- •3. Формування централізованої держави на чолі з Києвом. Перші князі, їх зовнішня і внутрішня політика
- •4. Запровадження християнства на Русі та його значення.
- •5. Піднесення та розквіт Київської Русі. Володимир Великий та Ярослав Мудрий
- •6. Русь-Україна у період політичної роздробленості: причини та наслідки
- •7. Боротьба Русі-України з монголо-татарською навалою
- •8. Утворення Галицько-Волинського князівства. Князь Роман Мстиславич
- •Данила Галицького
- •9. Литовсько-Руська держава: формування, устрій, суспільно-політичні відносини
- •10. Польська експансія на українські землі в другій половині XIV — середині XVII ст. Люблінська унія
- •11. Берестейська унія, її причини та наслідки
- •12. Зародження українського козацтва: причини та сутність. Реєстрові козаки
- •13. Запорізька Січ — вільна козацька республіка
- •14. Українське козацтво в боротьбі з турецько-татарською експансією. Петро Сагайдачний
- •15. Козацько-селянські повстання першої половини XVII ст.
- •16. Причини та передумови національно-визвольних змагань українського народу під проводом Богдана Хмельницького
- •17. Хід національно-визвольної війни в 1648-1649 рр. Становлення Української козацької держави.
- •18. Воєнні дії між Україною і Польщею в 1650—1653 рр. Білоцерківський договір. Битва під Батогом
- •19. Українсько-московська угода 1654 р., її причини та наслідки
- •20. Розвиток подій Української національно-визвольної війни в 1654-1657 рр.
- •21. Руїна і криза української державності. Розчленування України на Лівобережну та Правобережну.
- •22. Гетьманування Івана Мазепи.
- •23. Гетьман Пилип Орлик та його Конституція
- •25. Остаточна ліквідація автономного устрою України в другій половиш XVIII ст.
- •26. Правобережні та західноукраїнські землі в другій половині XVII — XVIII ст. Гайдамацький та опришківський рух
- •27. Політика російського царизму на українських землях наприкінці XVIII — першій половині XIX ст.
- •28. Соціально-економічне та політичне становище західноукраїнських земель наприкінці XVIII — у першій половині XIX ст.
- •29. Початки національного відродження в Наддніпрянській Україні наприкінці XVIII — першій половині XIX ст.
- •30. Зростання національної свідомості в Західній Україні в першій половині XIX ст.
- •31. Революція 1848 р. Та її вплив на розвиток західноукраїнських земель.
- •32. Україна в умовах російських реформ другої половини XIX ст.
- •33. Український національний рух у Російській імперії в другій половині XIX ст.
- •34. Соціально-економічний розвиток України у складі російської імперії в у другій половині XIX ст.
- •35. Піднесення суспільно-політичного та національного руху на західноукраїнських землях у другій половині XIX ст.
- •36. Соціально-економічний розвиток України у складі Росії на початку хх ст.
- •37. Український національний руху в Західній Україні в 1900—1914 рр.
- •38. Суспільно-політичне життя в Наддніпрянщині у 1900-1914
- •39. Україна в Першій світовій війні.
- •40. Утворення Української Центральної Ради та її діяльність. І і II Універсали
- •41. Проголошення Української Народної Республіки. Війна Радянської Росії проти унр
- •42. Брестський мир. Розпуск Центральної Ради
- •43. Українська Держава гетьмана Павла Скоропадського
- •44. Діяльність Директорії унр
- •45. Західно-Українська Народна Республіка
- •46. Встановлення радянської влади в Україні. Політика «воєнного комунізму».
- •47. Голод 1921—1923 рр. В Україні, його причини і наслідки
- •48. Україна за років нової економічної політики
- •49. Створення Союзу pcp і Україна
- •50. Індустріалізація в Україні та її наслідки
- •51. Здійснення колективізації сільського господарства в Україні
- •52. Голодомор 1932—1933 рр. В Україні, його причини та наслідки
- •53. Масові репресії в Україні у 1930-х роках
- •54. Західно-українські землі в 1920-1930-х рр.: соціально-економічний розвиток.
