- •3. Формування централізованої держави на чолі з Києвом. Перші князі, їх зовнішня і внутрішня політика
- •4. Запровадження християнства на Русі та його значення.
- •5. Піднесення та розквіт Київської Русі. Володимир Великий та Ярослав Мудрий
- •6. Русь-Україна у період політичної роздробленості: причини та наслідки
- •7. Боротьба Русі-України з монголо-татарською навалою
- •8. Утворення Галицько-Волинського князівства. Князь Роман Мстиславич
- •Данила Галицького
- •9. Литовсько-Руська держава: формування, устрій, суспільно-політичні відносини
- •10. Польська експансія на українські землі в другій половині XIV — середині XVII ст. Люблінська унія
- •11. Берестейська унія, її причини та наслідки
- •12. Зародження українського козацтва: причини та сутність. Реєстрові козаки
- •13. Запорізька Січ — вільна козацька республіка
- •14. Українське козацтво в боротьбі з турецько-татарською експансією. Петро Сагайдачний
- •15. Козацько-селянські повстання першої половини XVII ст.
- •16. Причини та передумови національно-визвольних змагань українського народу під проводом Богдана Хмельницького
- •17. Хід національно-визвольної війни в 1648-1649 рр. Становлення Української козацької держави.
- •18. Воєнні дії між Україною і Польщею в 1650—1653 рр. Білоцерківський договір. Битва під Батогом
- •19. Українсько-московська угода 1654 р., її причини та наслідки
- •20. Розвиток подій Української національно-визвольної війни в 1654-1657 рр.
- •21. Руїна і криза української державності. Розчленування України на Лівобережну та Правобережну.
- •22. Гетьманування Івана Мазепи.
- •23. Гетьман Пилип Орлик та його Конституція
- •25. Остаточна ліквідація автономного устрою України в другій половиш XVIII ст.
- •26. Правобережні та західноукраїнські землі в другій половині XVII — XVIII ст. Гайдамацький та опришківський рух
- •27. Політика російського царизму на українських землях наприкінці XVIII — першій половині XIX ст.
- •28. Соціально-економічне та політичне становище західноукраїнських земель наприкінці XVIII — у першій половині XIX ст.
- •29. Початки національного відродження в Наддніпрянській Україні наприкінці XVIII — першій половині XIX ст.
- •30. Зростання національної свідомості в Західній Україні в першій половині XIX ст.
- •31. Революція 1848 р. Та її вплив на розвиток західноукраїнських земель.
- •32. Україна в умовах російських реформ другої половини XIX ст.
- •33. Український національний рух у Російській імперії в другій половині XIX ст.
- •34. Соціально-економічний розвиток України у складі російської імперії в у другій половині XIX ст.
- •35. Піднесення суспільно-політичного та національного руху на західноукраїнських землях у другій половині XIX ст.
- •36. Соціально-економічний розвиток України у складі Росії на початку хх ст.
- •37. Український національний руху в Західній Україні в 1900—1914 рр.
- •38. Суспільно-політичне життя в Наддніпрянщині у 1900-1914
- •39. Україна в Першій світовій війні.
- •40. Утворення Української Центральної Ради та її діяльність. І і II Універсали
- •41. Проголошення Української Народної Республіки. Війна Радянської Росії проти унр
- •42. Брестський мир. Розпуск Центральної Ради
- •43. Українська Держава гетьмана Павла Скоропадського
- •44. Діяльність Директорії унр
- •45. Західно-Українська Народна Республіка
- •46. Встановлення радянської влади в Україні. Політика «воєнного комунізму».
- •47. Голод 1921—1923 рр. В Україні, його причини і наслідки
- •48. Україна за років нової економічної політики
- •49. Створення Союзу pcp і Україна
- •50. Індустріалізація в Україні та її наслідки
- •51. Здійснення колективізації сільського господарства в Україні
- •52. Голодомор 1932—1933 рр. В Україні, його причини та наслідки
- •53. Масові репресії в Україні у 1930-х роках
- •54. Західно-українські землі в 1920-1930-х рр.: соціально-економічний розвиток.
