31.Суспільно-політичне життя на західноукраїнських землях.

В середині XIX ст. беззастережним лідером українського руху були наддніпрянські діячі, українофіли. Наслідком репресивної політики російського уряду (Емський указ 1876 р., підрив громадівського руху, початок інтелектуальної та політичної еміграції членів Київської громади, цензурні утиски, несприятлива мовна ситуація) було те, що наддніпрянські діячі вперше виказали думку про перенесення центру українського руху з Наддніпрянщини до Галичини. Зміни відбувалися у психології галицьких українців, у яких почав витворюватися "комплекс П'ємонту", тобто усвідомлення провідної ролі та призначення Галичини в українському національному відродженні. Процес п'ємонтизації охоплював різні сторони життя галицького суспільства та відбувався в різних напрямах: активна громадська діяльність, кооперативний рух, воєнно-спортивні організації, піднесення науки, освіти, культури краю, утворення політичних партій та двопартійної системи. Не менш важливим було питання реформування виборчої системи до крайового сейму. Польська сторона, яка мала практично усі права і привілеї в місцевому сеймі, не збиралася ними поступатися. Українські депутати сейму, щоб домогтися поступок, йшли навіть на крайні випадки т. зв. музичної обструкції у 1910-1912 рр., коли "озброєні свистками, трубами й барабанами" вони піднімали такий ґвалт, який повністю блокував діяльність сейму.

32.Соціально-економічний розвиток українських земель на початку хх ст.

Рубіж XIX і XX ст. характеризується в Україні завершенням промислового перевороту і переходом до індустріалізації, суть якої полягала в розбудові великої машинної індустрії, якісній зміні структури господарства (промисловість мала переважати над сільським господарством, а важка промисловість над легкою). Ці широкомасштабні суттєві зміни відбувалися в надзвичайно складних умовах, адже Російська імперія, як і більшість країн світу, у 1900—1903 pp. пережила економічну кризу. 1904—1908 pp. позначені депресією, і лише в 1909—1913 pp. почалося промислове піднесення. Українська промисловість формувалася як частина загальноімперського економічного комплексу. Проте через певні обставини (вигідне географічне розташування, природні багатства, дешева, але кваліфікована робоча сила то-що) вона мала свої особливості, які суттєво вплинули на структуру та розвиток промислового потенціалу краю. Своєрідним каталізатором реалізації потенційних можливостей регіону стала економічна криза, яка, загостривши конкуренцію та посиливши поляризацію підприємств, змусила буржуазію максимально сконцентрувати і об´єднати сили. Тому вже на початку XX ст. Україна за рівнем Концентрації промислового виробництва в основних галузях не тільки домінувала в Російській імперії, а й посідала одне з перших місць у світі. В аграрному секторі України на початку XX ст. налічувалося понад 32 тис. поміщицьких господарств. Частина з них, переважно великі земельні латифундії, перейшла на капіталістичні рейки, створивши ефективні, багатогалузеві господарства. Органічно вписалися в нові умови господарювання маєтки Кочубея, Терещенка, Харитоненка та ін. Решта ж поміщиків, не пристосувавшись до буржуазних відносин, була змушена продавати свої землі. Про Масштаби цього процесу свідчить хоча б той факт, що протягом 1877—1905 pp. дворяни Півдня України продали майже половину своїх володінь (у цілому в українських землях поміщики до початку першої російської революції спродали понад 1/3 своїх земель).