25.Пилип орлик, конституция 1710.

Конститу́ція Пили́па О́рлика — договір гетьмана Війська Запорозького Пилипа Орлика зі старшиною та козацтвом Війська (від усієї старшини та козацтва конституцію Орлика підписав кошовий отаман Кость Гордієнко), який визначав права і обов'язки усіх членів Війська. Укладений 1710 року. Затверджений шведським королем Карлом XII. Написаний латиною і староукраїнською. Складається з преамбули та 16 статей. Пам'ятка української політико-філософської та правової думки. За оцінкою українських істориків є однією з перших європейських конституцій нового часу [1].Чинності не набула, оскільки була написана в умовах вигнання. Після поразки в битві під Полтавою гетьман Іван Мазепа зі своїми найближчими прибічниками з числа козацької старшини разом із залишками українсько-шведської армії опинились на території Османської імперії, рятуючись від російської армії. Тут, не витримавши великих потрясінь року, помер Іван Мазепа. Найімовірнішим наступником був близький до гетьмана генеральний писар — Пилип Орлик. При його обранні на раді старшин було прийнято документ, що визначав права і обов'язки гетьмана. Таким чином, конституцію було прийнято 5(16) квітня 1710 року на зборах козацтва біля містечка Тягина на правому березі річки Дністер (турецька назва — Бендери, нині це територія Молдови). Тому її інколи називають ще Бендерською конституцією.

26.Гайдамацький та опришківський рухи. Коліївщина.

Після гетьманування Івана Мазепи Правобережна Україна виявилась ізольованою від Гетьманщини. До цього спрямовувалась політика Росії і Польщі. Польські магнати, які переважно походили з давніх українських родів (Вишневецькі, Потоцькі, Чорторийські, Любомирські та інші), розширювали свої володіння і намагались захопити в свої руки управління всім життям країни. Протистояти цьому процесу не було кому. Українська знать і шляхта були переважно полонізовані, православна церква зосередилась на суто церковних справах, і тільки Греко-католицька Церква на західноукраїнських землях стала єдиним осередком українського життя. Гайдамаччина – соціальний рух на Правобережжі у ХVІІІ столітті. Причина повстання полягає в тому, що народні маси, серед яких ще жили традиції козацької волі, не хотіли коритися владі панів і зі зброєю в руках виступали проти поневолення. Учасниками гайдамаччини були переважно незаможні селяни, наймані робітники, дрібна шляхта й нижче духовенство. Гайдамаки діяли невеликими загонами, застосовуючи тактику партизанської боротьби, несподівані напади і стрімкі рейди на панські маєтки. Перший вибух гайдамацького повстання стався в 1734 р., коли російська армія разом з козацькими полками увійшла на Правобережжя, щоб підтримати кандидатуру Августа ІІІ на польську корону. Влітку 1734 р. на престол у Польщі сів ставленик Росії Август ІІІ, і на прохання польських магнатів російське військо легко розбило повстанців. В 1750 р. гайдамацький рух спалахнув з новою силою, проте неспроможність створити цілісну організацію, а також відсутність плану дій спричинили поразку повстання. Коліївщина – найвідоміший виступ гайдамаків 1768 року. Основною його силою було селянство. Це повстання спричинили декілька факторів: По-перше, в південній Київщині, де зародилась Коліївщина, селяни довше користувались свободою від панських повинностей (ця територія була заселена пізніше від інших частин Правобережжя). По-друге, панське господарство переживало складні часи перенесення збіжжевих ринків з-над Балтики до Чорного моря. По-третє, значний вплив на селян мала близькість вільного Запоріжжя. По-четверте, на півдні Київщини загострилися релігійні суперечності.