- •55. Суспільно-політичний рух і національно-визвольна боротьба на західноукраїнських землях у період польської окупації (1920—1930-ті роки). Діяльність політичних партій
- •56. Західна Україна в 1939-1941 рр.
- •57. Початок радянсько-німецької війни. Встановлення нацистського окупаційного режиму в Україні
- •58. Радянський підпільний і партизанський рух в Україні в 1941-1944 рр.
- •59. Рух Опору проти нацистської окупації в Україні оун, упа
- •60. Визволення України від нацистських загарбників. Возз'єднання українських земель
- •61. Труднощі післявоєнної відбудови в Україні. Голод 1946—1947 рр.
- •62. Соціально-економічні та політичні процеси в Західній Україні в другій половині1940-х – на початку 1950-х рр..
- •63. Суспільно-політичне та економічне становище України в період хрущовської "відлиги".
- •67. Дисидентський рух в Україні
- •68. Суперечливість перебудовних процесів в Україні. Чорнобильська катастрофа та її наслідки
- •69. Зростання суспільно-політичної активності населення України наприкінці 1980-х — на початку 1990-х років
- •70. Україна в період від Декларації про державний суверенітет України до референдуму про її незалежність.
- •72. Соціально-економічний розвиток незалежної України
- •73. Українська національна символіка та її походження (герб, прапор, гімн)
- •74. Українська помаранчева революція 2004 р.
- •75. Зовнішня політика незалежної України
33. Український національний рух у Російській імперії в другій половині XIX ст.
Важке економічне становище, політичне безправ'я, національне гноблення зумовили посилення національно-визвольного руху в Україні. Багато наукових та культурно-освітніх діячів надавали важливе значення формуванню національної свідомості у своїх співвітчизників, пробудженню у народу почуття самоповаги.
У 60-ті роки XIX ст. внаслідок реформ царського уряду дещо зростає хвиля громадянської активності. Повернувшись наприкін. 50-х років із заслання, провідники Кирило-Мефодіївського братства — Т. Шевченко, М. Костомаров, П. Куліш, В. Бєлозерський осіли в Санкт-Петербурзі, де політичний режим був дещо м'якшим, ніж у провінції. Тут вони продовжили національно-визвольну пропагандистську діяльність, але вже не в політичному конспіративному, а в культурно-просвітницькому легальному руслі. Для поширення своїх ідей ця петербурзька група у 1861 р. започаткувала перший у Російській імперії український часопис "Основа". Значною мірою під його впливом у Києві, Харкові, Полтаві, Чернігові, Одесі українська інтелігенція почала гуртуватися у громади — самодіяльні напів чи цілком нелегальні організації.
Громади проводили значну культурно-освітню діяльність серед широких народних мас, спрямовану проти антиукраїнської політики царату. Громадівці організовували недільні школи, видавали підручники та популярні брошури українською мовою, популяризували історію й етнографію України, займалися укладанням українсько-російського словника. Серед найактивніших діячів громадівського руху були В. Антонович, М. Драгоманов, П. Чубинський, Т. Рильський, М. Лисенко, М. Старицький та ін.
Попри культурно-освітницьку спрямованість громад, їхня діяльність дедалі більше непокоїла правлячий режим. "Височайше" затверджена комісія у справі громадівського руху дійшла висновку, що його мета — "під виглядом поширення грамоти сіяти в народі антиурядові ідеї". Як наслідок, у липні 1863 р. міністр внутрішніх справ П. Валуєв видав таємний циркуляр про заборону українських наукових, релігійних і особливо педагогічних публікацій. Навчання українською мовою визначалося ним як політична пропаганда, а ті, - хто за це брався, звинувачувалися у сепаратистських задумах, ворожих Росії". Друкувати "малороссийским наречием" дозволялося лише художні твори. Валуєв заявив, що української мови "ніколи не було, нема і бути не може". Громади було розпущено, а деяких українських діячів заслано у віддалені частини імперії.
