Радіоекологічна ситуація в Україні внаслідок вибуху Чорнобильської аес.
Глобальної шкоди людству загалом завдала аварія , яка сталася 26 квітня 1986 року на Чорнобильській АЕС. За масштабами викиду вона не мала аналогів у світі. У результаті викиду в атмосферу великої кількості радіонуклідів відбулося забруднення навколишнього середовища (повітря, ґрунтів, природних вод, рослинного і тваринного світів), стійке довготривале радіоактивне забруднення територій радіонуклідами цезію, стронцію та плутонію.
Внаслідок катастрофи на ЧАЕС була забруднена територія 74 районів в 12 областях України загальною площею 6, 7 млн. га с/г угідь.
У грудні 1991 року ВР прийняла закони України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи” та “Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок чорнобильської катастрофи”. Відповідно до цих законів, у межах забруднених площ виділяють чотири зони:
— зона відчуження — територія, з якої здійснено евакуацію населення в 1986 p.;
— зона безумовного (обов'язкового) відселення — територія, де відбулося інтенсивне забруднення довгоживучими радіонуклідами, з щільністю забруднення ґрунту ізотопами цезію від 555кБк/км2та вище, або стронцію від 111кБк/км2 та більш, або плутонію від 3,7 кБк/км2 та вище, де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів може перевищити 5,0 мЗв (0,5 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період;
— зона гарантованого добровільного відселення — територія з щільністю забруднення ґрунту ізотопами цезію від 185 до 555кБк/км2, або стронцію від 5,5 до 111 кБк/км2, або плутонію від 0,37 до 3,7кБк/км2, де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів може перевищити 1,0 мЗв (0,1 бер) за рік понад дозу, яку вона отримувала у доаварійний період;
— зона посиленого радіоекологічного контролю — територія з щільністю забруднення ґрунту ізотопами цезію від 37 до 185 кБк/км2, або стронцію від 0,74 до 5,55 кБк/км2, або плутонію від 0,185 до 0,37 кБк/км2 за умови, що розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів перебільшує 0,5 мЗв (0,05 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період.
Найбільш забрудненими були території Київської, Житомирської, Чернігівської, Рівненської, Черкаської та Вінницької областей.
Чорнобильська зона відчуження — частина України, забруднена радіонуклідами внаслідок Чорнобильської катастрофи. Ці землі вилучено з народногосподарського обігу. Зона має особливу форму управління, яке здійснює адміністрація зони. Площа зони становить 2044 км2, на ній розташовано два міста (Прип'ять і Чорнобиль) та 74 села. Сільська та міська забудови займають 4—5 % площі, промислові споруди та шляхи — 5, ліси — майже 45, залужені поля — близько 30, луки — 10 %, 8 % території заболочено, 2 % займає акваторія Київського водосховища. У зв'язку з можливим виносом радіонуклідів за межі зони, розвиток природних процесів у її ландшафтах становить потенційну небезпеку для усієї країни. Відповідно до Концепції Чорнобильської зони відчуження на території України було проведено зонування території зони за виробничим принципом з урахуванням видів діяльності в її різних частинах, нерівномірності забруднення, розміщення виробництв та елементів інфраструктури, а саме:
— ближня зона охоплює територію, розташовану в межах 5 км радіуса навколо ЧАЕС. Проведення радіаційно небезпечних робіт здійснюється за програмами, погодженими з органами Державного санітарного нагляду;
— дальня зона охоплює територію в межах 5—ЗО км навколо об'єкта "укриття". Роботи тут виконуються за щомісячними планами-графіками; здійснюється регулярний радіаційний і дозиметричний контроль;
— осельна зона — частина міської території м. Чорнобиль, на якій розташовані гуртожитки, об'єкти громадського харчування і торгівлі, соціально-культурного та медико-санітарного призначення;
— зона спеціального режиму охоплює територію вахтового селища Зелений Мис;
— відокремлені ділянки зони відчуження — території населених пунктів, жителі яких були евакуйовані.
Радіаційний моніторинг зони відчуження здійснює Державне спеціалізоване науково-виробниче підприємство "Чорнобильський радіоекологічний центр", що є структурним підрозділом Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.
Забруднення територій у зв'язку з Чорнобильською катастрофою дуже неоднорідне, часто навіть у межах окремого населеного пункту. Забруднені території розрізняються типами ґрунтів, етнічними, господарськими, соціальними аспектами життєдіяльності людей, які на них проживають. Загалом це зумовило дуже складні особливості формування доз опромінення.
