1.Україна у добу первісного суспільства.

На теренах України стародавні люди з'явилися (за різними даними) від 1 млн. до 300 тис. років тому. Україна, як і Європа в цілому, не належала до ареалу антропогенезу, тобто регіону, де відбувався найперший етап еволюції мавпи в людину. Найвірогідніше, що найдавніші люди (архантропи) прийшли на територію України з Передньої Азії через Кавказ та Балкани. Від людиноподібних мавп вони відрізнялися прямоходінням і тим, що вміли робити знаряддя праці, мали примітивну мову і мислення. Тому такий фізичний тип людини називають «людина вміла». Найдавніша епоха в історії людства визначається як кам'яний вік. Він поділяється на три періоди: палеоліт (від 1 млн. pp. до X тис. до н. е.), мезоліт (IX-VI тис. до н. є.) і неоліт (VI-IV тис. до н. е.). Кам'яний вік тривав на території України від 1 млн. pp. до н. є. і до 3 тис. pp. до н. є. Кам'яним він називається тому, що основними знаряддями праці були вироби з каменю, які поступово вдосконалювалися. Це вдосконалення привело до першого поділу праці, коли з'явилися знаряддя праці різного призначення. Стародавні люди жили в печерах, одягалися в шкури. За допомогою тертя вони навчилися добувати вогонь, що стало ці лою революцією в їхньому житті, оскільки вони стали менш залежними від природи і могли краще забезпечити своє існування (тепло, термічна обробка їжі). Це сталося близько 100 тис. років тому, що означає: 90% історії людства пішло на здобуття цього першого великого досягнення. Спочатку стародавні люди змушені були кочувати в пошуках їжі, але з еволюцією знарядь праці і розвитком суспільства почали вести осілий спосіб життя. Виникають стоянки-поселення. Найдавніші стоянки людей на території України знайдені археологами біля м. Амвросіївка Донецької обл. та с. Лука-Врублевецька Хмельницької обл. Першою суспільною організацією людей було первісне стадо, потім на зміну йому близько 40 тис. років тому прийшла мат ріархальна родова община. Основним осередком суспільства став рід — група кровних родичів по материнській лінії, оскільки при груповому шлюбі інакше спорідненість визначити було не можливо. Крім того, жінки посідали провідне місце і в суспіль ному виробництві (гончарство, ткацтво), зборі їстівних рослин.

2.Кочові племена в Україні: кімерійці, скіфи, сармати.

На зміну добі бронзи приходить ранній залізний вік. Перші знахідки залізних виробів на території України належать ще до XI -IX ст. до н.е. (курган зрубної культури поблизу м. Каховки).Залізо видобували з болотної та озерної руди за допомогою сиродутного способу. Руду промивали, подрібнювали і випалювали на відкритих вогнищах. Потім засипали у горн разом з деревним вугіллям. У верхній частині горна залишали отвір для виходу газу, а в нижню вставляли керамічні сопла-про-духи. За допомогою шкіряних міхів у горно нагніталося "сире" (ненагріте) повітря, залізо збиралося в нижній частині горна у в'язкому стані (так звана криця). Крицю виймали і, подрібнюючи в кузні, проковували на ковадлах.Першими державними утвореннями на території України було державне об'єднання кімерійців і таврів. Кімерійці - перші кочові, іраномовні племена вершників, що з'явилися в Україні, назва яких дійшла до нас з писемними джерелами. Гомер, розповідаючи у своїй поемі "Одіссея" про північне узбережжя Чорного моря, називає його "землею кімерійців". Це, напевно, і є найдавніша писемна згадка про Україну. Але нічого, крім назви людей, що населяли землі, які в ті часи вважалися похмурим краєм світу, Гомер не говорить про кімерійців. Давні автори вказували, що Північне Причорномор'я колись називалось Кімерією і була вона рабовласницькою державою, в якій влада належала цареві та рабовласницькій знаті. Кімерійці населяли територію України (межиріччя Дону й Дністра) з близько 1500 р. до н. е. аж до VII ст. до н. е. Трохи згодом, під натиском інших кочовиків зі сходу, вони відійшли до Малої Азії.Скіфи, що жили в степу (зокрема царські), займалися напівкочовим скотарством (коні, вівці, велика рогата худоба, а також верблюди і кози). Ті скіфи, що жили в Лісостепу (їх вважають підкореними рабами), були хліборобами, вирощували пшеницю і просо, а також ячмінь, бобові, деяку городину і садовину; знаряддями праці були серед інших дерев'яний плуг і залізна мотика. Добре було розвинене ремесло, між іншим металургія (залізо, бронза), обробка золота і срібла. Важливу роль відігравала торгівля, зокрема з грецькими містами північного і західного Причорномор'я, особливо торгівля худобою, збіжжям, лікарськими рослинами, хутром і рабами.Сармати. З II ст. до н. е. по II ст. н. е. у степах Північного та Східного Причорномор'я панували сармати, які прийшли з Волги. Спочатку вони мирно змішувалися з такими ж ірано мовними скіфами, а також греками, що жили у Північному Причорномор'ї. Проте підтиском ворожих племен зі сходу сармати ставали дедалі агресивнішими. Зрештою вони підкорили скіфів, поглинувши у своїй масі велике число простого люду. Як і всі кочові володарі українських степів, сармати становили не єдине однорідне плем'я, а слабо пов'язаний союз споріднених і часто ворогуючих між собою племен, таких, якязиги, роксолани та алани. Кожне з цих сарматських племен прагнуло до панування в Україні. Оскільки намагання ці співпали з тривалими й всеохоплюючими переміщеннями племен, що називаються Великим переселенням народів, і оскільки Україна знаходилася у центрі цих безладних міграцій, сармати часто суперничали з іншими племенами та, бувало, навіть поступалися їм владою. Нарешті, у II ст. н. е. їх остаточно знищили страшна навала гунів зі сходу, наскоки германських готів і вперта оборона римлян на заході.