- •3. Формування централізованої держави на чолі з Києвом. Перші князі, їх зовнішня і внутрішня політика
- •4. Запровадження християнства на Русі та його значення.
- •5. Піднесення та розквіт Київської Русі. Володимир Великий та Ярослав Мудрий
- •6. Русь-Україна у період політичної роздробленості: причини та наслідки
- •7. Боротьба Русі-України з монголо-татарською навалою
- •8. Утворення Галицько-Волинського князівства. Князь Роман Мстиславич
- •Данила Галицького
- •9. Литовсько-Руська держава: формування, устрій, суспільно-політичні відносини
- •10. Польська експансія на українські землі в другій половині XIV — середині XVII ст. Люблінська унія
- •11. Берестейська унія, її причини та наслідки
- •12. Зародження українського козацтва: причини та сутність. Реєстрові козаки
- •13. Запорізька Січ — вільна козацька республіка
- •14. Українське козацтво в боротьбі з турецько-татарською експансією. Петро Сагайдачний
- •15. Козацько-селянські повстання першої половини XVII ст.
- •16. Причини та передумови національно-визвольних змагань українського народу під проводом Богдана Хмельницького
- •17. Хід національно-визвольної війни в 1648-1649 рр. Становлення Української козацької держави.
- •18. Воєнні дії між Україною і Польщею в 1650—1653 рр. Білоцерківський договір. Битва під Батогом
- •19. Українсько-московська угода 1654 р., її причини та наслідки
- •20. Розвиток подій Української національно-визвольної війни в 1654-1657 рр.
- •21. Руїна і криза української державності. Розчленування України на Лівобережну та Правобережну.
- •22. Гетьманування Івана Мазепи.
- •23. Гетьман Пилип Орлик та його Конституція
- •25. Остаточна ліквідація автономного устрою України в другій половиш XVIII ст.
- •26. Правобережні та західноукраїнські землі в другій половині XVII — XVIII ст. Гайдамацький та опришківський рух
- •27. Політика російського царизму на українських землях наприкінці XVIII — першій половині XIX ст.
- •28. Соціально-економічне та політичне становище західноукраїнських земель наприкінці XVIII — у першій половині XIX ст.
- •29. Початки національного відродження в Наддніпрянській Україні наприкінці XVIII — першій половині XIX ст.
- •30. Зростання національної свідомості в Західній Україні в першій половині XIX ст.
- •31. Революція 1848 р. Та її вплив на розвиток західноукраїнських земель.
- •32. Україна в умовах російських реформ другої половини XIX ст.
- •33. Український національний рух у Російській імперії в другій половині XIX ст.
- •34. Соціально-економічний розвиток України у складі російської імперії в у другій половині XIX ст.
- •35. Піднесення суспільно-політичного та національного руху на західноукраїнських землях у другій половині XIX ст.
- •36. Соціально-економічний розвиток України у складі Росії на початку хх ст.
- •37. Український національний руху в Західній Україні в 1900—1914 рр.
- •38. Суспільно-політичне життя в Наддніпрянщині у 1900-1914
- •39. Україна в Першій світовій війні.
- •40. Утворення Української Центральної Ради та її діяльність. І і II Універсали
- •41. Проголошення Української Народної Республіки. Війна Радянської Росії проти унр
- •42. Брестський мир. Розпуск Центральної Ради
- •43. Українська Держава гетьмана Павла Скоропадського
- •44. Діяльність Директорії унр
- •45. Західно-Українська Народна Республіка
- •46. Встановлення радянської влади в Україні. Політика «воєнного комунізму».
- •47. Голод 1921—1923 рр. В Україні, його причини і наслідки
- •48. Україна за років нової економічної політики
- •49. Створення Союзу pcp і Україна
- •50. Індустріалізація в Україні та її наслідки
- •51. Здійснення колективізації сільського господарства в Україні
- •52. Голодомор 1932—1933 рр. В Україні, його причини та наслідки
- •53. Масові репресії в Україні у 1930-х роках
- •54. Західно-українські землі в 1920-1930-х рр.: соціально-економічний розвиток.
- •55. Суспільно-політичний рух і національно-визвольна боротьба на західноукраїнських землях у період польської окупації (1920—1930-ті роки). Діяльність політичних партій
- •56. Західна Україна в 1939-1941 рр.
- •57. Початок радянсько-німецької війни. Встановлення нацистського окупаційного режиму в Україні
- •58. Радянський підпільний і партизанський рух в Україні в 1941-1944 рр.
- •59. Рух Опору проти нацистської окупації в Україні оун, упа
- •60. Визволення України від нацистських загарбників. Возз'єднання українських земель
- •61. Труднощі післявоєнної відбудови в Україні. Голод 1946—1947 рр.
- •62. Соціально-економічні та політичні процеси в Західній Україні в другій половині1940-х – на початку 1950-х рр..