Опромінилися від викиду радіоактивних речовин мільйони осіб. Наприклад, в Україні 3,4 млн осіб постраждали внаслідок катастрофи. Згідно з оцінками різних фахівців, найбільш очікувані дози опромінення, що накопичуватимуться протягом 70 років (з 1986 до 2065 p.), людей, які проживають на найзабрудненіших територіях, становитимуть майже 160 мЗв. У період 1996—2056 рр. очікувані дози опромінення населення, яке мешкає в районах зі щільністю забруднення 185—555 кБк/м2, складуть близько 5-20 мЗв. Разом із тим, у місцевостях, де коефіцієнти переходу радіонуклідів із ґрунтів у рослинність особливо високі, тільки внутрішнє опромінення населення може перевищити 50 мЗв за 70 років.
Для значної частини населення, яке проживає на радіоактивно забрудненій території, за весь післяаварійний період вже реалізовано майже 90 % дози за все життя (70 років проживання на забруднених територіях). Нині та протягом наступних 10—20 років основним дозоутворювальним радіонуклідом є й буде цезій-137, що формує майже 90 % всієї дози опромінення.
За 20 років після катастрофи внаслідок природних процесів та протирадіаційних заходів, які застосовуються, радіаційна ситуація на забрудненій території України поліпшилася. Проте у зв'язку з великими періодами напіврозпаду радіоактивні речовини зберігатимуться в навколишньому середовищі упродовж багатьох десятиліть. Тому ще декілька поколінь людей піддаватимуться хронічному опроміненню іонізуючою радіацією в малих дозах.
Уряд України, уряди країн "Великої вісімки" та Комісія Європейського Співтовариства виробили спільний підхід до розробки і реалізації Всеохоплюючої програми для підтримки рішення України щодо закриття Чорнобильської АЕС.
У грудні 1990 р. на 45-й сесії Генеральної Асамблеї ООН прийнято резолюцію про міжнародне співробітництво у справі пом'якшення і подолання наслідків Чорнобильської катастрофи. На її виконання в рамках ООН було створено комітет і робочу групу відповідної спрямованості, а заступника Генерального секретаря ООН призначено координатором із питань Чорнобиля. У травні 1993 р. у Мінську сформовано чотиристоронній координаційний комітет (до його складу увійшли керівники "чорнобильських" відомств трьох країн), який очолив заступник Генерального секретаря ООН.
З 90-х років XX ст. до справи щодо подолання наслідків катастрофи залучилися країни Європи. У 1995 р. в Україні здійснювалося майже 50 проектів і програм, у фінансуванні яких брали участь міжнародні організації й окремі країни. Це, насамперед, Міжнародне агентство з атомної енергії (МАГATE), Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ), Програма ООН з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО), Європейська Комісія, інвестори зі США, Німеччини, Швейцарії, Швеції, Канади, Японії. Наприклад, ЮНЕСКО ініціювала та фінансово підтримала створення у Славутичі, Бородянці та Іванкові центрів соціально-психологічної реабілітації населення, яке потерпіло від аварії.
Отже, на основі викладеного вище можна зробити такі висновки:
— загалом у зоні відчуження спостерігається незначне покращення радіаційного стану, що зумовлено фіксацією радіоактивних речовин верхніми шарами ґрунту;
— вміст радіонуклідів у повітрі приземного шару атмосфери зони не перевищує значень установлених для зони відчуження ЧАЕС контрольних концентрацій;
— питна вода на промислових підприємствах і в населених пунктах, розташованих у зоні відчуження та зоні безумовного відселення, перебуває у межах норми;
— головними джерелами радіоактивного забруднення довкілля е ставок-охолоджувач ЧАЕС, а також пункти тимчасової локалізації радіоактивних відходів;
— простежується суттєве зменшення виносу радіоактивних речовин із зони відчуження в акваторію Київського водосховища.
Отже, видобування і переробка уранових руд, атомна енергетика і промисловість та інші джерела радіації в країні — потенційні чинники ядерної й радіаційної небезпеки в Україні. Незважаючи на це, можна зазначити, що внаслідок передбачуваних загальнонаціональних державних заходів з метою зменшення радіоактивного забруднення радіоекологічна ситуація поступово поліпшується, а радіаційні ризики для населення зменшуються.