13. Запорізька Січ — вільна козацька республіка

Поява козацтва й, особливо, його кількісне зростання за рахунок масових втеч залежного населення з панських маєтків спричинили активну протидію магнатів та шляхти. Вони не могли змиритися з формуванням окремого незалежного від них соціального стану та прагнули заволодіти освоєними козаками землями. Тому випрошували в королів грамоти па ці новоколонізовані простори, захоплювали їх, намагалися встановити владу над тутешнім вільним людом. Натиск панства змусив частину козацтва піти на .компроміс, зокрема погодитися поповнити загони панських "служебників". Ті козаки, що не хотіли миритися з таким становищем, спочатку відповідали повстаннями, а потім почали відходити на "Низ". Там, за Дніпровськими порогами, вони будували т.зв. городці та засіки, чи "січі", з повалених дерев для захисту від ворожих нападів. Згодом на місці дрібних звели одну головну — Запорізьку Січ.

Створення Запорізької Січі стало потужним імпульсом консолідації українського козацтва, формування його самосвідомості та утвердження організаційної структури. Першу велику Січ на поч. 50-х років XVI ст. заснував на о. Мала Хортиця Дмитро Вишневецький ("Байда") :— український князь зі старовинного волинського роду Ґедиміновичів. Він першим з української знаті вирушив за Дніпровські пороги, присвятивши життя боротьбі проти татарських і турецьких загарбників.

Територія, яку займали запорожці, "Вольності Війська Запорізького", — охоплювала значну частину Півдня України і змінювалася залежно від політичної обстановки. Столицею запорізької вольниці була Січ — своєрідне місто-фортеця. У різні часи вона розташовувалася у різних, але завжди добре захищених природою місцях, мала гарні укріплення.

Усередині Січі стояли курені — великі приміщення для козаків, канцелярія, склади, арсенали, ремісницькі майстерні, торговельні лавки тощо. У центрі знаходилися церква та майдан, де відбувалися загальні ради та інші громадські заходи. В передмісті Січі жили тисячі ремісників, торговців, спеціальне приміщення призначалося для проживання іноземних послів.

У мирний час козаки насамперед займалися промислами й скотарством, а в т.зв. паланках — землеробством, що базувалося на фермерських засадах. Але головним їхнім обов'язком був захист рідної землі від турецько-татарських загарбників та боротьба проти соціального й національно-релігійного гноблення.

Запорізька Січ стала місцем, де козацтво продовжило державницькі традиції України. Воно витворило власну військово-політичну і господарську організацію, поступово перетворюючи на своєрідну державу зі значними підконтрольними територіями, багатотисячною армією, адміністративним апаратом, скарбницею, звичаєвим правом та символікою. За формою це була демократична республіка, яка найбільше відповідала національному характеру українців.

Вищою законодавчою владою на Січі була Козацька рада, в якій мали право брати участь усі без винятку козаки і яка вирішувала найголовніші питання внутрішнього життя й. зовнішніх відносин, обирала козацький уряд — Кіш" На чолі Коша стояв кошовий отаман, який уособлював вищу виконавчу владу на Січі. До найвищих урядовців також належали суддя, писар та осавул.

Усе запорізьке військо поділялося на курені, кількість яких досягала 38. Загалом у період розквіту Запорізька Січ нараховувала в середньому 10—12 тис. добірного війська, а разом із мешканцями зимівників і слобод — бл. 100 тис. осіб.

Формально підвладна урядові Речі Посполитої, Січ де-факто була цілком самостійною політичною силою не тільки у внутрішній, а й у зовнішній політиці. Вже наприкін. XVI ст. вона починає відігравати помітну роль у міжнародних справах. Уряди Кримського ханства, Московії, Персії, Туреччини, Швеції та інших країн встановлюють із Січчю зв'язки. Чимало козаків воювали в Європі на боці Австрії, Франції, Іспанії.

У постійній боротьбі з ворогами запорізьке козацтво створило самобутнє військове мистецтво, ставши на рівень кращих європейських армій. Його зброя складалася з самопалів різного калібру, пістолів, шабель, луків зі стрілами, довгих списів тощо. Основу війська становила піхота, яку вважали найкращою в Європі. Найпоширенішим видом піхотного бойового порядку був т.зв. табір. Майстерністю відзначалася козацька кіннота, що, як правило, наступала "лавою". Артилерія запорожців складалася з мортир — важких гармат для облоги й захисту, а також легких рухливих фальконетів. Січ мала також вітрильно-весловий флот із великих човнів — чайок або байдаків. Широко використовувалися розвідка, різні засоби дезінформації ворога, фортифікаційні земляні роботи тощо. Складовими успіху запорізького козацтва у бою насамперед були особиста хоробрість, постійні заняття військовою справою, досконале знання місцевості.

В усіх справах запорізькі козаки керувалися не писаними законами, а "стародавнім звичаєм, словесним правом і здоровим глуздом". За козацьким правом як вхід, так і вихід із Січі були вільними і перебування тут не обмежувалося певним терміном. Запорізьким козаком міг стати кожен, хто прибував на Січ, але за умови володіння українською мовою, сповідування православ'я та 7-річного військового навчання. Прийнятий до козацького товариства записувався до одного з куренів, змінюючи своє прізвище на нове прізвисько. Усі козаки вважалися рівними, мали однакові права і називали один одного товаришами. На Запоріжжі жорстоко каралися будь-які аморальні вчинки.

Характерними ознаками духовного життя Запорізької Січі були глибока релігійність козаків та ревний захист ними православної віри. Унікальним явищем було кобзарство. Своїми піснями та думами кобзарі підіймали народ на боротьбу, пробуджу: вали й розвивали українську національну свідомість.

На Запорізькій Січі існував постійний вишкіл військового мистецтва. Сюди збиралися відважні юнаки з усієї України. При січовій церкві, як і при багатьох інших парафіяльних церквах "Вольностей Війська Запорізького", діяла школа, де навчали читати і писати, закону Божого, співів від 30 до 80 школярів.

Отже, в Запорізькій Січі, як і в козацтві загалом, найяскравіше віддзеркалилося прагнення українського народу до свободи і незалежного державного життя, що робило її виразником загальнонаціональних інтересів.