Тема ііі.2. Відчуття та сприймання План

1. Поняття про відчуття, його рефлекторний характер

2. Класифікація відчуттів

3. Загальні властивості відчуттів

4. Чутливість та її зміни

5. Особливості сприймання

6. Види сприймання

1

Відчуття та сприймання – початковий момент пізнання, його називають також сенсорно-перцептивною сферою особистості. За допомогою органів чуттів людина отримує інформацію про оточуюче.

Відчуття – це елементарний психічний процес, що полягає у відображенні окремих властивостей предметів та явищ оточуючого, а також станів внутрішніх органів при безпосередньому впливі подразників на органи чуттів. Для нормальної життєдіяльності необхідний певний баланс інформації між людиною і середовищем. Його порушення виявляються у недовантаженні (сенсорна ізоляція) або перевантаженні. Сенсорна ізоляція вивчалась за допомогою такого експерименту: людину розміщували в кімнаті з сірими стінами і без вікон. Туди не надходили звуки, що забезпечувало мінімум нової інформації. Досліджуваного одягали в спеціальний скафандр і окуляри. Вже з перших хвилин людина відчувала тривогу, а через дві години просила припинити експеримент через його нестерпність. Перевантаження призводить до швидкої втоми.

Не всі вчені погоджуються, що відчуття дають об’єктивну інформацію про навколишнє. Щодо проблеми співвідношення відчуття і оточуючої дійсності існують різні точки зору.

1. Відчуття – це стіна, що відокремлює нас від зовнішнього світу. Ми сприймаємо не реальні об’єкти, а стани своїх органів відчуттів (Берклі, Кант, Мах – філософи). Цей погляд висловлює формула: зовнішній світ – це комплекс відчуттів людини.

2. Відчуття – це знак, ієрогліф, що вказує на об’єктивні предмети. Однакові подразники, що діють на різні органи відчуттів, викликають різні відчуття. Механічний подразник може викликати відчуття тиску, звуку, світла залежно від того, на який рецептор він діє: на шкіру, вухо, око. Цей факт використовується як доказ того, що наші відчуття, визначаються специфікою органів чуттів, а не зовнішніх подразників, тому цей погляд назвали теорією специфічної енергії органів чуттів (Гельмгольц, Іоганн Мюллер).

3. Вітчизняна психологія грунтується на теорії відображення, за якою органи відчуттів спеціалізовані на відображенні різних видів енергії, пов’язують нас із зовнішнім світом, дають його адекватний образ, але не копію. Предмети і їх властивості – первинні, а відчуття – це результат їх впливу на органи чуттів.

Відчуття мають рефлекторний характер. Їх викликають зовнішні впливи. Проте лише наявності подразника недостатньо для виникнення рефлексу. Адже відчуття – не пасивний процес, побудований за схемою: подразнення органів чуттів → проходження збудження нервовими шляхами → виникнення відчуттів в корі головного мозку. Експерименти довели, що без відповідної роботи рецепторів, керованих людиною, відчуття не виникає. Зокрема, нерухоме око є незрячим (О.Л.Ярбус). Потрібно, щоб збудження від ока досягло кори головного мозку і викликало зворотнє збудження до ока. Для того, щоб стабілізувати зображення був використаний наступний прийом. До склери ока з допомогою мікроприсоски прикріплювали мікрооб”єкт. Останній рухався разом з оком і був нерухомим щодо сітківки. Виявилось, що розташований таким чином об”єкт стає непомітним вже через 2 секунди. За допомогою присоски і дзеркала фіксувались рухи ока при роздивлянні предмету. Розглянути предмет вдається лише за умови спеціальних рухів очей. За таким принципом функціонують всі рецептори, тому відчуття мають активний характер.

Фізіологічною основою відчуттів є проходження нервового імпульсу через ланки рефлекторного кільця: рецептор (орган, що сприймає) – доцентрові нервові шляхи (аферентні) – відповідна ділянка КГМ – відцентрові нервові шляхи (еферентні) – ефектор. Ефектор і рецептор – це один і той же орган, що виконує різні функції.

Частина рефлекторного кільця без відцентрових ділянок – це аналізатор. Адекватне відчуття забезпечується комплексом аферентних (до мозку) і еферентних (від мозку) нервових імпульсів.

2

Класифікація відчуттів здійснюється за різними ознаками. Англійський фізіолог Шеррінгтон у 1906 році запропонував класифікацію відчуттів за місцем розташування рецепторів:

а) екстероцептивні – органи чуттів на поверхні тіла, сприймають подразники з зовнішнього світу. Серед них контактні – ті, які виникають при прямому контакті рецептора із подразником (дотик, смак), дистантні – подразник на відстані від рецептора (зір, слух);

б) інтероцептивні. Рецептори у внутрішніх органах відображають їх стан (самопочуття, голод, спрага);

в) пропріоцептивні. Рецептори у м’язах приймають інформацію про рухи і розташування тіла;

г) зовнішньо-внутрішні. Для їх виникнення порівнюється інформація, яка надходить як на екстеро-, так і на інтеро- рецептори. Це температурні, больові, смакові, вібраційні відчуття.

