94. Екологічна експертиза. Суб’єкти та об’єкти експертизи.

Екологічна експертиза — це ком­плексний аналіз технологій, матеріалів, устаткування, техніки, проектів, планів, прогнозів та іншої документації, аналіз та оцін­ка результатів запланованої або існуючої господарської діяльнос­ті, що чинить чи може чинити негативний вплив на навколишнє природне середовище, який проводять висококваліфіковані спеціалісти-експерти для визначення відповідності поданих матеріа­лів чинному законодавству і розробки конструктивних пропози­цій щодо охорони навколишнього середовища.

Суб'єктами екологічної експертизи проектів є юридичні та фі­зичні особи, які проводять експертизу. Юридичні особи здійс­нюють екологічну експертизу проектів в силу своєї спеціальної право- та дієздатності, яка виникає з моменту організації та виз­начення правового статусу державного органу за умови наділення його еколого-єкспертними повноваженнями. Державні органи, які реалізують функцію екологічної експертизи, виступають колек­тивними суб'єктами, що несуть всю повноту відповідальності перед державою та суспільством за додержання установленого порядку проведення експертизи, за її об'єктивність та якість еколого-експертних висновків. Ці положення поширюються також на випадки залучення державними органами до проведення еко­логічної експертизи проектів провідних навчальних закладів, ви­сококваліфікованих спеціалістів та практичних працівників під­приємств, організацій, установ.

Об'єктами екологічної експертизи є проекти законодавчих та інших нормативно-правових актів, передпроектні, проектні мате­ріали, документація з упровадження нової техніки, технологій, матеріалів, речовин, продукції, реалізація яких може призвести до порушення екологічних нормативів, негативного впливу на стан навколишнього середовища, загрози здоров'ю людей.

95. Стратегія 1 етапу раціонального природокористування та її наслідки.

Перший етап — початок 20-х — середина 50-х років XX сто­ліття. В економічній науці домінувала концепція безкоштовності природних ресурсів. Вважалося, що оскільки природні ресурси не є об'єктами купівлі — продажу, то методологічно неправильно оцінювати їх у вартісному виразі, а впровадження оцінки природ­них ресурсів у господарську практику гальмуватиме розроблення корисних копалин, розширення сільськогосподарського виробниц­тва. Спробу ввести рентні відносини було перервано зі створенням колгоспів, а земельні кадастри оголошено буржуазною категорією, неприйнятною для соціалістичної практики. Природні ресурси, особливо в довоєнні роки, здавалися невичерпними. Тому розроб­лялися найзручніші родовища з високим вмістом корисної речови­ни в руді, в сільськогосподарському виробництві переважали екс­тенсивні методи господарювання, цілинні землі уявлялися вели­ким резервом для екстенсивного розвитку сільського господарст­ва, а лісові ресурси Східного Сибіру і Далекого Сходу Росії — безмежними для лісозаготівлі. Затрати, необхідні для освоєння но­вих земель і втягнення їх у господарський обіг, були невеликими.