- •55. Суспільно-політичний рух і національно-визвольна боротьба на західноукраїнських землях у період польської окупації (1920—1930-ті роки). Діяльність політичних партій
- •56. Західна Україна в 1939-1941 рр.
- •57. Початок радянсько-німецької війни. Встановлення нацистського окупаційного режиму в Україні
- •58. Радянський підпільний і партизанський рух в Україні в 1941-1944 рр.
- •59. Рух Опору проти нацистської окупації в Україні оун, упа
- •60. Визволення України від нацистських загарбників. Возз'єднання українських земель
- •61. Труднощі післявоєнної відбудови в Україні. Голод 1946—1947 рр.
- •62. Соціально-економічні та політичні процеси в Західній Україні в другій половині1940-х – на початку 1950-х рр..
- •63. Суспільно-політичне та економічне становище України в період хрущовської "відлиги".
- •67. Дисидентський рух в Україні
- •68. Суперечливість перебудовних процесів в Україні. Чорнобильська катастрофа та її наслідки
- •69. Зростання суспільно-політичної активності населення України наприкінці 1980-х — на початку 1990-х років
- •70. Україна в період від Декларації про державний суверенітет України до референдуму про її незалежність.
- •72. Соціально-економічний розвиток незалежної України
- •73. Українська національна символіка та її походження (герб, прапор, гімн)
- •74. Українська помаранчева революція 2004 р.
- •75. Зовнішня політика незалежної України
14. Українське козацтво в боротьбі з турецько-татарською експансією. Петро Сагайдачний
Однією з головних причин зародження козацтва була турецько-татарська експансія, що ставила під загрозу саме існування українців як нації. Ситуація ускладнювалася тим, що Україна не мала власної державності, а заходи урядів Литви та Польщі, пізніше Речі Посполитої, спрямовані на відсіч агресорам, були малоефективними.
Кримське ханство як держава існувало у 1449— 1783 рр. на землях Кримського півострова, пониззя Дніпра, ІІриазов'я та Прикубання. Ще в ХПІ ст. ця територія була захоплена монголо-татарами і ввійшла до складу Золотої Орди. У сер. XV ст. ханові Хаджі-Ґірею вдалося вийти з-під золотоординські зверхності створити власну державу зі столицею у м. Бахчисараї. У 1478 р., зваживши па могутність Туреччини та її присутність і вплив на півострові, Кримське ханство визнало васальну залежність від неї.
До певної міри Кримське ханство виконувало роль провідника турецької політики у Східній Європі. Його зовнішньополітичні акції зводилися до грабіжницьких набігів, у результаті яких найбільше страждали українські землі. Татари майже щороку, а інколи й по кілька разів на рік нападали на Україну, вбиваючи та захоплюючи в неволю місцеве населення, спустошуючи міста і села. Грабіжницькі промисли були для татар економічно необхідними, оскільки їхнє скотарське господарство було примітивним і не могло задовольнити нагальних потреб, тоді як торгівля людьми, здебільшого у Кафі, давала значні прибутки.
Живим муром від нападів турків і татар для України стало козацтво, яке вважало боротьбу проти "бусурманів" священним обов'язком. Спершу воно відбивало турецько-татарські напади, а зміцнівши й саме розгорнуло наступ на володіння Туреччини та її васала — Кримського ханства, де визволяло бранців, руйнувало фортеці, захоплювало значну здобич. Спершу переважали сухопутні походи, які набрали значних масштабів і стали регулярними. З часом запорожці активізують і чорноморські експедиції. Вже наприкін. XVI — на поч. XVII ст. козацький флот зріс до кількох сотень одиниць і, не вагаючись, нападав на турецькі фортеці й міста.
