51

ЗМІСТ

ВСТУП
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ФІНАНСОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ З ІНОЗЕМНИМИ ІНВЕСТИЦІЯМИ
Сутність іноземних інвестицій та їх класифікація
Види іноземних інвестицій та методи їх оцінки	10
Нормативно-правове забезпечення іноземних інвестицій підприємств	21
РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ТА ОЦІНКА ФІНАНСОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА ВАТ «КИЇВСЬКА ФАБРИКА ТЕХНІЧНИХ ПАПЕРІВ» З ІНОЗЕМНИМИ ІНВЕСТИЦІЯМИ	25
2.1. Фінансово – економічна характеристика підприємства ВАТ «Київська фабрика технічних паперів»	25
Аналіз та оцінка використання іноземних інвестицій підприємства «Київська фабрика технічних паперів»	28
РОЗДІЛ 3. ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ФІНАНСОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ З ІНОЗЕМНИМИ ІНВЕСТИЦІЯМИ В УКРАЇНІ 3.1 Напрями підвищення ефективності фінансової діяльності 3.2 Економічна оцінка запропонованих заходів, підвищення ефективності фінансової діяльності.	35
ВИСНОВКИ	41
ДОДАТКИ	52
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ	55

ВСТУП

Інвестиції представляють собою вкладення активів у різноманітні грошові та фондові інструменти. До грошових інструментів відносяться цільові або спеціальні банківські вклади, депозити, паї; а до фондових  цінні папери (акції, облігації, інвестиційні та ощадні сертифікати, векселі і т.д.) та їх похідні (ф'ючерси, опціони, гаранти).

Сучасне інвестування безпосереднє зв'язано з формуванням "інвестиційного портфеля". Воно базується на тому, що більшість інвесторів обирають для здійснення інвестування більш ніж один інструмент, тобто формують визначену їхню сукупність. Цілеспрямований підбор таких інструментів являє собою процес формування інвестиційного портфеля.

Виходячи з головного завдання фінансового інвес­тування — прибуткове вкладання тимчасово вільних коштів і створення ліквідних резервів, інвестування ко­штів у корпоративні права здійснюється переважно в акції, оскі­льки цей фінансовий інструмент є наймобільнішим. Проблема полягає в тому, щоб вибрати об’єкти, які є найбільш вигідним об'єктом інвестування з погляду ліквідності, прибутковості та накладних витрат.

Одним з найперспективніших напрямів залучення іноземного капіталу в Україну має стати розгортання мережі інвестиційних фондів і компаній. У зв'язку з цим великого значення набуває надходження венчурного (або ризикового) капіталу, який тісно пов'язаний з фінансуванням інновацій та науково-технічним про­гресом. Основними галузями в Україні, які потребують ін'єкції ризикового капіталу, є передусім агропромисловий комплекс, енер­гетика, транспорт, зв'язок.

Активізації залучення інвестицій в економіку України сприя­тиме реформування власності, приватизація державних підприємств. Прискорення останньої передбачає створення сприятливих умов для ефективної діяльності іноземних інвесторів, дійовішого викори­стання кредитів, що надаються Світовим банком та ЄБРР для роз­витку приватного сектора економіки, малого і середнього бізнесу.

Головною метою формування інвестиційного портфеля є забезпечення реалізації основних напрямків політики інвестування підприємства шляхом підбора найбільш дохідних і безпечних інструментів інвестування, зокрема боргових цінних паперів. З обліком сформульованої головної мети будується система конкретних локальних цілей формування інвестиційного портфеля фінансових інвестицій.

Предметом дослідження даної курсової роботи є іноземні інвестиції підприємства.

Об’єктом дослідження є процес здійснення іноземного інвестування підприємства на ВАТ «Київська фабрика технічних паперів»

Метою дослідження курсової роботи є аналіз механізму здійснення іноземних інвестицій на ВАТ «Київська фабрика технічних паперів» та розробка заходів по оптимізації портфелю боргових зобов’язань.

Задачами курсової роботи є:

1. Дослідження сутності іноземних інвестицій, їх видів та методів оцінки.

2. Розгляд нормативно – правового забезпечення здійснення іноземних інвестицій в Україні.

3. Аналіз стану інвестицій на ВАТ “КФТП”.

4. Розгляд методики відображення вартості іноземних інвестицій у звітності.

5. Дослідження тенденцій розвитку інвестування у боргові цінні папери на Україні.

