Данила Галицького

Після загибелі в 1205 р. князя Романа Мстиславича Галицько-Волинська держава не лише на кілька десятиліть утратила єдність, а й стала ареною кривавих міжусобиць та збройних нападів зовнішніх ворогів. Проти зміцнення великокнязівської влади виступали верхівка галицького боярства, окремі удільні князі та правителі Угорщини і Польщі.

Насамперед смертю Романа Мстиславича скористалися галицькі боярські угруповання, які позбавили його малолітніх синів Данила і Василька князівського престолу. Натомість вони запросили на князювання до Галича Володимира, Романа і Святослава Ігоровичів (1206—1212), сподіваючись, що! ті будуть слухняними виконавцями їхньої волі. Коли цього не сталося, бояри, заручившись підтримкою угорців, захопили й повісили Ігоровичів. А далі пішли на безпрецедентне порушення середньовічного права — проголосили князем провідника боярства Володислава Кормильчича (1213—1214).

Своїми зухвалими діями боярська олігархія фактично спровокувала втручання в українські справи Угорщини й Польщі, які проголосили королем Галичини 5-річного угорського королевича Коломана (1214—1219). У 1219 р. галичани виступили проти угорців і запросили на престол новгородського князя Мстислава Удатного (1219—1227), який з допомогою повсталих міщан вигнав загарбників з Галича. Проте незабаром і він опинився під впливом боярської знаті.

Тим часом Романовичі, зміцнівши, відновили внутрішню єдність Галицько-Волинської держави під зверхністю Данила Романовича, прозваного Галицьким (1238—1264). Навесні 1238 р. Данило Галицький розгромив тевтонських рицарів під Дороги-чином, а в 1239 р. оволодів Києвом. Здавалося, відродження колишньої державної могутності — лише справа часу. Та на заваді здійсненню широких політичних планів стали монголо-татарські орди, які на поч. 1241 р. вдерлися в Галичину і на Волинь, знищуючи населення та руйнуючи все на своєму шляху.

Після відходу монголо-татар Данило Романович зіткнувся ще з однією проблемою — черговим свавіллям галицьких бояр, які запросили на престол представника чернігівської династії Ростислава Михайловича. Та в 1245 р. законний правитель у битві під Ярославом ущент розгромив Ростислава разом із військом його союзників — угорців, поляків та загонами бунтівливого боярства. У 1245 р. Данило, також, щоб уберегти династичні володіння від повторного ворожого плюндрування, змушений був визнати васальну залежність від Золотої Орди.

Формальне визнання залежності від хана давало галицько-волинському князеві можливість виграти час для збирання сил та підготовки вирішального удару по золото-ординцях. Із подвоєною енергією береться він за відбудову держави, зокрема, переносить столицю зі зруйнованого Галича до Холма, веде оборонне будівництво, закладає м. Львів.

Прагнучи визволити українські землі від монгол о-татар, Данило Галицький налагоджує союзницькі відносини з Польщею, Угорщиною, Владимиро-Суздальським князівством, зміцнює їх династичними шлюбами. Однак до очікуваних наслідків ці кроки не привели, оскільки Захід не мав наміру серйозно прилучатися до збройної боротьби проти ворога.

Ще однією спробою князя Данила знайти спільників у боротьбі проти золото-ординців були його зносини з Папою Римським. Розбіжності між ними полягали в тому, що український правитель погоджувався передати свої володіння під церковну юрисдикцію Риму, але за умови організації хрестових походів проти Золотої Орди, тоді як Пана виступав з ідеєю не активної боротьби, а лише формування оборонного фронту для захисту Західної Європи від монголо-татарських набігів.

У 1253 р., коли Данило Галицький остаточно вирішив розпочати активну боротьбу проти загарбників, його підтримав Папа Римський, заявивши про організацію анти-ординського хрестового походу. Тому галицько-волинський князь погодився на коронування та об'єднання церков.

Коронування Данила Романовича і надання Галицько-Волинському князівству статусу королівства істотно піднесло авторитет української держави серед європейських народів. Однак сподівання, що католицька Європа допоможе, не справдилися. Тому Данило розриває угоду про унію і вирішує власними силами воювати проти монголо-татар. Уклавши військовий союз із Литвою, він протягом 1254—1255 рр. здобуває міста, що піддалися татарам у т.зв. Болохівській землі, та громить загони золото-ординців під Володимиром і Луцьком. Проте, невдовзі ситуація ускладнилася й у 1259 р. під тиском величезного ординського війська Данило Галицький змушений був зруйнувати укріплення найбільших фортець королівства. Лише Холм не скорився і зберіг свої фортифікації.

В останні роки свого життя король Данило знову повернувся до ідеї створення анти-ординської коаліції, докладаючи до її реалізації чималих зусиль. Але вони, як і раніше, не увінчалися успіхом. Невдачі лягли на нього важким тягарем, підірвали здоров'я і, зрештою, в 1264 р. призвели до смерті. Так закінчилося життя видатного правителя, дипломата і полководця, який багато зробив для економічного й культурного піднесення країни, проводив активну зовнішню політику, був єдиним серед руських правителів XIII ст., кому неодноразово вдавалося перемагати монголо-татарські орди.