напрями досліджень:

• моніторингу ландшафтно-геологічного середовища з метою одержання базової інформації щодо оцінки і прогнозу загальної радіаційної ситуації на забруднених радіонуклідами територіях та їхнього впливу на екологічну обстановку;

• моніторингу стану ґрунтового покриву, рослинного і тваринного світу;

• моніторингу поверхневих, ґрунтових та підземних водних екосистем;

• моніторингу природоохоронних територій;

• моніторингу локальних джерел існуючого і потенційного радіоактивного забруднення;

• медичного й санітарно-гігієнічного моніторингу.