Властивості сприймання

1. Активний саморегульований характер: образ сприймання вибудовується завдяки активності людини. Неточності і помилки у функціонуванні окремого аналізатору виправляються і уточнюються за допомогою злагодженої роботи інших. У результаті людина отримує образ, адекватний дійсності. Проводився експеримент. Досліджувані були в окулярах, які перевертали зображення догори ногами. У підгрупі, якій дозволялося активно пересуватися, обстежувати кімнату, досліджувані швидко починали сприймати дійсність адекватно: стелю вгорі, підлогу – знизу. В групі, діяльність якої обмежувалась, відновлення сприймання наставало пізніше, ніж у першій.

2. Історичність (аперцепція): обумовленість конкретними умовами і минулим досвідом, як суспільним, так і особистим. Здатність до сприймання формується у дитини під впливом засвоєння сенсорних еталонів, прийнятих у суспільстві. Прикладами сенсорних еталонів є шкала музичних звуків, система геометричних форм, набір основних кольорів. При сприйманні предметів людина виділяє ті частини, які відповідають сенсорним еталонам. Так, дитина, яка не навчилась розрізняти вишневий і рожевий кольори, назве їх червоними, яка не вміє розрізняти трапецію і ромб, назве їх чотирикутниками. Художник у кольорі морської води побачить більше відтінків, ніж люди інших професій, оскільки його система еталонів кольору повніша.

3. Предметність – це віднесення інформації про навколишнє до самих об”єктів, що є її джерелом. Мається на увазі, що образ об”єкту є явищем внутрішнього світу, але для людини цей образ співвіднесений не з внутрішнім, а із зовнішнім – з предметом, який його викликав. Виявляється предметність у структурності і цілісності.

4. Цілісність - образ виникає як результат послідовного обстеження предмета (сукцесивно). Коли він виник, то всі сприйняті ознаки постають одночасно в єдності (симультанно). Людина сприймає цілісну структуру предмета, хоча найчастіше інформація надходить неповно. Наприклад, у вікно ми бачимо дерева, будинки, вулицю, але на сітківку потрапляє інформація про певні їх частини. У телевізорі говорить диктор, а не його голова.

5. Константність – відносна постійність образу сприйнятого при змінах умов сприймання. Так, при віддаленні від будинку його зображення на сітківці зменшується, але розмір будинку сприймається як постійний. Ця особливість формується. Проводилось дослідження серед племен, які проживають у лісі. Виявилося, що віддалені предмети вони сприймають як маленькі. Відсутність у них константності розміру пояснюється браком досвіду сприймання певних об’єктів здаля і зблизька.

6. Осмисленість – відображення значення предметів, усвідомлення їх функцій. Називаючи предмет, людина відносить його до певного класу, групи відомих їй об”єктів. Образ сприймання – не набір подразників, а пошук пояснення сприйнятих даних. Це особливо виявляється при сприйманні подвійних і невизначених зображень (конфігурацію хмар сприймають як літаючу тарілку, кущ у темряві – як постать). Осмисленість свідчить про нерозривність між сприйманням і мисленням.

7. Об’єм сприймання. Визначається тим, скільки предметів людина може сприйняти одномоментно. Число об’єму дорівнює 4-8 одиниць.

6

Види сприймання розрізняють за: 1) конкретним змістом об’єкту (сприймання тексту, мистецтва, природи, навчального матеріалу); 2) формами існування матерії (часу, простору, руху); 3) провідним аналізатором (зорове, слухове, нюхове, смакове, дотикове, кінестетичне або рухове).

Сприймання простору включає сприймання форми, розміру, віддаленості і напрямку розташування предметів. Всі ці характеристики визначаються у співвідношенні з положенням тіла суб”єкта. Сприймання простору відбувається в процесі рухової діяльності і становить вищий рівень аналітико-синтетичної діяльності, яку називають просторовим аналізом. Особливу роль відіграє руховий аналізатор, що фіксує напрямок і траєкторію руху певних ділянок тіла (око і рука рухаються за контуром, і в результаті формується образ форми). Важлива роль функціональної асиметрії півкуль мозку. Сприйманню простору сприяють зв’язки між півкулями головного мозку та відповідно симетрична будова аналізаторів. Бінокулярний зір забезпечує зображення у трьох вимірах; бінауральний слух дозволяє визначати розташування подразника, його віддаленість і напрямок; бімануальний дотик – сприймання форми і величини; диринічний нюх – сприймання напряму розташування джерела запаху.

Сприймання часу полягає у визначенні тривалості, швидкості, послідовності явищ і забезпечується системою аналізаторів. Фізіологічною основою сприймання часу є ритмічна зміна процесів збудження і гальмування в КГМ. Сприймання ритму забезпечується за допомогою кінестетичного і слухового аналізаторів. Залежить від характеру діяльності в оцінюваний проміжок часу. В бездіяльності тривалість часу переоцінюється, в цікавих ситуаціях – недооцінюється. Точність сприймання часу впливає на організацію діяльності. Коли учень не вміє розрахувати свій час, він змушений виконувати завдання або поспіхом, або занадто повільно, що призводить до зниження його успіхів. Вчитель на уроці також повинен звертати увагу на тривалість того чи іншого етапу роботи, вчасно починати і закінчувати його. Тому бажано для учнів давати завдання, повідомляючи, на який час розраховане їх виконання.

У сприйманні руху основну роль відіграють зоровий і кінестетичний аналізатори. Оцінюється зображення на сітківці у співвідношенні з рухом ока (Див. Таблицю 4).

Таблиця 4

Взаємозв”язок кінестетичного та зорового аналізаторів при сприйманні руху

№	Зображення на сітківці	Рухи ока	Сприймання об’єкту як рухомого
1	+	-	+
2	-	+	+
3	+	+	-
4	-	-	-

Умовні позначення: “+” рухливість, “-” нерухомість.