68. Суперечливість перебудовних процесів в Україні. Чорнобильська катастрофа та її наслідки

Після смерті 76-річного Л. Брежнєва, а за ним і двох його наступників — 70 річного Ю. Андропова та 74-річного К. Черненка, до влади в СРСР нарешті прийшов представник молодшого покоління — 54-річний М. Горбачов, якого в березні 1985 р. було обрано генеральним секретарем ЦК КПРС. Саме з його ініціативи в Радянському Союзі почалася т.зв. перебудова, мета якої полягала в оновленні життя країни.

Як і свого часу хрущовська "відлига", горбачовська "перебудова" була наслідком не особистого бажання її ініціатора, хоча й це відіграло немаловажну роль, а нагальним велінням тодішнього часу. На сер. 1980-х років всеосяжна криза вразила всі сфери життя СРСР. Неефективна "соціалістична економіка" хронічно не забезпечувала потреб країни. З кожним роком знижувався життєвий рівень населення. Разючого удару по і без того критичному економічному станові завдали падіння цін на нафту і природний газ на міжнародному ринку та радянська агресія в Афганістан. Тривала виснажлива гонка озброєнь.

До економічних додавалися суспільно-політичні негаразди. Зокрема, потужна репресивна машина нещадно придушувала будь-які вияви незалежної громадської чи особистої думки. Зазнали руйнації суспільні відносини, мораль, загрозливих масштабів набирало повальне пияцтво, процвітали корупція, казнокрадство, організована злочинність. Без рішучих змін країна була приречена на повну деградацію. Подібна перспектива змусила М. Горбачова на квітневому пленумі ЦК КПРС 1985 р. оголосити про потребу докорінних змін у галузі економіки й політики, соціальному та духовному житті, впровадження нового політичного мислення у міжнародні відносини, перехід від класових до загальнолюдських цінностей. Було взято курс на "перебудову", "демократизм" і "гласність".

Однак, як з'ясувалося, говорячи про "перебудову", її ініціатори мали на меті лише вдосконалення наявної системи. Йшлося про лібералізацію в межах "оновленого соціалізму", про "повернення до ленінських норм" і т. ін. Тому з часом поняття "перебудова" через утопічні риси, притаманні їй, поступово втратило свій зміст.

Стосовно перебігу перебудовних процесів в Україні, то певний час тут взагалі не спостерігалося будь-яких змін, оскільки вільна думка в Україні була винищена значно ретельніше, ніж у Москві. Якщо на союзному рівні відбулися важливі зміни у складі вищого керівництва, першим секретарем ЦК КПУ аж до осені 1989 р. залишався одіозний В. Щербицький, оскільки Горбачов боявся швидко змінювати ситуацію в Україні, яка була надто важливою для СРСР у цілому.

Справжнє оновлення всіх сфер життєдіяльності країни вимагало глибших зрушень у вирішальній сфері — економіці. Висунута програма перетворень передбачала "прискорення соціально-економічного прогресу" країни на основі широкого впровадження досягнень НТП, створення нового господарського механізму, активізації людського фактора. Але невдовзі стало зрозуміло, що реформування економіки потребує якісних структурних змін у радянській економічній моделі, тоді як реформатори прагнули поєднати ринок з централізованим плануванням. Тому їхні спроби домогтися економічного зростання через розширення прав підприємств на основі формули "самостійність", "самофінансування", "самоокупність", активізацію приватної ініціативи не увінчалися успіхом.

Наслідком такого підходу були подальше падіння виробництва, продуктивності праці, зубожіння найширших верств населення, утвердження в державному секторі бартерної економіки, а в новому підприємницькому секторі — "економіки казино", коли головним стало не виробництво, а продаж товарів у найкоротші терміни за максимальними цінами з метою отримання максимуму прибутку. Гігантськими темпами почав зростати внутрішній та зовнішній борг.

До абсурдних спроб поєднати ринок і централізоване планування додалися прожекти керівництва про забезпечення до 2000 р. кожної радянської сім'ї окремою квартирою чи будинком та запровадження в побут-населення "здорового способу життя". Перший нічим не був обґрунтований, не мав ні бази, ні умов для реалізації такого широкомасштабного завдання. Другий був зведений до подорожчання й обмеження продажу алкогольних напоїв, вирубування виноградників, часткової ліквідації виноробних виробництв. Проте алкоголізм, який становив реальну загрозу фізичної, розумової і моральної деградації суспільства, подолати не вдалося, а бюджет однієї лише України втратив 10 млрд. руб. До того ж значно поширилося самогоноваріння, почастішали випадки отруєння неякісним алкоголем, збільшилася кількість наркоманів.

Значною перешкодою на шляху реформування економіки України був її структурний дисбаланс. Зокрема, частка важкої промисловості становила більше 60 %. Оборонні галузі поглинали до 2/3 науково-технічного потенціалу. 95 % продукції вироблялося на підприємствах союзного підпорядкування. Залежність України від центру була закріплена у союзному фінансовому законодавстві. Закладений у ньому принцип передбачав вилучення до союзного бюджету основної маси доходів республіки та наступний її перерозподіл поза зв'язком з вилученою сумою, результатами виробничої діяльності та обсягами споживання.

Недосконалі перетворення в економіці ще більше ускладнили соціально-економічні проблеми робітництва і, як наслідок, привели до формування масового незалежного робітничого руху. Влітку 1989 р. розпочалися шахтарські страйки, які охопили найважливіші вугледобувні райони СРСР, у т. ч. Донбас та Львівсько-Волинський басейн. Крім економічних, шахтарі висували деякі політичні вимоги, передусім про заміну місцевої влади. Уряд змушений був піти на поступки, задовольнивши майже всі домагання страйкарів.

Величезною проблемою для української економіки, загальнонаціональною трагедією став вибух 26 квітня 1986 р. на Чорнобильській АЕС. Республіканське керівництво під тиском з Москви, певний час боягузливо замовчувало сам факт Чорнобильської катастрофи, а згодом — і її справжні наслідки. Ще одним злочином як республіканського, такі центрального керівництва стала першотравнева демонстрація у Києві, в якій брали участь діти. Офіційне попередження про небезпеку радіоактивного опромінення було оприлюднене лише на 9-й день після катастрофи. До того засоби масової інформації переконували, що аварія на ЧАЕС не становить загрози для здоров'я населення.

Катастрофічні екологічні й економічні наслідки Чорнобильської трагедії не піддаються точним оцінкам. У цілому жертвою радіоактивного зараження стали понад 1000 українських міст і сіл. Офіційно померлими від катастрофи на початок 2001 р. вважалися 15 тис. осіб, понад 70 тис. стали інвалідами. Загалом, за оцінками Міністерства охорони здоров'я України, в результаті аварії на ЧАЕС постраждало бл. 3,5 млн. осіб. Понад третина з них — діти.

Чорнобильська трагедія стала поштовхом до пробудження українського суспільства, оскільки яскраво висвітлила колоніальне становище України: рішення про замовчування справжніх наслідків катастрофи приймалися саме в Москві. Поступово, із загостренням почуття критицизму, українці зосередились і на інших вадах суспільного життя.