5. Моральна деформація юриста-практика і її причини. Моральна відповідальність

Досвід діяльності юристів-практиків свідчить, що в основі неза­довільної службової дисципліни, провин і навіть злочинів, вчинених ними (порушення службового обов'язку, розголошення професійної таємниці, порушення присяги, формалізм і спрощенство під час офо­рмлення документів, неточне виконання наказів, порожня витрата робочого часу, поширення слухів і т. ін.), лежить не стільки слабкий професіоналізм, скільки низька етична культура, збиткова мораль­ність, тобто моральна деформація юриста.

В основі моральної деформації юриста знаходяться причини, що породжуються визначеними умовами громадського життя (зов­нішні причини) і специфічним характером професійної праці (внут­рішні причини).

Зовнішні причини моральної деформації юриста в сучас­них умовах:

1. переоцінка відношення до ролі матеріальних стимулів праці, їх превалювання над морально-правовими орієнтирами в суспільстві;

2. криза ідеалів, невизначеність ідеологічної основи розвитку сус­пільства;

3. правовий і моральний нігілізм у суспільстві;

4. соціальна нестійкість у суспільстві;

5. слабка забезпеченість соціально-економічних прав і свобод людини;

6. корумпованість вищих посадових осіб у системі влади і уп­равління;

7) недосконалість законодавства та ін.

Деформація моралі деяких юристів — це результат моральної деформації, що відбувається у суспільстві. У свідомості великої кіль­кості людей давно змішалися такі найважливіші поняття моральної культури, як «добро» і «зло», «справедливість» і «беззаконня».

Моральна свідомість і поведінка юриста формуються протягом його життя, а не надається вищими закладами освіти, хоча вони ві­діграють важливу роль у наданні допомоги для визначення мораль­но-професійних орієнтирів майбутнього фахівця. На цьому етапі дуже істотно виявити, наскільки стійкий студент (курсант, слухач) у відношенні до деформації його моралі.

Необхідно проаналізувати досвід морального виховання майбут­ніх юристів у кожному закладі освіти. Варто будувати навчання у напрямку формування навичок правильного вирішення моральних протиріч, сприяти виробленню у студентів (курсантів, слухачів) гу­манного ставлення до людей, почуття загостреної соціальної відпо­відальності і нетерпимого відношення до помилок у юридичній прак­тиці.

Внутрішні причини моральної деформації юристів-прак­тиків:

1. великий обсяг роботи, особливо у юристів правоохоронних органів, і відсутність контролю над виконавцями;

2. низький рівень морального виховання в колективах;

3. низький рівень кваліфікації, його невідповідність займаній по­саді;

4. незадоволеність матеріальною винагородою за роботу і просу­ванням по службі;

5. незадоволеність результатами вирішення юридичних справ у зв'язку з корумпованістю деяких чиновників;

6. послаблення в деяких колективах почуття ділового товарист­ва, підміна товариства «круговою порукою»;

7. нездатність протистояти негативному впливу з боку злочинно­го середовища, з яким вимушені спілкуватися юристи в процесі вирішення юридичних справ та ін.

Моральна деформація свідомості юриста — одна із самих негативних. Вона, як правило, призводить до професійно-правової деформації. Йдеться про ситуацію, коли досвідчений прокурор, слідчий, суддя знає норми, принципи моральної поведінки, але свідомо і цинічно порушує їх. У такій ситуації суспільству дуже важко виявити порушення норм і принципів моралі (нерідко і норм права) через те, що ці процеси чітко не виражені.

На перешкоді моральній деформації повинна стояти мора­льна відповідальність юриста-практика.

М оральна відповідальність юриста-практика — постійна необхідність відповідати за свої дії, вчинки, поведінку, відносини у процесі практичної юридичної діяльності. Якщо умовно розділити моральну відповідальність на внутрішню (совість) і зовнішню (сус­пільні санкції), то центр її ваги припадає на відповідальність юриста-фахівця перед собою. Разом з тим в силу специфіки роботи більшості юристів-практиків вони знаходяться під пильним контро­лем суспільства, особливо в умовах побудови демократичної дер­жави, коли люди не бояться відкрито критикувати чиновника будь-якого рангу, якщо він протиставляє особисті інтереси суспільним. У таких умовах юрист, який порушує норми моралі, повинен не­сти моральну відповідальність перед колегами і суспільством у цілому.

Великі проблеми виникають тоді, коли випускник юридичного вузу, що бажає сумлінно працювати, потрапляє в колектив із низьким рівнем етичної культури. Не завжди юрист-початківець вміє прави­льно оцінити таку обстановку і відстояти незалежність своїх мора­льних принципів, що врешті-решт може призвести до його моральної деформації.

Особа, крім загальнолюдських чинників, відчуває на собі вплив діяльності трудового колективу і психологічного клімату, що склався у ньому. Саме колектив є тим морально-правовим полем, де здій­снюються основні запити особи в діловому співробітництві і суве­ренності, у розвитку і самореалізації, у прагненні жити і працювати за совістю і законом. Придушення потреби окремої особи пра­цювати за совістю і законом, продиктоване міркуваннями ви­правдання аморальності поведінки колективу, призводить до важких морально-психологічних конфліктів, що негативно позна­чається як на свідомості юриста, так і на результатах вирішення юридичних справ. Адже специфіка діяльності більшості юридичних професій потребує колективних зусиль. Тому відповідальність за по­рушення, допущені окремим юристом, повинна покладатися на ко­лектив та його керівника, що зобов'язані забезпечити високу моральність і законність у процесі здійснення своїх професійних функцій.

Щоправда, аморальність колективу — не настільки поширене явище. Частіше юрист приймає якесь аморальне рішення сам і ви­правдовує його прийняття тиском з боку колективу. Юрист як особа має моральну свободу, об'єктивну можливість вибору варіанта по­ведінки. У повсякденній практичній діяльності він може вибрати серед безлічі варіантів поведінки найбільш оптимальну із його точки зору. Якщо юрист морально стійкий, спирається у своїх діях на нор­ми моралі і права, то він зможе прийняти відповідальне рішення без морально-психічного тиску з боку колективу.

Отже, особа відповідальна за те, яку манеру поведінки (з наяв­них у колективі) вона обрала і реалізовує у своїх вчинках.