27.Обмеження прав козацької держави.Скасування гетьманщини ліквідація запорізької січі.

Знищення Запорі́зької Січі́ 1775 ро́ку — насильницьке знищення московськими військами українського козацького утворення — Запорізької Січі.Така нагода припала на 1775 рік, коли закінчилася Російсько-турецька війна (1768—1774), яку Москві допомогли виграти запорожці, і козаки стали непотрібні. На початку червня 1775 року російські війська під командуванням Текелій Петро Абрамович, які поверталися з турецького походу, раптово оточили Січ. Козаки не чекали на такий розвиток подій, а тому на Запоріжжі тоді перебувало зовсім мало вояків. Більшість запорожців ще не встигла повернутися з турецьких походів, або перебувала на промислах. На Січі зібралася рада на чолі з кошовим отаманом Петром Калнишевським, яка вирішила не проливати християнської крові та добровільно склала зброю перед московитами. 16 червня 1775 року російським військами було повністю зруйновано Січ, а все майно та козацькі архіви було вивезено до Петербурга. Козацьку старшину та кошового отамана Петра Калнишевського звинуватили у зраді та засудили до каторги. Лише 3 серпня 1775 року імператриця Катерина II видала спеціальний маніфест, який офіційно сповіщав про причини ліквідації Січі. У цьому документі Січ зображувалася як «кубло пияк та розбишак», які жили в неуцтві та заважали царизму вести торгові та культурні зв'язки з сусідами. Про пролиту козацьку кров за царську Росію в ньому не було ні слова.

28.Суспільно-політичні рухи в наддніпрянській україні.

У Наддніпрянській Україні національно-визвольний рух започаткувала патріотична інтелігенція, яка прагнула зберегти від вимирання українську культуру. Епохальною подією культурного життя України стало видання 1798 р. поеми Івана Котляревського «Енеїда» — уперше українська народна мова залунала як повноцінна літературна. Справу відродження національної мови продовжили «Харківські романтики» — діячі літературного об'єднання, студенти Харківського університету Л. Боровиковський, А. Метлинський, О. Корсунь та інші. Ідейним натхненником «харківських романтиків» був народознавець, письменник, режисер Григорій Квітка-Основ'яненко. Видавши 1834 р. свої «Малоросійські повісті», він ще раз довів широкій громадськості, що українською мовою можна писати високохудожні твори. Активізації літературної творчості українською мовою сприяв професор Харківського університету (пізніше його ректор) Петро Гулак-Артемовський. На початку XIX ст. посилюється інтерес до української історії. Слава найвизначнішого твору вітчизняної історіографії цього періоду належить анонімній «Історії Русів». Тривалий час вона поширювалася у рукописних списках і лише 1846 р. вийшла друком. Автор цього патріотично спрямованого твору намагався відновити історичну справедливість, доводив, що Україна має власну історію, захищав право українського народу на свободу і державу. Першою узагальнюючою працею з історії України є видана 1822—1830 pp. чотиритомна «Історія Малої Росії» Дмитра Бантиш-Каменського. Протягом 1842—1843 pp. було видано п'ятитомну «Історію Малоросії» Миколи Маркевича. Культурницька діяльність української інтелігенції справила визначальний вплив на піднесення національної свідомості народу, на активізацію процесів національного відродження.