З послабленням реакції на поч. 70-х років український рух, очолюваний громадійцями, знову відновлює діяльність. У цей час В. Антонович зі своїми однодумцями таємно створюють у Києві "Стару громаду", названу так, щоб відрізнити її старших і досвідченіших членів від нових громад, що також з'явилися і складалися переважно зі студентів. Для координації громадівського руху було обрано Раду - центральний керівний орган федеративного об'єднання громад України. "Стара громада" також прагнула поширити вплив на своїх молодших колег. Київські громадівці з 1873 р. започаткували плідну роботу через Південно-Західний відділ Російського географічного товариства (РГТ). Його члени глибоко вивчали економіку, історію, географію, етнографію, фольклор України, підготували й надрукували низку фундаментальних видань з цих галузей науки, організували демографічні та соціально-економічні обстеження населення Києва і Південно-Західного краю. Відділ став серйозною науковою організацією у справах українознавства, розширивши можливості також напівлегальних громад. Інтелігенція, яка згуртувалася навколо нього, заснувала свій орган — газету "Київський телеграф", мала друкарню, видавала дешеві книжки. Наполеглива фольклорно-етнографічна діяльність великого колективу професіоналів та аматорів увінчалася семитомною працею "Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-Русский край", що вийшла за редакцією П. Чубинського. Останній написав також вірш "Ще не вмерла Україна", якому судилося стати національним гімном нашої Батьківщини. Наукова, просвітительська, культурницька діяльність української інтелігенції непокоїла царських чиновників. У відповідь у 1875 р. було створено спеціальну антиукраїнську комісію. Результатом її діяльності став ганебний Емський указ, підписаний наступного року царем Олександром II. Він забороняв ввозити на територію Російської імперії з-за кордону українські книги, українською мовою видавати оригінальні твори, тексти для нот і робити переклади з іноземних мов, ставити театральні вистави і проводити публічні читання. Місцевій адміністрації наказувалося посилити нагляд, щоб у початкових школах не велося викладання українською мовою та щоб з бібліотек були вилучені книги українською мовою. Навіть з російськомовних текстів цензори нещадно викреслювали слово "Україна", замінюючи його принизливим — "Малоросія". Київський відділ РГТ було розпущено, а його активних членів репресовано. З рішучим протестом проти ганебної антиукраїнської політики російського царату виступив М. Драгоманов. За політичну неблагонадійність царська влада ще у вересні 1875 р. звільнила його з посади доцента Київського університету, а на початку наступного року змусила назавжди виїхати за кордон. Із трибуни Всесвітнього літературного конгресу, що відбувся в Парижі 1878 р., він інформував європейську і світову громадськість про чергову заборону української мови, а згодом видав французькою та італійською мовами брошуру "Українська література, заборонена російським урядом", яка набула широкого розголосу. Після чергового царського погрому серед української інтелігенції посилились радикальні ідеї. Багато революціонерів в Україні, зокрема А. Желябов, В.Осинський, М. Кибальчич, вважали, що в майбутньому у всесвітньому соціалістичному суспільстві мають зникнути національні відмінності. Через розходження у поглядах між соціалістами і українофілами відбувся розкол. Наприкін. 80-х — на поч. 90-х років XIX ст. у багатьох українських містах виникли марксистські гуртка. Перебільшуючи значення соціальних проблем, вони не допускали й думки про національну незалежність України. Першою українською політичною організацією, що стояла на засадах самостійності України, було "Братство тарасівців" (1891—1898), яке нелегально виникло в Полтаві. Його заснував невеликий гурт українських студентів — І. Липа, М. Міхновський та В. Шемет, які на могилі Т. Шевченка поклялися поширювати серед українського народу безсмертні ідеї Кобзаря. Свої погляди тарасівці виклали в політичній декларації "Вірую молодих українців". її провідними положеннями були: визнання Російської імперії окупантом України, вимога повної державно-політичної незалежності України, переконання, що справедливе розв'язання соціального питання можливе тільки за умови досягнення державної суверенності. Жорстоко гноблена російським царатом, але нескорена Україна йшла назустріч буремному XX ст. У надрах українства визрівали й міцніли сили для новітніх визвольних змагань. |