1. Виробнича потужність підприємства

Виробнича потужність підприємства – це його здатність до випуску максимальної кількості продукції за одиницю часу до визначеної дати за допомогою сукупності наявних на підприємстві знарядь праці при досягнутому рівні їх удосконалення.

Величина виробничої потужності підприємства формується під впливом багатьох чинників. Головними з них є:

• номенклатура, асортимент та якість продукції, що виготовляється;

• кількість встановленого устаткування, розміри і склад виробничих площ, можливий фонд часу роботи устаткування та використання площ протягом року;

• прогресивні техніко-економічні норми продуктивності й використання устаткування, зняття продукції з виробничих площ, ; нормативи тривалості виробничого циклу та трудомісткості продукції, що виробляється (послуг, що надаються).

Способи ефективнішого використання виробничих потужностей такі самі, як і використання основних фондів підприємства. Варто лише наголосити, що для докорінного поліпшення рівня використання наявних потужностей для переважної більшості підприємств потрібно якомога швидше подолати спад виробництва, стабілізувати й поступово нарощувати обсяги виробництва конкурентоспроможної продукції, яка користується попитом на вітчизняному та світовому ринках.

2. Функціональна структура підприємства

Організаційна структура — це сукупність відділів і служб, що здійснюють побудову і координацію функціонування системи менеджменту, розробку і реалізацію управлінських рішень з виконання бізнес-плану, інноваційного проекту.

Основними чинниками, що визначають тип, складність та ієрархічність організаційної структури підприємства, є:

— масштаб виробництва й обсяг продажу;

— номенклатура продукції, що випускається;

— складність і рівень уніфікації продукції;

— рівень спеціалізації, концентрації, комбінування і кооперування виробництва;

— ступінь розвитку інфраструктури регіону;

Під структурою управління розуміють сукупність ланок і окремих працівників апарату

управління, що виконують різноманітні функції управління, їх взаємозв’язок та взаємодія, що

ґрунтуються на виробничій та організаційній структурі підприємства.

Існують різні системи взаємовідносин між управлінськими працівниками, до яких насамперед слід віднести лінійну, лінійно-штабну, лінійно-функціональну, матричну, продуктову (дивізіональну). Лінійна структура управління — характеризується лінійним адміністративним підпорядкуванням між керівниками і підлеглими. Перевагою лінійної структури управління є чіткий розподіл обов'язків і завдань, а недоліком — відсутність висококваліфікованих спеціалістів відповідних галузей, що впливає на якість рішень лінійних керівників.

Лінійно-штабна структура управління характеризується наявністю спеціалістів відповідног профілю, підпорядкованих керівникам структурних підрозділів, які допомагають їм при розробці управлінських рішень, але розпорядчими функціями не наділені.

Матричні структури управління створюють на основі існуючих лінійно-штабних або лінійно-функціональних, вони мають тимчасовий характер, оскільки після виконання програми розпадаються. Такі структури вимагають врахування індивідуальних можливостей спеціалістів.Основні переваги матричних структур: створюється можливість для розвитку як функціональної спеціалізації, так і для виконання цільових проектів (програм); ефективніше використовуються працівники функціональних підрозділів; програми забезпечуються висококваліфікованими спеціалістами. Недоліки — подвійне їх підпорядкування (керівнику підрозділу та керівнику програми), а також одночасні взаємовідносини керівника функціонального підрозділу з кількома керівниками програм, що ускладнює координацію робіт між ними.

Лінійно-функціональна структура управління — найбільш поширена система нині і характеризується наявністю двох типів підпорядкування: лінійного і функціонального.