Найбільш поширена класифікація відчуттів за органами чуттів. запропонована Аристотелем: зір, слух, нюх, смак, дотик. В наш час дотикові поділяють на тактильні (тиску) і температурні. Виділяють проміжні між тактильними і слуховими – вібраційні, що мають місце, коли ми розпізнаємо музику, тримаючи руку на гучномовці. Загальні для всіх аналізаторів – больові, які не мають специфічного рецептора.

3

Назвемо властивості відчуттів.

Модальність – це якість відчуття, що відрізняє його серед інших (колір сприймається оком, звук – вухом).

Інтенсивність – це кількісна характеристика, що визначається і силою подразника, і станом рецептора.

Тривалість – це часова характеристика, що залежить від тривалості дії подразника та його інтенсивності. Час від моменту впливу на рецептор до виникнення відчуття – латентний період. Його тривалість різна залежно від модальності відчуття. Найкоротший для зорового аналізатору, найдовший для больового. Останній ми можемо помітити. Так, хворий не відчуває моменту уколу при ін”єкції, а каже “боляче”, коли її вже зроблено. Час від моменту припинення подразника до зникнення відчуттів – це період післядії.

Просторова локалізація – за відчуттям ми відображаємо не тільки властивості подразника, але й визначаємо його розташування в просторі.

4

Людину оточує безліч предметів і явищ, не кожне з яких вона може відчувати, або сприймати. Пізнання людиною світу нескінченне, а фізіологічні можливості її сенсорно-перцептивних апаратів обмежені. Органи відчуттів характеризуються чутливістю, тобто здатністю відображати предмет з певними фізичними параметрами. Зв”язок між властивостями відчуттів і фізичними якостями подразників вивчає психофізика.

Чутливість обмежена порогами, що є характеристиками фізичних властивостей подразників. Нижчий поріг визначається мінімальною силою подразника, яка необхідна для виникнення ледь помітного відчуття. Вищій поріг визначається максимальною силою подразника, яка ще викликає адекватне відчуття. Таким чином, чутливість сенсорно-перцептивних апаратів функціонує в певному діапазоні між нижчим та вищим порогами. Подразники меншої сили – підпорогові, а більшої – надпорогові. Вони хоча і впливають на органи чуттів, але не викликають адекватного відчуття. Наприклад, відомо, що людина розрізняє кольори при певному освітленні. Вночі око бачить лише сіро-чорну гаму. Ближче до ранку світлішає, але кольори ще не розрізняються. Раптом кількість світла стає такою, що ми починаємо відчувати кольори. Така міра освітлення становить нижчий поріг. Зростання освітлення призводить до засліплення, а якщо перевищує верхній поріг, то око вже нічого не здатне розрізняти і отримує опіки, що викликають біль, тобто неадекватне відчуття.

У кожного органу відчуттів є свої значення порогів чутливості. Так, для виникнення відчуття запаху потрібно 8 молекул речовини. Нижчий поріг чутливості смакового аналізатора становить у 25 тисяч разів молекул більше. Значення нижчого порогу (Р) і чутливість (Е) знаходяться в обернено пропорційній залежності: чим вища чутливість, тим меншої сили подразник необхідний для виникнення відчуття – Е=1/Р.

Сила подразника і інтенсивність відчуттів пов’язані між собою основним законом психофізики (закон Вебера-Фехнера): при зростанні сили подразника у геометричній прогресії інтенсивність відчуття зростає в арифметичній прогресії. Цей зв”язок становить логарифмічну залежність (Див. Мал. 5).

М ал. 5 Основний закон психофізики

Пороги чутливості не постійні, а змінюються залежно від навколишнього середовища, фізіологічних і психологічних умов. Зміна чутливості під впливом зовнішніх умов – адаптація. Форми адаптації: а) повна адаптація – зникнення відчуття (наприклад, запаху); б) зниження чутливості – при переході людини з темряви на світло; в) підвищення чутливості – при переході з світла в темряву.

Сенсибілізація – зміна чутливості під впливом внутрішніх умов. Має кілька різновидів: а) постійна – залежить від сталих змін в організмі (віку, хвороби, професії, вправ); б) тимчасова - внаслідок прийому ліків (адреналін загострює чутливість), наркотичних засобів; у результаті взаємодії відчуттів (сильний шум знижує зір, слух загострюється при денному освітленні); під впливом установок, інструкцій.

Взаємодія органів чуттів проявляється у неспецифічній чутливості. Під дією подразника, характерного для одного аналізатора, можуть виникнути реакції в інших – синестезія. Відомий феномен, коли людина розрізняла колір кінчиками пальців. Більш поширені приклади синестезії: виникнення кольорових образів при сприйманні музики. Подібні явища передаються у мовленні словосполученнями на зразок: “гострий смак” (подразник смакового аналізатора викликає відчуття в дотиковому), “солодкі звуки”, “теплий колір”.

5

Як і відчуття, сприймання виникає лише при безпосередній дії на аналізатори. Перехід від відчуття до сприймання означає більш повне і складне відображення предметів.

Сприймання – це психічний процес відображення в мозку людини предметів та явищ у цілому, у сукупності всіх їх якостей та властивостей при безпосередній дії подразників на аналізатори. Якщо відчуття відображає лише окремі ознаки, властивості, то сприймання – предмет у цілому, у взаємозв’язку його ознак і властивостей. І відчуття, і сприймання – джерело наших знань про дійсність.