1. Теоретичні аспекти фінансової діяльності підприємств з іноземними інвестиціями

1.1 Сутність іноземних інвестицій та їх класифікація

У відповідності із Законом України "Про інвестиційну діяльність" інвестиції визначаються як всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької діяльності, в результаті якої може бути отримано прибуток або досягнуто соціальний ефект.

В залежності від виду вкладених інвестиційних ресурсів інвестиції можуть здійснюватися у формі:

• грошових коштів та цільових банківських вкладів;

• рухомого та нерухомого майна;

• ноу-хау;

• майнових прав і т.д.[3]

В залежності від характеру участі у процесі інвестування іноземні інвестиції можна класифікувати на:

• прямі;

• портфельні (опосередковані, непрямі).

При прямих інвестиціях іноземний інвестор приймає безпосередню участь у виборі об'єктів інвестування, не звертаючись до послуг посередників. Як правило, при цьому інвестор намагається заволодіти контрольним пакетом акцій підприємства, а вже після цього активно вкладати кошти в його подальший розвиток (стратегічні інвестиції).[11]

Портфельні (непрямі) інвестиції здійснюються із залученням посередників  інституціональних інвесторів. В цьому випадку інвестор не має намірів щодо збільшення свого впливу на емітентів, а формує за допомогою посередників портфель цінних паперів, диверсифікований за видами фінансових інструментів. Непряма форма управління інвестиціями доцільна у випадку, коли інвестор не має достатньої кваліфікації і інформації для вибору об'єктів інвестування і подальшого управління ними. Економіка України має свої особливості, тому вирішення про­блеми регулювання іноземних інвестицій має носити тут індивідуальний характер. У чистому вигляді методи, які застосовувались у розвинутих рин­кових економіках та ґрунтуються на теоретичних розробках кейнсіанців або неолібералів, неприйнятні для України, оскільки її економіка поєднує окремі чинники, котрі вимагають застосуван­ня як перших, так і останніх підходів. Так, з одного боку, інфля­ційні тенденції вимагають скорочення видатків бюджету, однак недостатньо сформований фінансовий сектор і відсутність сучас­них систем соціального забезпечення не дають в повному обсязі застосувати його. З іншого боку, кредитна система слабо розви­нута, комерційні банки не в змозі фінансувати масштабні інвес­тиційні проекти через недостатність власних ресурсів і високі ін­фляційні очікування й пов'язані з цим ризики. Інфляція знецінила власні кошти підприємств, що спрямовувались у виробництво. Тому в цій ситуації бюджет поки що залишається одним з не багатьох джерел збільшення інвестицій.

Фінансові інвестиції представляють собою вкладення активів у різноманітні грошові та фондові інструменти. До грошових інструментів відносяться цільові або спеціальні банківські вклади, депозити, паї; а до фондових  цінні папери (акції, облігації, інвестиційні та ощадні сертифікати, векселі і т.д.) та їх похідні (ф'ючерси, опціони, гаранти).

Закономірним результатом ринкових перетворень в Україні є формування ринку цінних паперів. Створена розгалужена інфраструктура фінансового ринку (фондові біржі, позабіржова фондова система, інституціональні інвестори, депозитарна мережа і т.д.), що значно спрощує проведення операцій з фінансовими інструментами і обумовлює необхідність оволодіння принципами раціонального управління інвестиційним портфелем.

Підприємства можуть здійснювати фінансові інвестиції у формі вкладень у статутні фонди асоційованих підприємств, дохідні інструменти грошового ринку (депозитні вклади в банках) та високоліквідні цінні папери. Як правило, в складі інвестиційного портфелю підприємств переважають інвестиції у цінні папери (акції, облігації, ощадні сертифікати, інвестиційні сертифікати і т.д.). В залежності від строку вкладень (до року або більше) вони можуть відображатися в складі довгострокових та поточних фінансових інвестицій.

Цінні папери на фондовому ринку називаються його інструментами. Вони поділяються на три основні групи:

1. Пайові цінні папери, за якими емітент не бере зобов'язань із повернення грошових засобів, інвестованих у його діяльність, але які свідчать про участь у статутному фонді та наділяють їхніх власників правом на участь в управлінні виробництвом і отримання частки майна при ліквідації емітента.

2. Боргові цінні папери, за якими емітент несе відповідальність повернути у призначений термін кошти, інвестовані у діяльність, або які не наділяють їхніх власників правом участі в управлінні підприємством.

