7.Причини та наслідки феодальної роздробленості київської русі.

Однією з причин феодальної роздробленості в Київській Русі стала перемога принципу вотчини, формально визнаного у 1097 р. на з'їзді князів у Любечі. Щоб припинити чвари, вони визнали право успадковувати землі тому власникові, який володів ними в даний момент. Кожному удільному князівству загрожували різні вороги. Щоб оборонити свої землі, князі запрошували озброєні загони чужинців, а їм, зрозуміло, було однаково, з ким воювати, кого вбивати, що руйнувати.Близько середини XII ст. великий київський князь фактично втрачає значення глави давньоруської держави. Київська Русь розпадається на самостійні князівства і перестає існувати як єдина держава.Важливо підкреслити, що феодальна роздробленість Київської Русі у XII ст. поглиблювалася і внаслідок панування натурального господарства. Через те, що тоді не було спеціалізації виробництва сільськогосподарської продукції, відпадала потреба в економічних зв'язках між князівствами. Всі вони вирощували одні йті ж злаки, овочі, розводили однакових тварин, стаючи цілком самозабезпеченими державами.

8.Галицько-волинське князівство.

Східноєвропейська середньовічна руська держава. Існувала в 1199 – 1349 роках. Керувалася монархами із династій Рюриковичів, П'ястів та Ґедиміновичів. Утворена волинським князем Романом Мстиславичем внаслідок об'єднання Волинського князівства із Галицьким. З середини 13 століття, після коронації Данила Романовича, стало королівством, спадкоємцем Київської династії, продовжувачем європейських руських політичних і культурних традицій. Галицько-Волинське князівство було одним з найбільших князівств періоду феодальної роздробленості Русі. До його складу входили Галицька, Перемишльська, Звенигородська, Теребовльська, Володимирська, Луцька, Белзька, Холмська та Берестейська землі, Пониззя (пізніше Поділля) а також територія між Східними Карпатами, Дністром і Дунаєм - Шипинська та Берладська землі, на яких згодом виникло Молдавське князівство). Князівство проводило активну зовнішню політику в Східній і Центральній Європі. Головними ворогами (конкурентами) були Польща, Угорщина, половці, з середини ХІІІ століття — Золота Орда, Литва. Для протидії агресивним сусідам Галицько-Волинське князівство неодноразово укладало союзи із католицьким Римом, Тевтонським Орденом.Галицько-Волинське князівство занепало через відсутність міцної централізованої княжої влади, надмірно сильні позиції боярської аристократії у політиці. 1340 року, у зв'язку зі смертю від отруєння останнього повновладного правителя князівства Юрія ІІ Болеслава Тройденовича, розпочався тривалий конфлікт між сусідніми державами за галицько-волинську спадщину. У 1349 році Галичина була поступово захоплена сусідньою Польщею, Волинь — Литвою. Галицько-Волинське князівство перестало існувати як єдина політично ціла одиниця.

9.Монголо-татарська навала на українські землі та її наслідки.

Наприкінці XII ст. у степах Центральної Азії утворилася могутня монголо-татарська держава. Боротьба за владу між племінними ватажками принесла перемогу Темучину, який під іменем Чінгісхана в 1206 р. був проголошений весмонгольським ханом. У результаті багаторічних воєн та походів Чінгісхана в Китай, Середню Азію, на Кавказ була створена величезна імперія, завойовницька політика якої принесла незліченні страждання багатьом народам та країнам.У 1222 р. монголо-татарські орди через Кавказ вдерлися в причорноморські степи і завдали поразки половцям в битві на Дону. Половецький хан Котян звернувся за допомогою до руських князів. Мстислав Галицький і Данило (що в цей час княжив на Волині), князі київський, чернігівський і смоленський разом з половцями виступили проти ординців. 31 травня 1223 р. на р. Калка відбулася грандіозна битва, в якій руські та половецькі загони були розгромлені. Монголо-татари також зазнали значних втрат і тому не наважилися продовжити похід на Русь.Монголо-татарська навала завдала величезної шкоди Південно-Західній Русі. Внаслідок ординського панування уповільнився процес розвитку державності України-Русі. Посилився економічний та політичний занепад Києва та всього Придніпров'я. Втрачає значення політичного центру землі Чернігів, припинило існування як окрема земля Переяславське князівство. Російські історики XIX ст. (С. М. Соловйов та ін.) твердили, що Придніпров'я з Києвом після монголо-татарської навали опинилось в стані повного запустіння. Насправді ж навіть на Переяславщині життя не припинилося, а ряд міст, зокрема Київ, і надалі зберегли своє значення економічних і культурних центрів.