- •63. Суспільно-політичне та економічне становище України в період хрущовської "відлиги".
- •67. Дисидентський рух в Україні
- •68. Суперечливість перебудовних процесів в Україні. Чорнобильська катастрофа та її наслідки
- •69. Зростання суспільно-політичної активності населення України наприкінці 1980-х — на початку 1990-х років
- •70. Україна в період від Декларації про державний суверенітет України до референдуму про її незалежність.
- •72. Соціально-економічний розвиток незалежної України
- •73. Українська національна символіка та її походження (герб, прапор, гімн)
- •74. Українська помаранчева революція 2004 р.
- •75. Зовнішня політика незалежної України
8. Утворення Галицько-Волинського князівства. Князь Роман Мстиславич
Наприкін. XII — у першій пол. XIII ст. Давньоруська держава занепадає. Внаслідок цього в історичній науці тривалий час панувала думка, що на її руїнах виникло — як наступник Київської Русі —Владимиро-Суздальське князівство, а потім і Московське царство. Проте видатний український історик М. Грушевський переконливо довів, що безпосереднім наступником державності Київської Русі було Галицько-Волинське князівство.
Об'єднанню Галицького і Волинського князівств значною мірою сприяли тісні економічні та культурні відносини, які здавна підтримувалися між ними, незважаючи на міжусобні війни між окремими князями. До єдності спонукала також необхідність; спільної боротьби двох князівств проти агресії з боку Польщі та Угорщини, а згодом — монголо-татар. Уже невдовзі по смерті Ярослава Осмомисла волинський князь Роман Мстиславич на запрошення галицьких бояр зайняв Галич, але не зміг там закріпитися. Лише в 1199 р., після кончини князя Володимира, останнього представника династії Ростиславичів, він зміг повернутися в Галичину та силою об'єднати її з Волинню. Водночас Роман здобув Київ (1202), де посадив залежного від себе князя, і фактично зосередив під своєю владою всі, за винятком Чернігівського князівства, українські землі від Карпат і Дунаю до Дніпра.
Утворення об'єднаної Галицько-Волинської держави з центром у Галичі було подією великої історичної ваги, оскільки сформувався міцний політичний організм, що мав перейняти та продовжити державницьку традицію Київської Русі. Оволодівши значною частиною давньоруської спадщини, нова держава на межі XII—ХІІІ ст. за розмірами своїх володінь не поступалася Священній Римській імперії німецької нації. її володаря величали "великим князем", "царем", "самодержцем усієї Русі". У 1204 р. Папа Римський пропонував Роману Мстиславичу в обмін на прийняття католицизму королівську корону, але він відмовився.
Галицько-Волинське князівство спиралося на міцну економічну основу. На його території, не спустошеній зовнішніми ворогами, інтенсивно розвивалося господарське життя. Тоді як Чернігівщина наприкін. ХІІ — на поч. XIII ст. лежала в руїнах після набігів кочівників, численне галицько-волинське населення розбудовувало старі й закладало нові міста, успішно займалося ремісництвом та сільським господарством, освоювало нові соляні родовища, колонізувало стенові простори. Істотне значення мало і те, що держава князя Романа розташовувалася на шляху Буг — Дністер, який замінив занепалу дніпровську артерію, і контролювала частину балтійсько-чорноморської торгівлі. Сухопутні торгові шляхи вели, як правило, на Захід. Важливим було те, що на відміну від багатоетнічної Київської держави Галицько-Волинська охоплювала лише українські етнічні землі, а тому її легше було консолідувати.
У внутрішній політиці Роман спирався на середнє і дрібне боярство, насамперед волинське, та міщан. Він зосередив увагу на зміцненні княжої влади, приборкав боярську верхівку, частину якої відправив у заслання чи стратив.
Активною й цілеспрямованою була зовнішня політика галицько-волинського князя. Здійснивши вдалі походи проти Литви, Польщі, Угорщини, половців, він посилив свій вплив на Русі, підніс міжнародний авторитет держави, яка поступово входила до західноєвропейського світу як його органічна складова.
Прагнучи припинити князівські міжусобиці та консолідувати сили для протидії зовнішнім ворогам, Роман Мстиславич в останні роки життя запропонував проект формування центральної влади на Русі. Він передбачав, що великий князь київський мав обиратися шістьма найвпливовішими удільними князями (галицько-волинським, чернігівським, полоцьким, смоленським, суздальським та рязанським), а на місцях, у межах удільних князівств, влада мала переходити від батька до сина. Таким чином, на думку Романа, можна було зупинити процес роздроблення.
Проте галицько-волинському князю не вдалося об'єднати всю Русь. У 1205 р. він загинув під польським містом Завихостом у битві з військом краківського князя Летка Білого. Але династія Романовичів, яку започаткував Роман Мстиславич, майже 150 років .утримувала українську державність, залишивши добрий слід у нашій історії.