Гучна слава про запорізьких козаків ширилася по всій Європі, адже тодішня військова могутність Туреччини вважалася нездоланною. В Італії, Німеччині, Франції, Англії в той час вийшло понад десяток творів, присвячених військовому мистецтву запорожців. Багато держав, над якими нависла турецька загроза, шукали з ними зв'язків. Значною мірою козацькі успіхи були пов'язані з талановитим керівництвом гетьмана Петра Cагайдачного (бл. 1570—1622), який, за підрахунками дослідників, провів 60 боїв на суходолі та на морі й жодного не програв. З ним на чолі козацтво остаточно перетворилося на окремий стан, а його збройні сили були реформовані з, по суті, партизанських загонів у регулярну дисципліновану армію. У політичній діяльності головною заслугою Сагайдачного було те, що він зумів поєднати інтереси трьох най діяльніших частин українського суспільства — козацтва, культурно-освітньої верстви та духовенства. У результаті активізувалося як козацтво, котре поступово виходить за межі своїх вузько станових інтересів та долучається до загальнонаціональних справ, такі міщансько-духовна інтелігенція, яка, відчувши підтримку Війська Запорізького, почала сміливіше та енергійніше реалізовувати свої плани. В усій красі полководницький талант П. Сагайдачного виявився і під час Хотинської війни. Навесні 1621 р. 160-тисячна турецька армія під проводом самого султана при 260 гарматах, а також 60 тис. татар вирушили, щоб розгромити Річ Посполиту. Через нечисленність польського війська, яке становило трохи більше 30 тис. осіб при 38 гарматах, королівський уряд звернувся за допомогою до козаків, обіцяючи розширення їхніх прав і привілеїв. Оскільки турецько-татарська навала загрожувала поневоленням і українському народові, Козацька рада ухвалила надати допомогу в боротьбі проти "бусурманів". 40 тис. козаків рушило назустріч ворогові. А для того, щоб розпорошити сили турків, ще 10 тис. запорожців відправили на Чорне море для активізації там воєнних дій. Центральним пунктом бойових дій стала фортеця м. Хотина, - куди 1 вересня прибуло козацьке військо. Наступного дня сюди підійшли турки й та тари, які відразу вдарили по позиціях козаків, сподіваючись, що ті ще не встигли як слід укріпитися, проте зазнали великих втрат і змушені були відступити. Надалі турецька армія практично безперервно протягом місяця здійснювала атаки на козацький табір, небезпідставно вважаючи, що розбивши його, легко впорається з поляками. Але, втративши бл. 80 тис. осіб, так і не змогла взяти фортеці. 9 жовтня було укладено Хотинський мир, сприятливий для поляків: 1) кордон Польщі з Туреччиною встановлювався по Дністру; 2) турки й татари зобов'язувалися не чинити грабіжницьких походів на територію Речі Посполитої; 3) польський уряд погодився-заборонити козацькі експедиції проти Криму і Туреччини. Парадоксально, але факт: козацтво, яке своєю самопожертвою не тільки врятувало від розгрому Річ Посполиту, а й розвіяло міф про непереможність Туреччини та, значно послабивши останню, примусило її відмовитися від планів завоювання Європи, не отримало від своєї перемоги жодних здобутків. Польща не виконала навіть скромних козацьких вимог щодо виплати сталої платні, забезпечення воєнних інвалідів, виведення коронного війська з Київського воєводства тощо, не кажучи вже про заборону виходити в Чорне море. Підступність польського уряду, а також зазнане на початку війни поранення прискорили смерть П. Сагайдачного, який помер 10 квітня 1622 р., заповівши перед тим усе своє майно українським братствам Києва і Львова. Після смерті гетьмана Сагайдачного зміцнене ним військо продовжило його справу. Походи на Туреччину та Крим здійснювалися майже кожного року, а то й по кілька разів на рік.
|