3. Похідні цінні папери, механізм обігу яких пов'язаний з пайовими, борговими цінними паперами, іншими інструментами чи правами щодо них. Національний ринок цінних паперів охоплює випуск та обіг акцій, облігацій державних та муніципальних позик, державних казначейських зобов'язань, ощадних сертифікатів і векселів, а також приватизаційних цінних паперів – за своєї економічною природою вони є фіктивним капіталом першого порядку.

Акція – цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує внесення певного паю до статутного фонду акціонерного товариства.

Виділяють такі види акцій: іменні, на пред'явника, безплатні, привілейовані й прості. В деяких країнах Заходу акції на пред'явника становлять 90% від усієї кількості акцій. Це пов'язано із запровадженням сучасних технологій обігу цінних паперів, зокрема електронного, коли набагато ефективніше здійснювати операції саме з акціями на пред'явника.

Безплатні акції випускаються з метою розподілу їх серед акціонерів, як правило, пропорційно кількості акцій, що вже їм належать.

Сума випуску привілейованих акцій обмежена десятьма відсотками від усього статутного фонду акціонерного товариства. Ці цінні папери надають їхнім власникам майнове право на одержання дивідендів, а також на пріоритетну участь у відшкодуванні своєї частки капіталу при ліквідації акціонерного товариства. Однак власник такої акції позбавлений права брати участь в управлінні товариством, якщо це не передбачене статутом. Щорічний прибуток за привілейованими акціями нараховується, як правило, за твердим процентом, що зафіксований на бланку акції. Коли за якійсь окремий рік обсяг чистого доходу не дає змоги виплатити дивіденди в такому розмірі, то дивіденди за такими акціями можуть виплачуватися із резервного фонду.

Прості акції – це акції, прибуток від яких уповні зумовлюється чистим доходом підприємства та його дивідендною політикою. Власник простої акції має право брати участь в управлінні акціонерним товариством. Прибуток товариства розподіляється між власниками цих акцій пропорційно до вкладеного капіталу, тобто залежить від кількості придбаних акцій. Одиницею величини вкладеного капіталу в цьому разі слугує номінальна вартість однієї акції. Власники простих акцій мають пріоритетне право на придбання нових емісій за умови, звичайно, коли таке право закріплене статутом акціонерного товариства.

Друге місце як об'єкт торгівлі на фондових біржах посідають облігації. Облігація – це цінний папір, який засвідчує внесення його власником певних коштів і підтверджує зобов'язання емітента відшкодувати власникові номінальну вартість цього цінного паперу в передбачений строк із виплатою процента. Облігації різняться від акцій, головним чином, тим, що їхній власник не є членом акціонерного товариства, а відтак і не має права голосу на зборах акціонерів. Облігації можуть бути іменні та на пред'явника, перебувати у вільному обігу та з обмеженнями. Крім того, розрізняють процентні та безпроцентні облігації. Прибуток із процентних облігацій виплачується відповідно до умов їхнього випуску, якими передбачаються розміри та строки виплати процентів. Номінальна вартість облігації повертається власникові після її погашення. Прибуток із безпроцентних облігацій не виплачується. Власникові такої акції після настання обумовленого строку надається можливість придбати відповідні товари.

Казначейські зобов'язання – це вид цінних паперів на пред'явника, які розміщуються серед населення виключно на добровільних засадах і які свідчать про внесення їхніми власниками грошових засобів до бюджету й дають право на отримання фінансового доходу. Можуть бути випущені таки види казначейських зобов'язань – довгострокові (від п'яти до десяти років), середньострокові (від одного до п'яти років), короткострокові (до одного року).

Рішення про випуск довго- та середньострокових казначейських зобов'язань приймається урядом.

Ощадний сертифікат – це письмове свідоцтво банку про депонування коштів. Сертифікати можуть придбати як громадяни, так і підприємці. Власник сертифікату має право одержання доходу у вигляді процента, розмір якого визначається банком. Банки видають сертифікати строкові та до запитання, іменні та на пред'явника.

Інвестиційні сертифікати – це цінні папери, що випускаються виключно інвестиційним фондом чи інвестиційною компанією і дають право їх власнику на отримання доходу у вигляді дивідендів. Інвестиційні сертифікати можуть бути іменними та на пред'явника. Номінальна вартість одного інвестиційного сертифіката повинна дорівнювати номінальній вартості однієї акції, яка належить засновникам.

Таким чином основна мета управління фінансовими інвестиціями полягає у забезпеченні оптимального співвідношення між дохідністю, ризиком і ліквідністю цінних паперів у відповідності з обраним типом інвестиційного портфеля.